Чому я поїхав з України до Китаю
- В Нью-Йорке особенно остро понимаешь, – сказал он Татарскому за водочкой, к которой перешли после чая, – что можно провести всю жизнь на какой-нибудь маленькой вонючей кухне, глядя в обосранный грязный двор и жуя дрянную котлету. Будешь вот так стоять у окна, глядеть на это говно и помойки, а жизнь незаметно пройдет.
- Интересно, — задумчиво отозвался Татарский, – а зачем для этого ехать в Нью-Йорк? Разве…
- А потому что в Нью-Йорке это понимаешь, а в Москве нет, – перебил Пугин
- Правильно, здесь этих вонючих кухонь и обосранных дворов гораздо больше. Но здесь ты ни за что не поймешь, что среди них пройдет вся твоя жизнь. До тех пор, пока она действительно не пройдет. И в этом, кстати, одна из главных особенностей советской ментальности.
Виктор Пелевин, Generation П
П‘ять причин залишити Батьківщину
Перша. У глобальному рейтингу якості життя International Living, Україна – в трійці країн з найгіршою якістю життя і одною з найбільш відсталих економік світу.
Друга. У рейтингу економічної свободи країн світу фонду The Heritage Foundation, Україна займає 164 місце, що означає "невільна" – країна, де економічні свободи сильно утискаються.
Третя. У рейтингу корумпованості міжнародної організації Transparency International, Україна поділяє 134 місце з Гондурасом, Того і Зімбабве, що означає "корумпована дуже сильно".
Четверта. У рейтингу свободи слова "Репортерів без кордонів" Україна займає 131 місце – після Іраку. Журналістів в Україні цензурують, б’ють, душать, вбивають, іноді топлять чи відрізають їм голови.
П’ята. Зате 1 місце у Європі і 6 місце в світі Україна займає за рівнем розповсюдження епідемії ВІЛ/СНІД.
Шоста. і весь цей тихий жах очолює перманентно конфузний Віктор Федорович, який, багато в чім наслідуючи "старшого брата" Володимира Володимировича, схоже, цілком й повністю впевнений в тому, що прийшов надовго, тому "Будує нову країну".
Куди піти, кути податися
Незалежне дослідницьке бюро iVOX стверджує, що 40% українців готові назавжди полишити Україну. Частіше інших їдуть до країн Європи (наприклад, за політичним притулком до Чехії, як екс-міністр економіки Данилишин чи Австрії, як у минулому голова Держкомрезерву Поживанов), Канаду, Бразилію, Австралію чи до США (українці – на третьому місці в світі за прагненням виграти лотерею Green Card і виїхати до Сполучених Штатів).
Я ж бо вибрав Китай, й ось чому.
По-перше, майбутнє і теперішнє Китаю – першої держави екзотичної, а тому надзвичайно цікавої (з багатьох моментів) для представника слов’янської культури, – прекрасне. Вказаним фактом відчутно дратують пересічного українця останніми роками світові ЗМІ і я їм, побачивши Піднебесну на власні очі, хочу чи ні, але вірю.
По-друге, найбільшою і другою після США економікою світу Китай оголошено три тижні тому. До найбільшого, за кількістю потенційних споживачів, ринку планети належить й спеціальний адміністративний район Гонконг, 16 рік поспіль визнаний світовим центром саме вільної економіки.
По-третє, помірні ціни Китаю – окрема історія. Якщо в трьохмільйонній столиці України я знімав квартиру-студію на Печерську за $600, то в десятимільйонному Гуанчжоу (третьому, після Пекіна і Шанхая, місті Китаю) за ці гроші я місяць мешкаю в готелях по всьому місту.
Світлі, чисті, з великими двоспальними ліжками номери з гарячою водою, інтернетом (правда, досить повільним і відфільтрованим, тому на Facebook, до прикладу, фотокартки не залити) і реально доброзичливими, особливо з європейцями (до яких, з великою для мене приємністю, тут зарахували й мене) персоналом – за $20/доба.
По-четверте, крутіша, ніж в Гуанчжоу, міська інфраструктура досі мені не траплялася. Чотири рівні автомагістралей (чесно кажучи, досить ще дивно розглядати з вікон автомобіля балкони дев’ятих поверхів), сорокаповерхові хмарочоси, небожителі яких, правда, часто скаржаться на смог, величезна кількість дешевих міських таксі – переважно старі Volkswagen Santana (між іншим, улюблений німецький бренд консервативних китайців), магазини й магазинчики, ринки, торгові павільйони й масажні салони, в яких, як каже реклама Life:) – можливо все.
І вся ця краса на всі кольори радуги блимає-моргає й дещо дратує, спочатку, а потім дуже навіть радує око дешевими китайськими неоновими рекламами. І всю цю красу супроводжують незчисленні ряди найбільш різноманітної в світі й, мабуть, найбільш дивної (солодкі огірки й помідори, наприклад), найбільш здорової й корисної системи китайського громадського харчування.
Вчора, до прикладу, я пообідав так: півкілограма великих, зварених свіжими креветок, кілограмового осетра з акваріума, запеченого у фользі, рис й смачне легке місцеве пиво Tsingtao затоптав свіжими пончиками в кунжуті з дійсно смачним справжнім китайським чаєм. І сплатив за цю, маю наглість казати, втіху Гаргантюа, не повірите – 160 RNB (близько 180 гривень – середня ціна середнього київського ресторану).
По-п’яте, стабільність вищеперерахованого ось вже 90 років підтримує Комуністична партія Китаю. І якщо те, що я тут зараз бачу – комунізм (хоча китайці називають це різноманіття соціалістичною ринковою економікою), то я хочу і буду в цьому комунізмі жити.
До речі, за весь час я не бачив жодного українського, так би мовити, ПІДРа. За ситуацією на трасах спостерігають камери, але швидкість руху, вони, видається мені, контролюють досить умовно.
Що робити?
Навіть помірні китайські ціни хочуть, щоб їх сплатили. Тому у Китаї я, ось-ось, почну вивчати китайську мову (на якій сьогодні знаю лише кілька слів, на кшталт ніхао (привіт), сісє (дякую) чи майдан (кажуть, коли просять дати рахунок в ресторані)) й продовжу розвивати свої підприємницькі таланти. Благо, погода (за вікном +20°С) сприяє.
Що я зможу запропонувати чи протиставити 1,5 мільярдам тубільців? Поки все ті ж креативність, авантюризм, життєвий досвід та вірусний маркетинг, за допомогою яких заробляв вдома. Наприклад: в Китаї ось-ось з’явиться місто на 42 мільйони мешканців. А я собі й думаю: а що якщо оголосити всесвітній тендер на кращу назву для цього будівництва сторіччя? Може станеться нагода розпиляти маркетинговий бюджет? Жарт:).
Насправді, ідей купа, цілих три я серйозно обмірковував, але вирішив запускати стартап Beautter.com, експертний соціальний сервіс, що стане допомагати користувачу вибрати краще вирішення естетичної проблеми своєї зовнішності, в тому числі, дякуючи найбільшій в світі базі хірургічних фотознімків "до – після".
За п’ять років я планую збільшити капіталізацію нового бізнесу на скандально дешевій пластичній хірургії з нуля до $1 мільярду. Але про це іншим разом.
