Євроінтеграційний процес: тому що непослідовний

328 переглядів
Вівторок, 20 грудня 2011, 16:47
Ярослав Ковальчук
старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень

Протягом останніх 20 років обіцянки євроінтеграції перетворилися на своєрідну мантру для українських політиків. Хоча час від часу, залежно від політичної кон'юнктури, останні і починають загравати з Росією – серед української політичної еліти, по великому рахунку, існує усвідомлення того, що українці охочіше бачать себе частиною об'єднаної Європи, аніж неорадянських утворень.

Які б назви для своїх геополітичних творінь не обирав Кремль, Митний Союз чи Євразійський Союз – доки влада в потенційних країнах-учасницях належатиме політикам радянського штибу, зацікавленим у продовженні існування усталеної системи – будь-які інтеграційні ініціативи Росії виглядатимуть як спроба запустити СРСР версія 2.0.

Ідея євроінтеграції України є особливо привабливою для українських політиків ще й тому, що протягом тривалого часу вона сприймалася як надзвичайно віддалена перспектива. Тоді як навіть євроскептики погоджувалися, що перед Україною юридично не існує перешкод до вступу в ЄС, яких не можна було б подолати за наявності відповідної політичної волі.

Єврооптимісти усвідомлювали, що процес реформування політичної системи України та узгодження її з європейськими стандартами буде надзвичайно тривалим.

Євроінтеграційна риторика допомогла потрапити в парламент не одній політичній силі. Проте кожного разу, на наступний день після оголошення результатів виборів, прозахідні лозунги успішно приберігалися на майбутнє – до наступних виборів.

Вступ у Євросоюз став своєрідним аналогом побудови світлого комуністичного майбутнього в СРСР. Так, це наша кінцева мета, так, ми до неї йдемо, проте конкретики – ніякої.

Євроінтеграційний шлях України розпочався 1994 року, коли було підписано Договір про партнерство та співробітництво, в якому закріплено основні аспекти двохсторонньої співпраці по проведенню реформ в Україні. Договір вступив в силу 1998 року та закінчив термін дії в 2008 році.

За часів президентства Леоніда Кучми, коли багатовекторна дипломатія стала практично офіційною ідеологією у сфері міжнародних відносин, Європа використовувалась як противага у стосунках з Росією. Це дозволяло отримувати певні тактичні вигоди. Проте в стратегічному плані Україна продовжувала залишатись на роздоріжжі.

Віктор Ющенко був обраний президентом не в останню чергу і через те, що сприймався як прозахідний політик, який декларував своє бажання будувати тісні взаємовідносини з ЄС.

Після Помаранчевої революції Україна чи не вперше отримала реальний шанс на поглиблення інтеграційних процесів з Європою. Сповнені ейфорією Майдану, єврочиновники навперебій пророкували Україні швидкий демократичний поступ, а ситуація загалом надзвичайно нагадувала події в Греції, Португалії та Іспанії в 1970-1980 роках, коли ці країни стали членами Євросоюзу на хвилі піднесення від демократичних революцій.

Саме Ющенко вперше назвав вступ в ЄС стратегічною метою України, визначивши чотири основні етапи цього процесу: визнання України ринковою економікою, вступ в СОТ, асоціативне членство і повноцінне членство в ЄС.

Проте політики, що тоді прийшли до влади, вже через кілька місяців розпочали перетягування канату владних повноважень та загрузли у міжусобних чварах. Тому шанс був утрачений.

Хоча в 2008 році Україна і була визнана ринковою економікою і прийнята в СОТ, на той момент Євросоюз вже втомився від непослідовності українських політиків та невизначеності України з основними пріоритетами як в зовнішній, так і у внутрішній політиці.

На зміну Договору про партнерство та співробітництво 1994 року між Україною та ЄС у вересні 2008 року планувалося підписати Договір про стабілізацію та асоціацію.

Традиційно, подібні договори підписувалися з країнами, які подавали заявку на вступ до ЄС, і мали на меті формально підготувати країн-кандидатів до асоціативного членства. Проте за кілька днів до самміту в Евені, Франція, на зустрічі міністрів закордонних справ країн ЄС було вирішено зберегти статус-кво у стосунках між Україною та Євросоюзом та не закріплювати формально перспективи членства України у ЄС.

За часів президентства Ющенка Україна в Європі заслужила репутацію непередбачуваного гравця, який ще й сам не вирішив, в яку сторону йому потрібно рухатися. Яскравою ілюстрацією такої непередбачуваності стали події 2006 року, коли Віктор Ющенко активно пропагував ідею вступу України в НАТО, а прем'єр-міністр – на той час це був Віктор Янукович – приїхав на Ризький самміт і категорично заявив, що Україна ще не готова до таких різких дій.

Натомість риторика Януковича у 2010 році радикально відрізнялася від його риторики 2006 року. Свій перший офіційний закордонний візит на посаді президента він здійснив саме до Брюсселя, невтомно переконуючи єврочиновників, що європейський напрямок інтеграції є ключовим для України, і що відносини між обома гравцями повинні будуватися винятково на прагматизмі та взаємній вигоді.

Обіцянки Януковича знайти вихід із системної політичної кризи, що склалася в країні, були позитивно сприйняті в Європі. Протягом першої половини 2010 року Брюссель волів закривати очі навіть на відверто деструктивні кроки української влади, як от скасування конституційної реформи Конституційним Судом, а не Верховною Радою.

Натомість на сьогодні ситуація докорінно помінялась. Європейські політики надзвичайно прямолінійно коментують дії української влади, зокрема що стосується вибіркового правосуддя щодо лідерів опозиції.

Наразі в українській зовнішній політиці складається парадоксальна ситуація.

Від Януковича, який до свого обрання президентом сприймався як відверто проросійський політик, залежить реалізація проєвропейських стремлінь України. Складається враження, що, коли минулого року Янукович декларував важливість європейської інтеграції для України, він сам не очікував такого поступу у цьому питанні.

Поперемінно фліртуючи то з Москвою, то з Брюсселем, він свідомо обрав модель зовнішньої політики, характерну для часів Леоніда Кучми.

Тактичні вигоди від співпраці з ключовими партнерами – наприклад, знижка на російський газ чи потенційне запровадження безвізового режиму з Європою – мали приносити політичні дивіденди нинішній українській владі, не зобов'язуючи її ні до чого надто серйозного. Це дозволило б самостійно керувати внутрішніми процесами в країні, водночас створивши видимість активної зовнішньої політики на двох ключових напрямках.

Однак, трапилося непередбачуване – Євросоюз серйозно сприйняв декларації української влади і вирішив інтенсифікувати процес євроінтеграції України.

У нинішньої української влади подібна політика викликала шок.

Її представники почали гарячково шукати зачіпки, які могли б сповільнити процес, при цьому зберігши обличчя влади. Заяви окремих чиновників про можливість економічної інтеграції України в Митний Союз в розпал переговорів щодо підписання угоди про поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі з ЄС, а також вимоги української влади включити в Угоду про асоціацію положення про повноцінне членство для України в майбутньому – хоча подібна практика з жодним іншим кандидатом на вступ не застосовувалася! – нічим іншим як задкуванням назвати не можна.

Звичайно, членство в Євросоюзі не повинно бути самоціллю для України. Ніхто не зможе вирішити українські проблеми, крім самих українців. Та й ніхто і не прагне їх вирішувати замість нас.

Як зазначив відомий британський аналітик Джеймс Шерр в одному зі своїх інтерв'ю, якщо Україна хоче збільшити простір для маневру, їй "потрібно реалізовувати глибокі, довготермінові й безперервні зміни у внутрішній, а не у зовнішній політиці".

Інтеграція в Євросоюз повинна сприйматися як шлях реформ, який вже був ефективно використаний не однією країною. Рекомендаціями та посильною допомогою ЄС допоможе пристосувати українську політичну систему під західні стандарти, відповідно до яких судова влада є незалежною, вибори покликанні відображати політичні настрої населення, а державні службовці насправді "служать" інтересам пересічних громадян, а не навпаки.

Чому Євросоюз саме зараз зацікавився поглибленням співпраці з Україною?

По-перше, члени ЄС хочуть бачити в Україні послідовного та передбачуваного партнера, в якому діють демократичні принципи та верховенство права.

Поглиблення авторитарних тенденцій на кшталт білоруського сценарію буде деструктивним явищем не тільки в політичній, а й в економічній сфері між двома країнами. Підписання договору про асоціацію дозволить глибше інтегрувати Україну в загальноєвропейські процеси і на основі цього будувати довгострокові стратегічні відносини.

По-друге, саме зараз політична ситуація в ЄС склалася таким чином, що останні півроку головує Польща, яка є чи не найактивнішим захисником українських інтересів в Європі.

По-третє, незважаючи на певні інституційні проблеми, розширення ЄС чи принаймні підписання договору про вільну торгівлю має конкретну економічну вигоду. Дослідження показують, що приєднання нових країн-учасниць в 2004 році збільшило внутрішній ринок на 100 мільйонів споживачів, а "старі" члени ЄС виграли до 10 мільярдів євро від подібного розширення.

Україна з її 46 мільйонами споживачів та значними сировинними ресурсами теж має що запропонувати Європі в плані економіки.

Однак, будь-яке співробітництво повинне будуватися на взаємній вигоді. Підписання договору про асоціацію з ЄС дозволило би Україні залучити значні інвестиційні ресурси та провести ряд необхідних реформ, покликаних викорінити корупцію, створити рівні умови для ведення бізнесу та забезпечити верховенство права.

19 грудня 2011 року могла увійти в історію незалежної України. Наша держава мала унікальний шанс до кінця року парафувати Угоду про асоціацію з ЄС.

Незважаючи на численні внутрішні проблеми у сфері економіки, Євросоюз неодноразово заявляв про бажання бачити Україну частиною євроінтеграційного процесу.

Не ховаючись за дипломатичними зворотами, єврочиновники прямо вказують, що чи не основною перешкодою на шляху євроінтеграції України є питання демократичних європейських цінностей. Будь-які домовленості можуть бути реалізовані лише після того, як ув'язнені лідери опозиції будуть допущені до виборчого процесу.

Таким чином, перед Віктором Януковичем стоїть непростий вибір: звільнити свого основного політичного опонента і отримати договір про асоціацію з ЄС чи на кілька років назад відкинути Україну на її шляху євроінтеграції і спокійно себе почувати на зачищеному електоральному полі.

Саме в таких ситуаціях проявляються риси лідера та державного діяча, який, як відомо, повинен думати про наступні покоління, а не про наступні вибори.

Відповідальність завжди має ім'я. Якщо європейський напрямок зовнішньої політики буде провалений, відповідальність не вдасться перекинути на когось іншого.

М'яч на Вашому полі, пане президенте.

Ярослав Ковальчук, докторант Альгарвського університету (Португалія), координатор Канадсько-української парламентської програми 2009, спеціально для УП



powered by lun.ua
Чому перезапуск ДБР – це не найкраща ідея
Судячи з підходів і стратегічних завдань, які ставить перед собою команда Зеленського в ОП, Кабміні і Раді, закручування гайок і розширення повноважень силовиків – це саме той план, який задумували від самого початку, а не прикра технічна помилка. (рос.)
Як Україні "відмити" "сіре" зерно
Ви здивуєтеся, але провідні мережі продуктових і будівельних супермаркетів, мережі АЗС, виробники алкоголю є експортерами зерна. Що це означає? (рос.)
Боротьба за Крим триває: що планує робити Україна для окупованого півострова
У проєкті вперше серед документів Генасамблеї ООН згадується поняття "агресії" стосовно дії РФ в Криму. І далі йде контрольний постріл...
Чому Кабмін Гончарука не такий популярний, як Кабмін Гройсмана. Пояснюють соціологи
Аналіз медіаприсутності та основних наративів представників влади. У дослідженні порівнювали медіа-активність щойно призначеного Кабміну на чолі з Олексієм Гончаруком з медіадіяльністю уряду Володимира Гройсмана.
Аграрні маркери 2019/2020. На що варто звернути увагу
Чим запам'ятається агровиробникам 2019 рік і чого чекати від 2020?
Середземноморська дієта: погляд нутриціолога
Середземноморська дієта – один з найбільш правильних і корисних стилів харчування. Збагачений клітковиною, омега 3 жирами та білком.
Загрози для екології та бездіяльність влади: чек-ліст для чиновників
Про неефективність контролюючих заходів у природоохоронній сфері та про те, як це пов'язано з ядучим смогом.