Повний, словом, ататуй, панахида з танцями...

Пожежа в борделі. Усі волають: "Води! Води!" Раптом цей галас і зойки перекриває голос п'яного гусара: "А в шістнадцятий – ще шампанського!"
Анекдот

Байдужістю до того, що відбувається в країні, інфіковане все суспільство.

Хизуватися палацами-оселями, діамантами та ексклюзивними машинами є правилом гарного тону в країнах, де різниця між статками найбагатших і найбідніших, намаганнями та зусиллями можновладців, зменшується за рахунок збільшення статків найбідніших.

В Україні, де ця різниця невимірно перевищує навіть різницю в зрості між Голіафом та Давидом, Циклопом та Синдбадом, це робити недоречно. Як, наприклад, гладунові хизуватися зайвими кілограмами на пустельному незалюдненому острові перед товаришами-відлюдьками на третій місяць по корабельній аварії.

На відміну від своїх знайомих, я ніколи не дивлюсь передачі про життя нашої так званої "еліти", про життя заможних і знаменитих, чи то усілякі там "розкішні та світські життя".

Не тому, що вони мене дратують, або огидні, як огидний "бенкет під час чуми". Врешті-решт, такий "бенкет" може відбуватися на всіх рівнях соціальної драбини. А попоїсти та добряче випити на поминках знайомих, навіть цілої країни, у нас ще ніхто ніколи не відмовлявся.

Принцип "коли ще вдасться" – увійшов у нашу кров, плоть і свідомість не тільки з вітрами перемін, а й із молоком матері.

Гидую цими сюжетами навіть не тому, що вважаю для себе неприпустимим зазирати до чужих кишень. Адже які ж вони чужі? Більшість статків цих нуворишів витягнуті саме з нашої кишені.

Бо українська казка про хлопчика, який учора чистив кишені перехожих, а сьогодні, завдяки наполегливій праці протягом декількох місяців, став мільярдером – сприймається не як казка, а як знущання. Як над здоровим глуздом, так і над будь-якими економічними та математичними законами.

Просто я розумію, що це – не телевізійні передачі. Це – досьє.

Досьє, які надмірна пиха власників "заводів-шахт-пароплавів" сама складає на їхні тілесні оболонки.

Усунені останнім часом від влади народними революціями арабські правителі можуть це підтвердити.

А я, як інтелігентна й вихована людина, чужих досьє не читаю.

Вивчатиму їх краще, як фольклорні елементи чергової Коліївщини.

Наприклад, у якості версії, навмання: 

Хату в Лондоні купив.
Також прокурорчика.
Та втекти ти не зумів –
Злапали ми Льончика.

Сергій Левитаненко, спеціально для УП