Чи можливий масштабний соціальний протест?

Четвер, 10 травня 2012, 11:37

Чи вийдуть люди на вулиці до або після виборів в Україні? Це запитання постійно ставлять перед собою влада й опозиція, ЗМІ та громадські інституції. І відповіді, які на нього даються, найчастіше напряму залежать від політичних вподобань або бачення бажаного майбутнього.

З точки зору соціальних наук, наразі можна констатувати відсутність реальних системних передумов для масових громадянських акцій протесту.

Адже гострі питання політико-правового дискурсу, які активно обговорюються в ЗМІ та на різноманітних політичних ток-шоу, – демократії, свободи слова, зовнішньополітичної орієнтації, тощо, – насправді не є життєвими пріоритетами для більшості українських громадян.

Протестні рухи та лідери, намагаючись на цих питаннях створити чи поглибити зону соціального конфлікту, насправді роблять "сізіфову працю" на користь збереження існуючої ситуації.

Так за даними Київського Міжнародного інституту соціології, опитування лютого 2012 року, аудиторія 18+, – найбільше українців хвилюють соціально-економічні проблеми. А саме: зростання цін на харчі – 58% опитаних, зростання цін на комунальні послуги – 54%, втрата роботи – 34%, несвоєчасна виплата зарплат і пенсій – 32%, втрата здоров'я – 30%, поглиблення економічної кризи – 27%, зростання корупції – 27%, розгул злочинності – 20%, страх за долю рідних і близьких – 19%, забруднення довкілля – 14% респондентів, банкрутство України – 11,1%.

При цьому установлення диктатури в Україні турбує лише 8,4% опитаних, згортання демократії та свободи слова – 5,9%, втрата державної незалежності України – 6,3%, між церковні проблеми – тільки 2% респондентів, територіальні претензії з боку країн-сусідів України – 3%, поглиблення співробітництва з Євросоюзом – 3%, а співробітництво України з НАТО – 1% опитаних.

Як показує наведене та й інші соціологічні дослідження, наразі життєвими пріоритетами українців є переважно соціально-економічні питання, і аж ніяк не політико-правові. І саме соціально-економічні питання є справжнім полем боротьби за владу.

Українці можуть вийти на вулиці. Але лише в тому разі, якщо будуть порушенні їхні економічні або соціальні права, погіршено їх матеріальний чи фінансовий стан.

 

Ілюстрацією до цього були протести "афганців", пенсіонерів, обманутих інвесторів чи таксистів. У таких випадках провідну роль грає також прогресуюча депрофесіоналізація владного апарату та неспроможність чиновників середнього ланки запобігти виникненню конфлікту.

Але в рік виборів – традиційний рік сплеску соціального популізму – навряд чи варто очікувати від влади якихось дій, направлених на скорочення соціальних пільг і виплат. Навпаки владна коаліція, уряд і президент робитимуть усе можливе для підняття пенсій, заплат, тощо. Тільки мінімальну пенсію й заплату цього року заплановано було піднімати 5 разів, хоча й загалом лише на 20-30% за рік.

Тому цей фактор – "інстинкт економічного виживання" – навряд чи спрацює. Хоча й при умілій політичній грі й він може бути розіграним.

Також малоймовірно, що люди вийдуть на протести внаслідок якихось фальсифікацій на парламентських виборах.

Адже як показує досвід останніх 5 виборчих компаній в Україні, вірогідні фальсифікації безпосередньо в день голосування відносно незначні. І різниця між офіційними результатами й даними екзот-полів не перевищує 10%.

Головні ж маніпуляції вибором українців відбуваються до дня голосування, упродовж виборчої кампанії – під час висування кандидатів, формування й роботи виборчих комісій, підготовки списку виборців, у ході агітаційної компанії, діяльності органів влади й виборчому процесі, функціонуванні ЗМІ в цей період, фінансування компаній, тощо. При цьому можливості відстежувати й викривати порушення в українського суспільства й громадських інституцій вкрай обмежені, а сприйняття навіть викритих у суспільстві не є гострим. Ситуація з численними фактами роздачі продуктових подарунків є одним з прикладів.

Крім того, очевидно, що українська влада в роботі по протидії опозиційним рухам та формуванні громадської думки взяла на озброєння відносно ефективний російський досвід. А росіяни, у свою чергу, як проказали останні парламентська та президентська компанії, врахували події "арабської весни".

Ця "українізована" методологія, яка використовується владою, включає в себе декілька ключових напрямків:

 

– відверта ставка на простих, "звичайних" українців з доходами нижче середнього, вагомо залежних від соціальної політики держави – а не на середній клас, чи політичну, економічну, культурну, тощо еліту;

– обезголовлення опозиції за допомогою широкого спектру методів – від ув'язнення до суспільної дискредитації;

– блокування інформаційних каналів і доступу до ЗМІ. Поки що працює найгірше у зв'язку зі значною долею іноземного капіталу й впливу в українських ЗМІ;

– знищення джерел фінансування опозиційних рухів, опозиційного бізнесу;

– формування провладної громадської думки;

– популістські соціально-економічні ініціативи.

Разом з тим ситуація далеко не настільки радужна для влади. Оскільки існує низка важко прогнозованих факторів або форс-мажорних ситуацій, що можуть спровокувати реактивний вибух протестних настроїв.

До таких факторів у сучасних українських реаліях можна віднести: "мажорні кейси", тобто відсутність адекватної реакції влади на злочини , що їх вчинено високопосадовцями чи їх близькими; резонансні соціальні злочини, як от теракти чи справа Оксани Макар; значне й стрімке знецінення гривні; стихійні лиха, як от паводки чи засухи; техногенні катастрофи, на зразок аварії на ЧАЕС чи катастроф на транспорті; провал у проведені ЄВРО-2012.

Крім того, аналізуючи результати соціальних досліджень, необхідно взяти до уваги значні відмінності в настроях і ціннісних орієнтаціях у різних вікових груп українців.

Адже, відповідно до ще одного всеукраїнського дослідження "Молодь України" інституту Горшеніна спільно з тижневиком "Коментарі", проведеного з 1 по 19 березня 2012 року у віковій категорії 16-21, майже половина молодих українців – 48,8% – заявили, що така демократична цінність, як свобода слова, має для них практичне значення.

Також високу цінність для молоді мають: право на охорону здоров'я, медичну допомогу – 40,2%, особиста недоторканність – 37,0%, право розпоряджатися своєю власністю – 33,9%, судовий захист прав і свобод громадянина – 33,5%, а також – свобода пересування, вибору місця проживання – 32,8%.

Вочевидь і природно, що молодь є більш радикально налаштованою. А її роль у протестних політичних процесах України, починаючи від "Революції на граніті" і "Кучму геть!", і закінчуючи подіями 2004 року – складно переоцінити.

Зважаючи на вищенаведене, вочевидь, що в найближчому політичному циклі, до виборів президента у 2015 році, діяльність лідерів опозиції полягатиме якраз у пошуку й підтримці протестного руху й настроїв у розрізі окремих соціальних прошарків чи груп.

Натомість влада буде займатися "латанням дірок" в українській "соціальній ковдрі" та намаганнями підвищувати соціальні виплати незаможним верствам населення.

При цьому, за збереження існуючого вектору суспільно-політичного дискурсу між владою та її опонентами масштабні соціальні протести навряд чи можливі, а локальні – майже гарантовані.

Водночас політичну долю України в черговий раз може вирішити окремий випадок/подія, якою колись, наприклад, стала "справа Гонгадзе".

Руслан Бортнік, голова ВГО "ПО "Спільна Мета", спеціально для УП



powered by lun.ua

Про історичну єдність в тюрмі народів

Місцева складова в державних закупівлях і національний інтерес

Що таке серцеві стенти та як вони рятують життя

Законопроєкт №5600: як документ торкнеться банківської спільноти?

Як бізнесу налагодити експорт органічної продукції до ЄС

Рівність в армії – це не лише права, а й обов'язки