Кінець, чи початок політсезону?

4 перегляди
30
П'ятниця, 24 червня 2011, 17:27
Скоморощенко Олена
для УП

Свято Конституції з 1996 року є своєрідним символом завершення політичного сезону. Ще тиждень – і настане період літніх відпусток. Отже, час підводити підсумки.

Власне, що дав Україні 20-тий рік її Незалежності? Які наші здобутки і втрати?

Ясна річ, не череда мерехтливих подій має значення, а системні речі. Таким чином, питання в тому, що відбулося за цей діловий сезон на системному рівні?

Уже від початку сезону, який у нас відліковує День Незалежності 24 серпня, точкою фокусу природно стали вибори до місцевих рад. Звісно, не тільки самі по собі, а взагалі, як зміна парадигми.

Відбувся перехід від конкурентного середовища до встановлення формату монополії на політику. Не скрізь це вдалося провести. Наприклад, найбільше голосів в Україні подано не за регіонального мера міста Хмельницького. Проте, як принцип, саме цей тектонічний зсув і було реалізовано. Тому і стало точкою водорозділу.

Це був свідомий вибір владної команди. На практиці він означав заміну попередньої конкурентної парадигми, коли політичні команди змагаються між собою за прихильність виборця, на стару радянську установку – "куди ви дінетеся". Ось головний підсумок місцевих виборів.

Наприклад, у Запорізькій області, де Партія регіонів отримала за свої списки тільки 30% голосів, за мажоритарною частиною із 45 округів, в 43 вона провела своїх кандидатів, тобто майже 90% замість 30%.

Власне, це був головний меседж місцевих виборів – "тепер будемо ми і більш нікого не може бути за принципом". Монополія. Вже після того для довірливих громадян почав розгортатися майже ленінський міф про "всерйоз і надовго".

Звісно, ця "мудра" парадигма стала впроваджуватися не тільки в галузі політики, а і, може в першу чергу, стосовно бізнес-середовища.

Багато контраверсійних констатацій можна робити на цю тему, проте визначальною обставиною стала амбіція підпорядкувати собі ВЕСЬ бізнес, що є у країні. Як за часів Кучми – "хто не з нами і нам не платить, не буде вести бізнес".

Реакція не забарилася. Найпершою і не найстрашнішою став Листопадовий майдан підприємців. Але головні проблеми розпочалися трохи згодом – у грудні-січні, коли люди масово почали закривати свої підприємства і звільняти найманих працівників.

За офіційними даними, у грудні 2010 чисельність безробітних зросла на 7%, що за приблизними підрахунками становить більше 500 тисяч громадян!

Отже, в галузі економіки знов маємо стару парадигму визискування сировинних і людських ресурсів країни. Але при значно скромніших обсягах цих ресурсів у порівнянні з початком 1990-тих і з якісно жорсткішим закручуванням гайок.

Та, мабуть, найзначніше, що сталося за цей діловий сезон і має безпрецедентний характер – це початок відвертого демонтажу інституцій "держави загального добробуту" (welfare state), які складають найбільші здобутки радянського режиму.

Це, – передовсім, деструкція існуючої системи охорони здоров’я та пенсійної системи. Зрозуміло, забезпечувати потужний соціальний сектор здатна тільки індустріальна економіка. Сировинно-аграрна цього не витягне.

В цій точці можливі дві стратегії – або відновлення індустріального сектору, як матеріальної бази соціальної системи, або скидання її, як баласту. Що і спостерігаємо у чистому вигляді – не спотвореному ніякими спробами врятувати і зберегти, хай і в урізаному форматі, побудовану за 30 років соціальну систему.

І хоча цей процес почався не вчора, і навіть не минулого року, а тривав усі ці 20 років в латентному режимі, проте відповідальність за знищення соціальної сфери ляже саме на цих конкретних єнакієвських хлопців.

Так поганьбити ні в чому не винне териконово-загадкове місто великих трудівників!

І очевидно, саме це залишиться в пам’яті ознакою ери їхнього правління.

Іще одним системним наслідком подій ділового сезону, що минає, є наростаючий процес вивітрення легітимності. Хоч Ющенко з Тимошенко і перемивали по всіх кухнях, базарах і майданах, та їх все ж вважали за своїх у переважній більшості країни. За власну, хоч і погану владу.

У випадку сьогоднішньої правлячої команди – серйозні проблеми зі "свійськістю" навіть у власному регіоні. Сила права поступається праву сили. А сила не має легітимності. Це – всього лише сила.

Отже, що називається "на ліцо", всі ознаки наростаючої системної катастрофи держави і сумного кінця цієї команди. Незважаючи на залізобетонний міф з приводу "всерйоз і надовго". Оскільки ні для "серйозу", ні для "надовго" немає ніяких матеріальних підстав.

От, якби можна було констатувати відновлення, хай не виробничих ланцюжків, та хоча б окремо взятих індустріальних комплексів, то так. А так – ні. Так постає питання "що далі?".

Наївні розрахунки на безкінечну пролонгацію існуючого статус-кво – наївні. Восени один таксист, що віз мене в Бориспільський аеропорт, сформулював ключове питання: "На чому все тримається?".

І якщо об’єктивно поглянути неупередженим оком, то, окрім переліку з трьох позицій, власне, і немає на що вказати. Перше, це – згасаючий потенціал інерції, по-друге, це поки що тривкий народний забобон з приводу "всерйоз і надовго" і, по-третє, це – відсутність альтернативи.

Ну, щодо інерції, вона вичерпується за визначенням. Народний забобон розтане, як геть вичерпається компенсаторний потенціал класичних українських 5 соток. Дуже скоро він буде вже не в змозі покривати нестачу коштів на життя. Буде досягнута межа січня 1992, коли більшості українців раптово не стало чого їсти.

Навіть за офіційними статистичними показниками, рівень життя упав по відношенню до травня минулого року на 30%. Не кажучи вже про стан особистих бюджетів цієї більшості громадян. До межі вже зовсім недалеко.

Справді, ніколи ще за 20 років, з січня 1992, так погано не було. А витворювати з народу загнаного у глухий кут звіра – справа не тільки не корисна, але і безпосередньо небезпечна. Бо людина, якій нема чим нагодувати свою дитину, спроможна на все.

Найцікавіше щодо альтернативи. Її справді нема. І це, що називається – медичний факт.

Ну не рахувати ж у такій якості Ющенко-Тимошенко, чи, перебуваючого на балансі у Ахметова, Тягнибока, чи окремо взятого Арсенія Яценюка. І це – проблема.

От, наприклад, 16 травня міністр юстиції зібрав з приводу законопроекту про вибори представників сотні політичних партій. Щоб наочно продемонструвати непорушну монополію правлячої команди на поточну і майбутню реальність. І презентував саме у такій якості новий проект закону про вибори.

Він був як асфальтовий каток, якому немає альтернативи.

Так, міністр спроможний зібрати кілька десятків політичних партій. А чи спроможні ці партії зібратися без міністра – ключ до питання про можливість альтернативи.

Виявляється, можуть. 23 червня відбувся Круглий стіл цих самих партій на тему "Чи матиме народ право обирати?".

Нехай у ньому взяли участь не сотня партій, а тільки біля 40, це той випадок, коли кількість не слугує параметром. З альтернативою – як з вагітністю – вона або є, або її нема. Це – тригер. Системний факт. І він без перебільшення історичний.

Це – новий прецедент. Прецедент системної самоорганізації. Свідчення спроможності нашої громадськості до системної самоорганізації.

Показово, що зініційовано цей захід було різновекторними політичними силами. Як лівими, так і правими. Перший прецедент чого стався в нашій історії з початком акції "Україна – без Кучми!". І завжди цей прецедент свідчив про злам в історії, в її ході, як це вдруге було у листопаді 2004.

І ось втретє це відбулося під час організації Круглого столу 23 червня 2011. "Європейська партія" Катеренчука, НДП Супрун та інші праві центристи зібралися разом з лівими центристами – Соціал-демократичною партією Буздугана, партією "Справедливість" Ніколаєнко, "Народною владою" Вінського та Селянською партією.

Круглий стіл не пішов по накатаній сателітами влади доріжці "нас маленьких ображають". Хоча Партія регіонів теж прислала свого представника, правда, без повноважень. І заступник міністра юстиції взяла в ньому участь.

Обговорювали правила гри, за яких ми будемо мати вибори і розвиток демократії. Прийняли резолюцію, яку, за винятком Партії регіонів, підписали всі учасники заходу, включаючи комуністів.

Вирішено направити цю позицію до Венеціанської комісії та випрацювати свій, альтернативний міністерському, законопроект про вибори. Навіть якщо ефект цього заходу зупиниться на цих двох результатах, це вже сходинка до формування альтернативної реальності.

Звичайно, як і про будь-що у цьому світі, про ці партії і поіменованих діячів можна сказати усе, що спаде на думку. Та в такій же мірі незаперечним є закон життя про те, що одна слабка партія – це ніщо, три слабкі партії – це група товаришів, а декілька десятків маловпливових партій – це уже "пролетарська революція". Що і варто мати на увазі в цьому контексті.

Тому, якщо виявлений прецедент виявиться не одноразовим, а переросте у щось регулярне... А консолідація стане стрижнем політичного загалу...

Якщо він буде спроможний випрацювати і запропонувати суспільству спільні позиції по ключовим питанням вирулювання з наростаючої катастрофи, а не як нам прийняти і розважити футбольних туристів з країн Золотого мільярду, то в цьому випадку і постане така омріяна альтернатива. Дійсна політична опозиція.

Якщо нарешті це у нас відбудеться, не як завжди, а як у людей, тобто з позитивним результатом, то тоді наступний політичний сезон, який ось через два місяці розпочне 20-річчя нашої Незалежності, буде не марним пролонгуванням існуючого політичного статус-кво на тлі економічної деградації.

А початком власного розвитку, на який ми сподівалися ще наприкінці 80-тих.

Тоді справді уперше після 1650 року і почнеться наша історія не деградації, а економічного і соціального прогресу.

Олена Скоморощенко, для УП

powered by lun.ua
Авторизуйтесь щоб писати коментарі
Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без додаткових попереджень та пояснень. Також дані про таких користувачів можуть бути передані до МВС, якщо від органів внутрішніх справ надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати лінки та рекламні повідомлення
IP: 194.242.53.---chorciaka1..
"Навіть за офіційними статистичними показниками, рівень життя упав по відношенню до травня минулого року на 30%. Не кажучи вже про стан особистих бюджетів цієї більшості громадян. До межі вже зовсім недалеко." 30% це точна цифра. Вам її скажуть по всій Україні від Ужгорода ло Керчі директора супермаркетів та дистрибутори будь-якого товару, крім горілки. Краще тільки в Донецьку та Маріуполі. Це вже майже межа для людей... Восени щось буде...
IP: 77.239.179.---kRO..
. Питання не в тому "Хто?" А в тому, "Що робити?" 20 років тому був величезний пострадянський економічний ресурс. Освічений народ, підприємства тощо. Можна було на його основі перебудовувати суспільство. Але Кравчук надяг країні на шію націоналістичний зашморг. Нацюки розв"язали внутрішню війну проти російскомовних городян, "Кому все має дістатися" і "Хто титульніший" В результаті в суспільстві розкіл,руїна, занепад. Так, що головне питання не в тому "Хто?" А в тому, "Що робити?" Просто бунтувати проти існуючого стану речей? Сподіватись, що Супрун з Буздуганом що небудь придумають "після перемоги"? .
IP: 93.74.177.---євген гірник..
Загалом матеріал викладений об"єктивно,точно і справедливо,інша справа що подібних аналізів у поточному році опубліковано пірамідами томів, але значного суспільного зрушення вони не викликали.Можливо треба досліджувати чому ясла порожні а воли не ревуть? Чому нема критичної маси невдоволених? і головне де суб"єктивний фактор революції де та сила якій повірить народ? Створимо таку силу-змінимо Україну.
IP: 94.179.68.---ebm..
Ну не рахувати ж у такій якості Ющенко-Тимошенко, чи, перебуваючого на балансі у Ахметова, Тягнибока, чи окремо взятого Арсенія Яценюка. І це – проблема. ==== Правильно всех говном полить. Все плохие. Предатели и содержанцы. Что Ющенко что Тягнибок что Яценюк, что Тимошенко, что Янукович - никакой разницы для Алёны нет. Не остаётся ничего как голосовать за настоящую альтернативу - комми и Наталью Михайловну! Вперед Украйино !
IP: 46.211.82.---vagabon..
найбільше дратують істеричні воплі "національно свідомих" з приводу "нахабства2 яникуватих. А "пацани" просто привели надбудову у відповідність до економічної бази. Коли під "співучий" вереск "свідомитів" про ринкову економіку братва тирила все що під ногами, все було гаразд. бо яворопавличкокравчуки були при ділі -створювали ідеологічне прикриття. Потім потреба у них відпала - братва і сама навчилося через пень колоду верещати співучою мовою і співаки були. звичайно. послані в еротичну подорож. А тепер вони пускають крокодилячі сльози, чого це гопники мародери закон порушують. Ну по-перше не закон а зекОН, а по друге якби вони на ваш закон не плювали то гопниками б і зосталися , а так ...олігархи.. Так що , шановні, беріть плящину тай розмазуйте соплі зі сльозами разом з вашою Сонькою золотою Ручкою, а то її ще й запакують - не фак що їй є за що відкупитися - скільки вона на вас дурнів потратила!?
Усі коментарі
Простий шлях до експорту
З приєднанням України до угоди СОТ про державні закупівлі отримати закордонний контракт стало набагато простіше. Мова йде про великі проекти.
"Дайте дитині дограти!", або Ще раз про роль гри в освіті
Аналіз феномену гри на кожному етапі розвитку і дорослішання дитини - предмет серйозного академічного дослідження. (рос.)
Законопроект "про реінтеграцію Донбасу": рівняння з багатьма невідомими
Нам не потрібен будь-який закон про тимчасово окуповані території. Нам потрібен той, що може сприяти миру.
Захист персональних даних: чий досвід може стати в нагоді Україні
Україна в питанні захисту персональних даних спирається на міжнародний досвід. Але в країні ще немає достатньої законодавчої бази і системи, здатної ефективно працювати в сучасних умовах.
Як цифрова економіка змінить Україну
Масштабна цифровізація всіх галузей економіки та базових сфер життєдіяльності, передусім освіти і медицини. Про те, як уряд планує розвивати цифрову економіку в Україні до 2020 року.
#justбізнес. Як поводитися з персоналом: 32 поради
Не беріть на роботу чужі команди. Всі їхні розповіді про клієнтів — блеф. Клієнти ні за ким, крім гінекологів і перукарів, не ходять. (рос.)