Реформа трудового законодавства – цеглина в справі боротьби з демографічною кризою

За роки незалежності українська держава та український народ зіштовхнулися з чималою кількістю проблем на шляху державотворення та соціально-економічного розвитку.

На одному з перших місць стоять проблеми демографії. З початку 90-тих років минулого століття кількість населення України, головним чином українців, постійно і невпинно зменшується.

Головним чином це зумовлено соціально-економічними факторами – низьким рівнем життя, низькою якістю медичного обслуговування, зменшенням народжуваності та збільшенням смертності, відсутністю роботи, головним чином гідно оплачуваної, неприйнятними умовами праці, тощо.

За першої ліпшої можливості люди їдуть за кордон у пошуках роботи. Якщо вдається влаштуватися – забирають своїх дітей.

Найбільше від відтоку населення в результаті трудової еміграції страждають західні регіони України. Головною причиною такого явища є безробіття. Але, звичайно ж, життя українців, яким вдалося працевлаштуватися на батьківщині, проблеми не оминають.

Більшість їх не влаштовують ані умови праці, ані платня. Причинами цього є як недосконалість самого трудового законодавства, так і недотримання тих норм, які дають хоч якісь гарантії.

Кодекс законів про працю (КЗпП) діє з 1971 року. Звичайно ж, до нього вносилися численні зміни та доповнення, але діюче сьогодні трудове законодавство залишається старим радянським.

Формально в ньому надається перевага захисту прав працівників. Але там відсутні діючі механізми забезпечення іноді навіть базових елементарних прав та законних інтересів трудящих.

Загалом для покращення демографічної ситуації не достатньо самого лише реформування трудового законодавства. Потрібно провести цілу низку докорінних реформ – медицини, законодавства про охорону праці, економічні реформи, реформу судової системи, тощо.

Але саме створення гідних умов праці, можливості реалізувати себе, забезпечити себе та свої сім’ї – пріоритет для сучасної людини.

Основна суть реформи трудового законодавства має полягати: по-перше, у модернізації законодавства відповідно до вимог сучасності.

По-друге, у оновленні та забезпеченні дієвості механізмів контролю за дотриманням законодавства та соціального захисту працівників, орієнтовно – створення нового органу, який займатиметься цим контролем.

По-третє, покращення умов та підняття престижу державної служби та роботи в державних установах, підприємствах, організаціях. По-четверте, створення відповідних соціальних гарантій для працівників усіх галузей.

Особливої підтримки потребують працівники освітньої та медичної галузей. Безумовно є доцільним прирівняти їх до держаних службовців на загальних або особливих засадах.

В ході реформи слід також внести відповідні зміни до законодавства про державну службу.

Мабуть, найболючішим є питання заробітної плати для цих категорій працівників, і не тільки через залежність суспільства від якісного виконання ними їх трудових обов’язків, а й тому, що знання і навички, необхідні для їх виконання, потребують високого інтелектуального рівня, соціальної активності, вміння роботи з людьми.

Тобто, це є або мають бути високоосвічені люди, професіонали, які в розвинених країнах цінуються набагато більше ніж в Україні.

Застаріле та недосконале трудове законодавство, яке до того ж не виконується належним чином, на фоні політичної нестабільності та справжньої війни, яку розгорнула нинішня влада проти українського народу, важкої соціально-економічної ситуації створюють всі умови для відтоку працездатного населення за кордон, виродження нації та відсутності в українців будь-якого бажання залишатися в своїй державі та плекати її.

Велика кількість молодих людей, які отримали вищу освіту, не можуть влаштуватися на роботу за фахом, а найталановитіші приймають запрошення від іношоземних роботодавців і, як правило, за першої можливості їдуть на пошуки кращої долі з України.

Від Трудового кодексу, який готує нинішня влада нічого хорошого для працівників чекати не доводиться. Крім того, його прийняття не достатньо.

Лише комплексні заходи, направлені на покращення ситуації можуть якось зарадити. Якщо не вдасться повернути мільйони українців на Батьківщину, то принаймні зупинити трудову еміграцію.

Крім емігрантів є ще одна категорія "закордонних українців" – діаспора. Українська діаспора часто виявляє бажання допомагати, вкладати ресурси в Україну.

Але сьогодні олігархічна верхівка, яка хоч і живе в Україні, але не вважає її своєю рідною землею, Батьківщиною, не дає такої можливості.

Олександр Солонько, аналітична служба ВО "Свобода", для УП