Дуля в кишені партійного зодчества

21 перегляд
Четвер, 06 січня 2011, 10:15
Валерій СемиволосВалерій Семиволос
вільний журналіст, село Губарівка, Харківська область

Останнім часом складається враження, що значна частина наших, скажімо так, політично активних громадян, страждає на хронічне захворювання, назва котрому "партійна сверблячка".

Бо як тільки-но отой самий активний індівідуй починає себе відчувати могутнім перцем, так відразу ж починає складати партійні прожекти і задурювати оточуючих всілякою, на його думку єдино вірною і, як правило, не першої свіжості програмово-ідеологічною хрінню.

І при цьому таким партбудівельникам якось невтямки, що більшість пересічних громадян сьогодні при слові "партія" в кращому випадку огидно плюються, а в гіршому – суто рефлекторно тягнуться до чогось важкого і прикладного.

Попри все, ці активісти продовжують розчухувати партійного прища, ризикуючи або ж занести до рани якусь нову інфекцію, або ж рознести її по усьому і без того хворому та ослабленому суспільному тілі.

Ще у вересні я отримав аж чотири програмові прожекти на предмет висловлювання власної думки з приводу цих шедеврів партбудівельної творчості. В мене видався вільний день і я вирішив ознайомитись із цими документами.

Саме по собі читання такого роду літератури заняття надзвичайно нудне. Але коли тобі доводиться знайомитись із декількома схожими у своїй нестравності як недозрілий аґрус з одного куща документами, то кінцево виникає бажання щось розтрощити.

Але трощити того разу я нічого і нікого не став. По-перше, прислали її най і не дуже знайомі, але судячи з усього цілком інтелігентні люди, а толерантних і лагідних критичних слів я для них не відшукав.

По-друге, підвернулась цікава і клопітка робота, і я з легким серцем виправдався сам перед собою і перед дописувачами, мовляв, брак часу, та й занурився місяці на два у світ більш цікавий та веселий ніж наше політичне буття.

Повернувшись же із творчого відрядження, я відшукав в пошті окрім нагадувань про старі прожекти ще півдюжини нових. Три із них, певно, спровоковані так званим Майданом-2, стосувались так званої партії середнього класу.

І тоді я, аби зайве не витрачати часу, вирішив дати сукупну відповідь цим та іншим партпрожектерам. Вона особливо не торкатиметься якихось сенсів, позитивів чи негативів самих цих документів чи їх положень.

Я взагалі про доцільність за нинішніх обставин будь-якого партійного зодчества.

Але спочатку все ж таки концентрована думка з цього приводу пересічного українця, котру, як на мене, найвдаліше сформулював один мій знайомий: "… є вже тих партій зо дві сотні, ну, буде ще на одну більше, то що з того зміниться?

Я розумію, якщо комусь кортить дістатися влади, яка приносить достаток, то тоді ця ідея починає нагально займати розум. Але про це треба казати чесно і відверто.

А якщо ж мову вести про партбудівництво, як інструмент за допомоги котрого хтось намагатиметься щось кардинально змінити в цій країні, то це або дурість, або шахрайство".

Мабуть, вже стало публіцистичним моветоном згадувати відому сентенцію, авторство котрої приписується Чорномирдіну. Але насправді крилата фраза: "Яку б партію ми не створювали, один дідько виходить КПРС!" – є квінтесенцією доказової бази марності розрахунків на те, що якась там партія спроможеться запровадити в країні нагальні системні перетворення.

А суть цього феномену криється в тому, що в умовах квазідемократичних взаємовідносин українського суспільства та держави, існуюча у нас посттоталітарна система влади за означенням не може припустити виникнення демократичної не за гаслами чи декларованою ідеологією, а по суті та внутрішньому упорядкуванню партії.

І яка б партія, чи партійний блок, або ж громадська організація під партійною машкарою не прийшли б сьогодні до влади – ми отримаємо собі на голову все ту ж таки КПРС, з усіма наслідками, що з цього слідують.

До речі, чи не тому Мінюст змушує усі партії писати свої статути під копірку? При цьому за зразок береться ідея "демократичного централізму" та інших досягнень партбудівництва часів КПСС.

Я вже не кажу про те, що сам по собі процес реєстрації партій перебуває під неусипним контролем держави, що призводить до того, що рано чи пізно будь-яка партія фактично "приватизується" владою.

Взагалі-то можна наводити безліч резонів про марність партійно-зодчих потуг в сенсі ініціювання та запровадження в державі кардинальних суспільно-політичних та економічних змін.

Достатньо назвати хоча би фінансову проблему, про котру більшість партпрожектерів намагається не згадувати.

Але ж формування та утримання партії і її апарату (а куди ж без нього подінешся) справа надзвичайно затратна.

Інетом гуляє цифірь в 50-70 мільйонів баксів (між іншим, – її мені підтвердили в одній дружній консалтинговій фірмі), котрі мінімально необхідні задля подолання 3%-го прохідного бар’єру для потрапляння в парламент.

А це витрати лише на виборчу кампанію! І вони співвідносні до старого виборчого законодавства, коли можна було здійснити хоч якийсь громадський контроль за фальсифікаційними фортелями провладних сил.

Тобто будь-які наші партпрожектери рано чи пізно постануть перед дилемою: або продатися олігархічній чи напіволігархічній публіці і грати під їхню дудку, або розділити участь сонму так званих "диванних" партій.

А ще існує проблема ідеологічна. Будь-яка партія мусить керуватися певною ідеологією – це аксіома.

Мало того, що самі по собі ідеологічні суперечки є надзвичайно деструктивними і можуть покласти край будь-якому опозиційному оргпроцесу на самому його початку, але на сьогодні в нашому суспільстві жодна із класичних ідеологій чи якісь їх синергетичні модифікації не в стані апріорі зіграти роль такого необхідного об’єднавчого маси фактору.

Мені вже якось з цього приводу доводилось писати, що протиставити квазіідеології "Бабла і влади", котру щиро сповідає наша панівна верства, можна лише таку ж квазіідеологію "Гаплик нинішній посттоталітарній системі влади заразом із вмонтованим в нею сутнім політ бомондом" або ж антиідеологему Вітчизна в небезпеці.

А всі камлання на предмет пошуку іншої об’єднавчої ідеології та розбудови під неї якоїсь партструктури такі ж симулякрові розводки лохоторату, як і размішлізми на предмет можливої "революції зверху".

До речі, шанс здійснити таку політбомондівську революцію ми їм через свою ж недалекоглядність та, нікуди правди подіти, власну ж недотумковість і віру в "добрих царів" вже одного разу в помаранчеві часи надавали.

Що з того вийшло всім відомо…

А ще мене інколи щиро радують доводи деяких партпрожектерів, що будівництво єдино вірної партії це, по-перше, легітимний шлях до влади отієї самої революційної партії. А по-друге, відповідає одним із засадничих підвалин демократії та громадянського суспільства багатопартійності та виборності.

Ну, про те, що змінити в цій країні щось на краще кардинальним робом і в легітимний спосіб, здається, віщають лише ангажовані політбомондом політологи та інші їм подібні суспільствознавці.

Всі інші експерти схиляються до думки, що справжні так звані системні реформи пощастить впровадити лише в нелегітимний спосіб.

І саме"легітимізатори" найбільше розповсюджуються про створення якоїсь "правдивої" партійної потуги, бо бачте це відповідає чи не двом головним підвалинам демократії і громадянського суспільства: багатопартійності та виборності.

Справа ж в тому, що ця теза справедлива для справжнього громадянського суспільства, в якому діють і інші не менш важливі складові демократії: незалежні суди, примат приватної власності, широке розмаїття незалежних від держави громадських організацій, свобода слова, держава є правовою і в ній дотримуються усього спектру громадянських прав і свобод, тощо.

В Україні ж, за великим рахунком, не діє жодна із цих фундаментальних підвалин демократії. А грати за демократичними правилами в недемократичному суспільстві – все рівно, що грати в будь-які ігри із шахраями.

До речі, на тому ж таки пострадянському просторі свого часу діяло формалізоване виборче право, а в деяких країнах так званого соцтабору навіть допускалась не менш формалізована і керована багатопартійність, від чого отой самий простір менш тоталітарним аж ніяк не був.

А ситуацію в більшості країн на зламі 80-90-тих років змінили не якісь партії, а широкі опозиційні всенародні рухи на кшталт "Солідарності", "Саюдісу", Громадянського форуму та низки інших Народних фронтів.

Взагалі історія свідчить, що жодна партія ніколи не відігравала якоїсь визначальної ролі при переході будь-якої країни від тоталітаризму до демократії.

А от навпаки – від демократії до тоталітаризму – бувало. Як це свого часу шляхом заколоту зробили в Росії більшовики, чи в цілком демократичний і виборчий спосіб нацисти у Німеччині.

Тому ще раз повторюсь: лише потужний антисистемний опозиційний РУХ, консолідований однією об’єднавчою антиідеологічною метою демократичних революційних перетворень, здатен щось змінити в цій країні.

А вже потім, після зламу системи, запуску механізму розбудови дійсно демократичної системи влади, впровадження нових правил гри у стосунках поміж державою і суспільством, прийняття нового виборчого законодавства суспільно-політичні сили, що утворили РУХ, розбіжаться по своїм ідеологічним нішам.

І кожна зі своєю ідеологічною платформою буде апелювати до народонаселення і змагатися за прихильність електорату. А сама опозиційна потуга, виконавши своє призначення, припинить своє існування.

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола", для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Як музичні фестивалі й тури шкодять довкіллю та що з цим можна зробити
Разом із проєктом "Це не тільки про музику" від Інша освіта та агенції INSHI ми розібралися, яким чином концерти шкодять довкіллю та що з цим можна зробити.
Безкоштовні мережі: ДТЕК понад рік не платить "Укренерго"
ДТЕК заборгувала "Укренерго" близько мільярда гривень за користування державними мережами. (рос.)
Допомога замість шантажу: чому перемога Байдена краще для України
Джо Байден стане тим другом, який потрібен українській державі — таким, який надає підтримку, але й для просування реформ готовий тиснути на керівництво України.
Рік роботи парламенту: успіхи й провали в підтримці економіки
Перші підсумки виконання меморандуму між представниками бізнес-спільноти та Верховною Радою нового скликання.
Люстрація після звільнення Донбасу: помста або відновлення справедливості?
Проведення люстрації після звільнення тимчасово окупованих територій буде своєрідним тестом на те, як далеко ми відійшли від радянських підходів та якою мірою наблизилися до європейських.
Офісна нерухомість: прогнози на осінь
Чого очікувати на ринку офісної нерухомості в умовах мінливої економічної ситуації та ймовірної другої хвилі пандемії.
Книжка "Справа Василя Стуса": коментар адвоката
У Медведчука в команді є непересічні юристи, але геть немає PR-фахівців, здатних пояснити шефу "ефект Стрейзанд". Судовий процес став неабиякою промо-акцією, наклад книжки розкупили з небаченою швидкістю.