Про політологічну потенцію та бізнесову прозорливість

Суспільство на роздоріжжі. Запропонована владна модель побудови держави багатьох не влаштовує. "Офіційна" опозиція наразі не здатна запропонувати ані цілей, ані методів поліпшення ситуації, які були б у змозі об'єднати протестний електорат. Відкритим залишається питання: "Хто і на яких інтелектуальних і матеріальних ресурсах здатен сьогодні створити образ майбутньої України?"

Мені вже доводилось писати і про роль образу майбутнього в нашому політичному житті, і про мерітократію, як одну з найбільш вірогідних моделей такого образу.

Будь-яка політика, як відомо, є специфічним відображенням певних економічних інтересів. Тож, абсолютно логічно говорити, у кінцевому рахунку, про можливу економічну та бізнесову привабливість окремих політтехнологічних проектів. Сучасна політична ситуація в Україні, для бодай якоїсь успішної боротьби за прихід до влади нових сил, конче потребує детально опрацьованого, реалістичного образу майбутньої ефективної України.

Але особливістю сьогоднішніх соціальних настроїв у країні є те, що такий "Образ", у вигляді традиційних "словесних політтехнологічних конструкцій" – уже ніколи не буде сприйнято нашим виборцем.

Створити ж такий "Образ", який може бути сприйнятий та якому виборець ще раз може повірити – це значить, розробити детальний, інженерно розрахований та економічно вивірений проект нової Держави та запропонувати суспільству реалістичну технологію його втілення в життя.

Як на мене, ніяка сучасна політологічна наука й ніяка політтехнологія сьогодні не здатні вирішити задачу такого масштабу. Вони просто не мають для цього необхідного методологічного потенціалу.

Хто може заперечити, що "наведення порядку" та розумної організації життя 46-и мільйонів чоловік на території в 603 тисяч квадратних кілометрів – власне, саме Української багатющої території, – не буде економічно супер-ефективним та бізнесово дуже рентабельним?! Абсолютно реальними можуть бути очікування зростання на порядок як ВВП, так і державного бюджету.

Тож, на фоні таких грандіозних перспективних можливостей, розмови про обґрунтування інвестицій, необхідних на створення та діяльності такого, першого в Європі, інституту, у розмірах від кількох сотень тисяч гривень на початку, до кількох мільйонів, пізніше, на рік – навіть якось дивно чути.

Натомість, особа чи структура, які б виявили таку політичну прозорливість, економічне чуття та стратегічне мислення, і проінвестували створення та роботу такого інституту – безумовно, стали б співвласниками унікального інтелектуального продукту, який матиме не тільки величезну політичну ціну, а й немалу фінансову цінність.

Окрім усього, було б внесено значний вклад не тільки в історію становлення Української державності, а й у скарбницю світового досвіду прогресивного державотворення.

Олександр Гнєдаш, аналітик, спеціально для УП