Аватар проти Банкової

Зла воля руйнує себе сама.
Джон Рональд Руел Толкін, "Володар Перснів"

Нещодавно, у перерві між сеансами в кінотеатрі, прослуховував коментарі одного українського політолога щодо поточних політичних подій, – і здивувався, як світовий кінематограф адекватно відбиває ті тенденції, що притаманні українській політиці.

Можливо, я помиляюсь. Однак тінейджерам та виборцям усе одне більше не до вподоби сюжети з "Молодої гвардії". Їм хочеться "Аватару" та "Матриці", у кращому разі "Володаря Перснів". Але не "Оранжеве небо" чи "Роксолану". Як би останні не відповідали глибинним національним архетипам.

Для кібер-сюжетів є характерною паралельність просторів. Тобто їхні герої існують у різних вимірах. Причому, визначити, який реальний, а який міфічний – неможливо. Бодріяр сказав би: "Інформація зжирає свої змісти".

Дивно, але так само функціонує й сучасна політика.

Показники держкомстату, ЗМІ та інтернет створюють окремий світ знаків, який існує паралельно з реальністю. І ще не відомо, що реальніше – світ медіуму чи світ повсякденний?

Лінії перетину цих світів епізодичні, тому режисери й політтехнологи особливо на це не звертають уваги. Учора на Майдані страйк дрібного та середнього бізнесу, сьогодні – "Битва українських міст" від Інтера.

І це все – у межах одного фізичного простору столиці!

Утім, треба віддати належне кіношним сценаристам: у них виходить більш якісний продукт.

Коли в кінотеатрі демонструють чергове творіння фабрики зірок, українці охоче розлучаються зі своїми грошима. На інтерівську "битву міст" можна зібрати повний Майдан абсолютно безкоштовно, а на підтримку президента – ні. Українська партія чи політик при організації мітингів уже давно мають самі платити учасникам. До речі, мова йде майже про однакові суми за годину, що й у кінотеатрі.

Можна помітити, що в сюжетних лініях оскароносних фільмів є певна схожість: герой рятує світ, його кохає жінка, він бореться із силами зла.

Але ж і в нашій політиці ніякого нового змісту: герой-реформатор, його люблять люди, він бореться із силами зла. На цей образ ведуться всі! Тому після чергового розчарування змінюється лише носій політичного образу.

А ми йдемо на нову прем'єру.

Інтернетизованої молоді стає все більше (а просто молоді все менше), вона скептично ставиться до позакласного читання, і взагалі до читання, вимагаючи екранізованої "Аліси в країні чудес".

Подібні тренди запанували й у політиці. Американський президент хоче виводити війська з Афганістану ще чотири роки, тому знову поліз до фейсбуку. Європейці все частіше обирають мерами міст та урядовцями геїв, які відповідають кіношним прототипам кінця 1990-х років із прикметником "милий"... І як тут не повірити в сучасні технології та "права меншин", розкручені гуманітарними фондами?

Загроза для сучасного політичного режиму знаходиться не в опозиції – там тільки його продовження. І навіть не серед змореного хабарами середнього класу – традиційна думка "демократствующих" людей, які мають вищу освіту й виросли на ідеях Гегеля або Грамші.

Загроза – у головах сценаристів Paramount Pictures, Walt Disney, MGM, 20th Century Fox, Columbia Pictures, Warner Brothers, Sony Pictures та UP, де зосереджена вся світова філософія. Наші скромні трудівники аналітичних центрів переобтяжені інформацією й не можуть вичавити із себе адекватних пояснень у марксизмах, структуруалізмах, системних аналізах та постмодернізмах, коли істина ховається в японському аніме.

Я не знаю, що допоможе радянським вихідцям з офіційного Києва, Москви та Мінська встояти проти грядущої хвилі протестів.

Хіба тільки костюм Шрека, грандіозне ток-шоу чи новий сюжет від генпрокуратури...

Олександр Куриленко, спеціально для УП