Острів Україна

З якого того самого дідька нас зваблюють Європою? Ми що, бики?

Розглянемо ситуацію не поспішаючи, на козацьку голову.

Де там оті принади, від яких не встояти? Хто з них нам приклад?

Осоружні хитрі банькаті хранцузи? Брудні, як на мій, хай і не взірцевий погляд, румуни? Чи ляське світосприймання для нас має виступити прикладом? Чи німці, які здали націю хвілосовів заради газу? Чи гішпанці, в яких крім Гассета й Лорки, шляхетних козаків не було? Про італійців мовчу: хоч і волохаті, але да Вінчі народили!

Єдиний надійний європейський приклад для нас – Англія.

А чому? – Тому що острів. Не надибала дерастії. Без пе.

Загальність, яка розлягається в нагальність розкорякою, козаків не влаштує. Ані за які позички.

Ми собі ціну знаємо. Вона, ціна – безмежна.

Україна має бути європейським островом. Це – питання місії, за неї усіх порвемо. Ми – не народ Середзем'я, ми – острівний народ. Острів без вод, нас омиває духовна практика. Винянчена тисячоліттями.

Бути українцем – то велика відповідальність. Перед собою, перед країною, перед Богом.

Це не питання крові, це – питання місії. Це – стан душі. Це питання виховання – і навіть не нас, а наших дітей! Але виховати можна лише власним прикладом! Більш ніяк. Тому непорядних людей я викреслюю із переліку українців.

Спробуємо осягнути місію. Намагаймося стати гідними її. Бо лише українське світосприймання має стати взірцем для людської цивілізації.

Працелюбність, порядність, самоповага, щирість – ось його основні складові.

Так, в кожній нації ці мотиви відчутні. Але ж ми стільки тисячоліть мучилися – хіба не для того, аби їх втілити? Хіба наша країна, Україна, не має стати блакитною мрією людства?

Хіба ми цього не гідні?!..

Сергій Левитаненко, спеціально для УП