Освіта за Табачником: шляхи до Європи чи до руйнації?
Завдяки студентам, їх протестам 31 січня та пильності окремих членів Комітету з питань освіти та науки, зокрема Лесі Оробець, Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти поки що вдалося ліквідувати загрози, які ніс у собі законопроект "Про вищу освіту" від Табачника, поданий депутатами більшості.
Інакше владна більшість уже б ухвалила цей суперечливий і шкідливий законопроект.
Втім, "табачникам" не вдалося проштовхнути цей закон у неправовий спосіб.
Ба більше, Азаров як Прем’єр-міністр України вкотре намагається дистанціюватися від проблем міністерства і його керівника, в тому числі від проблемного законопроекту, даючи Табачнику публічне доручення знайти порозуміння як "у студентському, так і у викладацькому середовищах".
Мовляв, аби документ відповідав найкращим європейським зразкам.
Однак ані влада, а тим паче Табачник навряд чи мають уявлення, що таке європейські зразки. Крім того, демонстрація такої позиції була цинічним лукавством, оскільки запропоновані у законопроекті скандальні норми ця влада вже впровадила через постанови Кабміну та інші підзаконні акти.
Що б не закидало студентство та освітяни Табачнику, він усе спростовує, заперечує, підміняючи при цьому поняття. Зрештою, часто Табачник подає себе самого як закон, підставляючи при цьому навіть своїх соратників з Кабміну та Парламенту.
У багатьох освітян виникає питання: "Чи потрібен новий Закон про вищу освіту, який буде виконуватися лише номінально, з огляду на потреби політичної доцільності?" Зараз гуманітарна сфера асоціюється лише з Табачником. А Янукович виглядає так, ніби працює у Табачника в гуманітарній сфері. Але до чого тут Європа, європейський простір та його зразки?
Ознаки деградації вищої освіти з Табачником
Протягом року відбувається різке посилення "совєтізації", централізації вищої освіти, зачистка ректорського корпусу і "знищення" інакомислячих керівників ВНЗ, нівелювання ролі університетської автономії та запровадження виборів і призначення керівників вишів під цілковитим контролем Міністра освіти і науки, молоді та спорту; перехід до тотального контролю міністерства над освітніми програмами (переписування історії "під Росію", сфальшовані концепції з мови, літератури тощо).
Фактично припинилося фінансування університетської науки; відбулася безпрецедентна приватизація міністерством Вищої атестаційної комісії (захист докторських і кандидатських дисертацій, у тому числі вченими з НАН України!?).
Ігноруються норми закону стосовно прав студентського самоврядування та незалежних студентських профспілок.
Робляться спроби запровадити кількісні критерії у визначенні статусу ВНЗ, бухгалтерський підхід у наданні статусу класичного університету лише вишам, що мають понад 10 тисяч студентів. Цього немає ніде у світі.
У 2010 році розпочалася нова хвиля втечі талановитих випускників, викладачів для роботи за кордоном через жалюгідну зарплату, відсутність будь-яких наукових досліджень. Натомість. є перешкоди з боку міністерства освіти для більшості українців-випускників західних ВНЗ (за приблизними даними фахівців таких є 25-35 тисяч), значна частина яких хоче, але не може повернутися в Україну через принизливу процедуру нострифікації західного диплома.
Дезорганізація і хаос вступної кампанії влітку минулого року, профанація ролі ЗНО цього року, можливий доступ до секретних тестових завдань, "злив" інформації потрібним людям з міністерства.
Спроба міністерства запровадити платні освітні послуги, збільшення розміру плати за навчання студентам-контрактникам, скорочення квоти держзамовлення більш ніж на 40% для бакалаврів.
Це все - неповний перелік "реформ", які за останній рік, за словами міністра Табачника, наблизили вищу освіту України "до європейського освітнього простору".
Університетська автономія та "зачистка ректорів по-європейськи"
Кредо європейських університетів - автономія та академічні свободи. Автономія за найкращими європейськими зразками передбачає передовсім право ВНЗ самостійно ухвалювати рішення стосовно внутрішнього управління та фінансування, визначати власну стратегію розвитку тощо.
У законопроекті "від Табачника" фактично оголошена війна університетській автономії.
За всіма її складовими - порядком обрання і терміном обіймання будь-якої посади в університеті, праві на самостійне формування змісту та обсягу варіативності навчальних програм, можливості університету заробляти на власній науковій базі тощо, проголошується "диктатура" Табачника.
90% викладачів і студентів виступають за університетську автономію. Ті ж нечисленні ректори, яким не подобається "диктатура" Табачника, зазнали утисків, включно з фізичним насильством, чого не було навіть в найгірші совєтські часи.
До товариства "зачищених" ректорів потрапили чомусь видатні математики і фізики, яким вдалося вивести свої виші на провідні місця в українській освіті: академік В.Шевченко під примусом відмовився від посади ректора Донецького університету, член-кореспондент НАН України, кібернетик Ю.Лисенко, нещодавно законно обраний, днями відмовився від посади через побиття дружини та погрози на його адресу. Утисків зазнав і відомий фізик В.Сминтина, колишній ректор Одеського національного університету; видатний вчений-винахідник Б.Мокін позбавлений посади ректора Вінницького національного технічного університету за відмову дати хабара керівникам міністерства…
Напівкримінальний, аморальний підхід керівників міністерства до нехтування Закону про вищу освіту, мав переконати небагатьох ректорів, які ще залишилися на самостійних позиціях, аби ті не висовувалися і запроваджували "табачникові" корупційні схеми концепції з мови, літератури, історії, що суперечить засадам університетської автономії.
Серед 900 вишів України не має жодного, ліцензії на створення яких видав попередній уряд. Ці ВНЗ створювалися владою Кучми-Януковича і Табачника , і не виключено , що не без меркантильних інтересів чиновників.
Тепер вони волають, що вишів забагато. Кількість ВНЗ, безумовно, потрібно тепер скорочувати, але не в арифметичний спосіб, а виключно за ознаками якості освіти.
"Без науки немає вищої освіти"
Саме ці слова викарбувані на стіні Болонського університету як сучасний пріоритет інтеграції вищої освіти і науки. Близько 60% фундаментальних досліджень проводять університети США. Більше 3% від ВВП витрачають на науку розвинуті країни світу (Японія, Швеція, Фінляндія, Німеччина та інші). А як в Україні?
На наукову і науково-технічну діяльність, згідно з Держбюджетом на 2011 рік, в Україні витрачається 0,37 % від ВВП, що є найнижчим показником в Європі. Навіть у кризовому 2009 році Уряд Тимошенко виділяв значно більше.
Міністерство, в назві якого є наука, припинило всі наукові дослідження, навіть ліквідувало заступника міністра з науки і департамент з науки. Отже, доведеться скорочувати близько 10 тисяч дослідників з університетських науково-дослідних лабораторій.
Водночас, Міністерство монополізувало ВАК країни, чого немає ніде в світі. Навіщо це міністерству, на яких умовах видаватимуться, чи то пак штампуватимуться вчені ступені та кандидатські, можна собі лише уявити.
Не випадково в Європі Україна сьогодні сприймається як країна без науково-технічної політики і таким чином перетворюється на ресурсний придаток групи країн-лідерів.
Профанація зовнішнього незалежного оцінювання
Цього року Міністр Табачник змінив директора Українського центру оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука (його посаду зайняла людина з міністерства – Ірина Зайцева, яка не мала жодного стосунку до цієї справи).
За словами Ігоря Лікарчука, в цьому році є дуже висока вірогідність "зливу" тестів зовнішнього оцінювання, оскільки ЗНО стало залежне від дій конкретної людини з міністерства. На це вказує факт розсекречення Міністерством людей і друкарні, де готуються тестові завдання. Хоча така інформація в усьому світі тримається в секреті.
Нагадаю, що влітку минулого року Партія регіонів заблокувала закон, поданий мною та групою інших депутатів, про кримінальну та адміністративну відповідальність за порушення секретності процедури підготовки тестів. Отже, це дозволяє і мені, і іншим освітянам зробити припущення, що ці тести будуть "злиті" певним особам.
Розмах корупції у друкуванні підручників
МОНМС України затято порушує закони і не зацікавлене запровадити прозорі та справедливі для всіх європейські стандарти у друкуванні якісних підручників, оскільки такий стан сприятливий для наживи.
Яскравою ілюстрацією цьому є приклад з підприємством "Педагогічна преса", де КРУ в поточному році виявило корупційні схеми і зловживання на кілька мільйонів гривень.
Після зацікавленості цими схемами журналістами, Азаров навіть дав публічне доручення Табачнику розібратися у підзвітних йому підприємствах, однак зловживання нікуди не поділися.
Студенти і Табачник
Настрої студентів відомі. Принаймні, 4\1 студентів Сходу, Півдня, Центру і Заходу України не сприймають Міністра, передовсім за його намагання перекласти на плечі студентів (їх батьків) тягар плати за навчання. Як буде Табачник знаходити "порозуміння у студентському середовищі" (доручення Азарова) – не знає ніхто.
Поки що Табачник, зазвичай, переховується від студентів.
Це раніше було, коли на відкриті засідання Уряду (де розглядалися проблеми вишів) запрошувалися не тільки представники опозиції, а й лідери студентського самоврядування. Тепер все діється за спиною студентів. Тому я на Погоджувальній раді заявив, що "сталінський" законопроект Табачника, якщо його не зняти з розгляду, буде породжувати перманентні конфлікти зі студентами. А вишів без студентів, як відомо, не буває.
Жахи "європейських зразків" від Табачника докотилися навіть до країн ЄС. Після публікацій у польській пресі, там уже охололи до створення Українсько-польського університету, остаточні документи про створення якого планувалося підписати у березні минулого року. Величезна праця, зроблена Урядом Тимошенко і профільним Комітетом Верховної Ради України для створення цього університету, повністю змарнована.
Поза всяким сумнівом, Табачнику кортіло бути причетним до створення цього університету. Однак виглядає так, що поляки з такою владою не хочуть мати нічого спільного.
Одне слово, який би закон про вищу освіту не був ухвалений, це не дасть абсолютно нічого, доки міністерство очолюватиме людина, яка не вирішує проблеми галузі, а свідомо створює їх.
Володимир Полохало - Голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти
