Раціональний вибір України
Уже 20 років Незалежності минуло, а Україна так і залишається "дівкою на виданні" між двома "женихами" – Європейським Союзом та Російською Федерацією.
З віком ця "дівка" вже трохи "змарніла" і розгубила свої "принади" – позбулася ядерного арсеналу, у значній мірі розтратила винятковий промисловий, науковий та людський потенціал.
Що б не говорили політики, а соціологічні дослідження свідчать, що більше половини українців парадоксально одночасно прагнуть і вступу до ЄС, і посилення партнерський стосунків із РФ.
"Женихи" ж, констатуючи, що "дівка" не молодіє – не роблять жодних реальних кроків на зустріч "шлюбу", хоча володіють необхідними для цього інструментами та ресурсами. Причому як і один, так і другий не забувають час від часу манити Україну то "євроінтеграційною перспективою", то економічними перевагами й "дешевим газом".
Реально ж наблизити Україну до себе, і Євросоюзу, і Росії заважають одній і ті ж проблеми – стереотипи в мисленні політичних еліт.
Керівники ЄС до цього часу не можуть позбутися "привидів Холодної війни", які їм "нашіптують", що "Україна – то тимчасова недокраїна, частина Росії", з якою не варто зв'язувати стратегічних перспектив. Керманичі РФ вочевидь такої ж думки, лише з поправкою на імперську історію й на те, що "змерзнуть і прибіжать" проситися в СНД, МС, ЄврАзЕС...
І в ЄС, і в РФ у підході до України домінує політичний ірраціоналізм, помножений на незнання реальної України.
Вибір же України – повністю раціональний.
Адже членство України в ЄС сприяло б ефективному вирішенню енергетичних проблем – забезпеченню прямого, без посередників, доступу до російських та каспійських енергоносіїв, виходу на Кавказ та середню Азію, з якими в нас традиційно міцні зв'язки. Крім того, приєднання українців не порушило б етнічну та релігійну рівновагу в Європі, на відміну від турків, чи алжирців. І, безумовно, дало б значний поштовх культурному та соціальному розвитку ЄС.
Інтеграція України із РФ, у свою чергу, дала б останній вирішальні інструменти забезпечення свого впливу на енергетичних та політичних ринках Європи, зробило б Росію більш "європейською" в розрізі соціальних відносин, дало б покращений доступ до традиційних кадрових ресурсів, технологій, механізмів кооперації. При цьому, знову ж таки, щонайменше, не порушуючи культурного та релігійного балансу в суспільстві.
Але й для тих, і для інших "вибір України" вимагає значних зусиль і переосмислення власних міфологем, за принципами яких розвивалося їхнє суспільство в останньому столітті; визнання проблем і помилок у зовнішній та внутрішній політиці.
Я ж в свою чергу жалкую, що в Україні поки немає достатньої кількості людей, які б не "велися" на привнесені нам ззовні міфи, а просто винахідливо й продуктивно працювали на себе й свою країну, допоки Україна почне сама вибирати "женихів".
У світі поважають тільки сильних і перспективних.
Руслан Бортнік, експерт, голова ВГО "ПО "Спільна Мета", спеціально для УП