Суд присяжних: pro i contra для України

800 переглядів
П'ятниця, 17 лютого 2012, 16:20
Володимир Пилипенко
народний депутат України

Нещодавно Верховна Рада України ухвалила у першому читанні проект нового Кримінального процесуального кодексу.

Серед багатьох новел документу – реалізація принципу безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя, закріпленого у статті 124 Конституції. Мається на увазі запровадження інституту присяжних.

Відповідно до запропонованої редакції КПК кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі може здійснюватися за клопотанням обвинуваченого судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних.

Із великою вірогідністю можна стверджувати – пропозиція Глави держави щодо запровадження суду присяжних буде підтримана парламентом і невдовзі цей інститут, який в багатьох державах існує не те що десятки, а сотні років, запрацює і в нас.

Оскільки до недавнього часу пересічному українцю практичну уяву про суд присяжних можна було скласти лише із американських кінофільмів чи бестселлерів то тепер, коли кожен із нас гіпотетично може опинитись у списку присяжних, виникає здоровий інтерес, – а що власне являє собою суд присяжних, хто такі присяжні і чи справді вони зможуть вивести наші суди на якісно новий рівень відправлення правосуддя?

Беручи свій початок з Великої Британії, класичний суд присяжних поширився згодом на всі континенти, трансформуючись та підлаштовуючись під правові системи та внутрішні правові традиції різних країн.

Однією з країн, де суд присяжних використовується чи ненайбільше є США. Відповідно до американського законодавства, присяжні там задіяні не лише під час розгляду кримінальних, але й цивільних справ. Практично кожен судовий процес, якщо він відбувається за скороченою процедурою, здійснюється судом присяжних.

Основною ідеєю суду присяжних є те, що пересічного громадянина судять такі ж громадяни – без спеціальних знань в галузі права. Класичне пояснення необхідності інституту присяжних –це захист громадянина від свавілля державних органів та право на суд рівних собі. Присяжні в першу чергу керуються совістю і своїм баченням реалій суспільного життя, а не жорсткими рамками норм права.

Суд присяжних дозволяє уникнути однобічності при розгляді справи та винесенні рішення. Крім того, у деяких випадках при розгляді справи професійні судді можуть бути менш об’єктивними, ніж суд присяжних, оскільки в останніх відсутнє упереджене ставлення до обвинуваченого.

У американців є веселе прислів’я: "Будь ввічливим з усіма - ніколи не знаєш хто попаде до складу присяжних які тебе судитимуть". Справді, за законодавством Сполучених Штатів кожен громадянин повинен виконувати обов’язок присяжного. І не просто обов’язок, а почесний обов’язок, як підкреслюють посібники для присяжних і як постійно наголошують судді. Дійсно, за роки американської незалежності виконання функцій присяжного стало почесним громадянським обов’язком. Як записано у маленькому посібничку, який отримує кожна особа, яку викликано до суду для відбору в присяжні: "не існує більш цінної роботи, яку може виконати пересічний громадянин". І американці виконують її.

Нещодавно на запрошення Департаменту Юстиції США мені в складі делегації довелось відвідати Сполучені Штати, де ми мали змогу побувати на судовому процесі під час процедури відбору присяжних та поспілкуватись із працівниками апарату суду, які безпосередньо відповідають за всі питання, пов’язані із пошуком кандидатур на цю посаду.

Зазвичай кандидатури на посаду можливих присяжних відбираються із списків виборців. Дані усіх громадян, хто має право голосу на території відповідного округу, пропускають через спеціальну програму, яка у випадковому порядку вибирає, наприклад, 2000 прізвищ. Це – "щасливчики", яким наступного місяця, можливо, доведеться брати участь у здійсненні правосуддя.

Далі їм завчасно, приблизно за два тижні, надсилається повідомлення, що наступного місяця їм слід з’явитися до окружного суду, де вони можуть бути відібрані для виконання обов’язку присяжного (повідомлення надсилаються так, щоб пропорційно задіяти всі 2000 кандидатів на місяць –по п’ятсот осіб на кожен тиждень). За цих два тижні вони мають можливість попередити свого роботодавця про ймовірну відсутність на роботі, спланувати свій особистий графік або повідомити судового клерка про неможливість виконання ними функцій присяжного.

Разом із повідомленням кожному відібраному надсилається пам’ятка про права та обов’язки присяжного – такий собі пропагандистський посібник, мета якого –познайомити пересічного американця із повноваженнями присяжного, наділити його певним рівнем правової культури, необхідної у суді. Весь посібник написаний доступною, простою і разом з тим пафосною мовою, яка дає змогу будь-якому громадянину США з середньою освітою зрозуміти роль, яка відводиться присяжному та відчути себе відповідальним за долю особи, яка постане перед судом.

Таким чином, коли у вказаний у повідомленні день особа з’являється до суду, для того щоб прийняти участь у відборі, вона свідома того, куди і для чого вона прийшла. До речі, до цього моменту вона ще не знає у розгляді цивільної чи кримінальної справи вона братиме участь.

Після цього викликаних осіб – близько 200, розділяють по суддях, і запрошують до залів, де відбуватимуться попередні засідання із відбору присяжних. Мені довелось спостерігати процес відбору шести присяжних для розгляду цивільної справи.

Суддя почергово піднімала кожного кандидата (а їх було близько 40) та ставила одні й ті ж питання: де особа народилась, де проживає, склад сім’ї, вподобання тощо. Ставилось навіть запитання, чи зареєстрована особа у соціальних мережах.

Усі питання переслідували одну мету – дати можливість адвокатам прийняти рішення щодо вибору конкретних присяжних, які згодом зможуть оцінити їх докази та постановити рішення. Тих кого відхилили, просили прийти ще раз наступного дня і пройти знову цю ж процедуру але вже для іншого процесу.

Тому сам факт виклику до суду ще не означає, що особа буде виконувати обов’язки присяжного. Часто бувають такі випадки, коли одну і ту ж кандидатуру відхиляли у декількох процесах (при чому адвокати мають право робити відводи і без зазначення причин) і особа все одно поверталась додому з почуттям виконаного обов’язку –адже вона зробила все, що від неї вимагає Конституція.

Ті ж, кого обрали присяжними у справі, розпочинали нове життя –після складення присяги вони повинні обмежити себе у спілкуванні з оточуючими, щоб не створити для себе хибне уявлення про обставини справи, звести до мінімуму читання газет, перегляд телепередач, не користуватись інтернетом. Порушення цих правил може призвести до недотримання права особи на справедливий суд. Як наслідок – кримінальна відповідальність, до якої може бути притягнено присяжного.

Загалом, майже усю нашу поїздку ми набирались досвіду про функціонування суду присяжних, і звичайно, все це, саме по собі, формувало певне позитивне сприйняття.

Так, ні для кого не є секретом, що присяжні в першу чергу керуються совістю і своїм баченням реалій суспільного життя, а не усталеними рамками законів –це дає кожному обвинуваченому обґрунтовану надію, що всі обставини будуть взяті присяжними до уваги і сприйняті на рівні емоцій а не з формальної точки зору.

Суд присяжних дозволяє уникнути однобічності при розгляді справи та винесенні рішення. Крім того, у деяких випадках при розгляді справи професійні судді можуть бути менш об’єктивними, ніж суд присяжних, оскільки в останніх відсутнє упереджене ставлення до обвинуваченого. Упереджене ставлення судді до обвинуваченого можна, зокрема, пояснити тим, що розгляд численних кримінальних справ може стати причиною скептичного ставлення до тверджень підсудного щодо обвинувачення та зібраних ним доказів.

Розгляд справ судом присяжних сприятиме зростанню довіри суспільства до судових органів та збереже зацікавленість цього суспільства в ефективності судочинства.

Та найважливішим є те, що при такому високому антирейтингу, який має сьогодні судова влада в Україні запровадження суду присяжних дасть змогу безумовно покращити рівень довіри суспільства до судів. Це також дасть змогу підвищити рівень загальної правової культури, виробити у нас почуття поваги до права та до держави загалом за надану можливість безпосередньо брати участь у здійсненні правосуддя.

Отже, нами уже були зроблені перші логічні висновки на користь цього інституту та майже сформоване внутрішнє переконання, якби не одна зустріч. Зустріч, яка стала ложкою дьогтю у великій банці меду і змусила глибше зануритись у вивчення іншої – "темної" сторони медалі.

Під час нашої поїздки ми зустрічались із одним з атторнеїв (так у США називають прокурорів) Південного округу Флориди. Він із задоволенням розповідав нам історію із власного досвіду. В дев’яностих роках ФБР та прокуратурою було завершено розслідування дуже гучної справи, пов’язаної з наркотиками. Всі фігуранти, включаючи ватажків, були заарештовані та постали перед судом.

Докази винуватості були стопроцентні. Яким же був шок правоохоронної системи і суспільства, коли присяжні оголосили вердикт головному наркобарону – невинуватий. За словами прокурора, він довго не міг прийти до тями. Лише через три роки вдалося встановити, що присяжних банально підкупили – дали хабара. Саме тому і був сфальсифікований вирок.

На наше запитання, чим це все закінчилось прокурор задоволено відповів – ми і його посадили за дачу хабара, і присяжних притягнули до відповідальності! Проте, найсумнішим в цій ситуації стало те, що виправдувальний вирок суду присяжних у США не можна ні оскаржити ні переглянути.

Навіть, якщо він постановлений незаконно, шляхом підкупу і це доведено іншим судовим вироком. Саме тому, суд присяжних не дозволив правосуддю досягти свого основного завдання в цьому конкретному випадку – наркобарона так і не засудили за злочини з наркотиками, які він вчиняв.

Навіть у Сполучених Штатах – такому собі оплоті демократії і прав людини система, що шліфувалась століттями дає збій. Виявляється, ніхто не може гарантувати, що на лаву присяжних сядуть чесні і високоморальні люди.

Це змусило мене більш прискіпливо зацікавитись проблематикою суду присяжних і врешті-решт привело до цікавого та неоднозначного результату. Про нього – згодом.



powered by lun.ua
Чому не варто обмежувати емоції та як їх контролювати
Проявляти емоції безпечно для себе і для оточуючих можна різними способами. Головне, робити це вчасно, не доходячи до критичної точки.
7 причин задуматися над тим, щоб всиновити старого битого пса
Дорослі собаки нічим не поступаються в дружбі та відданості молодим.
Чи вдарить штрафна система по нардепах-прогульниках?
Новий закон принципово змінює підхід до участі народних обранців в засіданнях парламенту та комітету Верховної Ради. А от чи подіє ця штрафна система в умовах сучасної політичної ситуації – невідомо.
Як задовольнити кадровий голод в агросекторі
До кінця 2019 року загальна кількість вакансій в агросекторі складе 14,5%. При цьому 12,9% серед усіх зареєстрованих безробітних в липні – з сільського господарства. Чому роботодавці та безробітні не можуть знайти один одного. (рос)
Адмінпослуги можуть бути зручними та доступними для всіх
6% відвідувачів центрів надання адміністративних послуг – люди з інвалідністю. І ми здатні зробити так, щоб усі без винятку отримували якісний сервіс.
Кому дістануться функції Держгеокадастру
Нова влада оголосила, що п'яте за величиною штату відомство країни припинить існування у нинішньому вигляді. Що далі?
Інспекція з будівництва корупції
Діяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції — це історія про неефективність і корупцію, що породжує завищення вартості житла. Вирішити ці проблеми можна лише радикально реформувавши ДАБІ.