Чим відрізняється мій проект КПК від президентського?

41 перегляд
Середа, 08 лютого 2012, 09:44
Роман Зварич
для УП

У 2005 році у Мін’юсті була створена робоча група з розробки нового Кримінального процесуального кодексу України. І саме законопроект, розроблений командою фахівців Мін’юсту, став основою обох зареєстрованих сьогодні проектів кодексу – президентського і мого.

Залишивши посаду Міністра юстиції, я продовжив роботу над кодексом у напрямку наближення його до найкращих демократичних стандартів кримінального процесу.

У травні минулого року робота над законопроектом була завершена, однак мені не вдалося його зареєструвати у Верховній раді через регламентну перепону: на той час був зареєстрований проект 1233 від 2007 року.

Тому я опублікував проект Кодексу кримінального процесу на своєму веб-сайті www.zvarych.com для публічного обговорення та провів два брифінги, які, на превеликий жаль, не викликали відповідного інтересу.

На мій погляд, великим позитивом президентського проекту КПК є наявність основних диспозицій, напрацьованих свого часу фахівцями Мін’юсту. Однак, головне - яке кінцеве завдання ставлять перед собою розробники. Від цього залежить ступінь демократичності відповідного правового акту.

І ось тут починаються суттєві відмінності між двома проектами.  

У моєму проекті основний акцент робиться на необхідності максимально забезпечити права обвинуваченого, підозрюваного та свідка. Президентський варіант посилює повноваження і поширює процесуальні можливості прокурорів та "силовиків". Тому, окрім того, що автори президентського проекту називають його "новою редакцією", насправді у ньому зберігається скелет існуючої радянської моделі і далеко не демократичної кримінальної юстиції.

У президентському проекті за прокурором функція процесуального керування досудового розслідування не лише зберігається, але й суттєво посилюється. У моєму ж проекті роль прокурора зведена до основної, властивої для цього інституту, функції: підтримка державного обвинувачення у суді або відмова від нього.

Слідчий повинен самостійно збирати доказову базу, яка має свідчити про винуватість (або невинуватість) особи. У демократичних країнах ці дві функції чітко відмежовані одна від одної. Прокурор, отримавши докази від слідства, має переконатися у їх достатності й переконливості для підписання обвинувального акту та бути готовим переконати суд (а у визначених випадках – присяжних) у винуватості обвинуваченого. Докази мають бути, здебільшого, "первинними", тобто, запозичивши термін у стародавніх римлян - "prima facie" (з первинних джерел).

Не можна будувати звинувачення на другорядних, супровідних доказах ("circumstantial evidence"). На превеликий жаль, президентський проект цього від слідства не вимагає.

Конституція України визначає, що основна функція прокурора – дійти висновку чи зібрані докази достатньо переконливі, щоб підтримати державне обвинувачення у суді. Якщо прокурор керує слідством, тобто, фактично сам керує процесом збору доказів, як може він прийняти рішення про те, щоб відмовитися підписувати обвинувальний акт?

У таких випадках сміливість – зовсім не та категорія, щоб відмовитись підписувати обвинувачення. Бо тим самим прокурор має визнати, що він погано працював, коли керував слідством.

З огляду на вищенаведене, присутність нового інституту "слідчого судді" у президентському проекті, як мінімум, виглядає недоречною. У моєму проекті такий слідчий суддя є ключовою процесуальною особою.

Його принципово важливе завдання – здійснювати від імені суду контроль на кожному етапі кримінального провадження за кожною процесуальною дією. І лише з однією метою - щоб не були порушені права підозрюваного чи обвинуваченого. І саме тому роль слідчого судді за умови, що слідством керує прокурор, аж ніяк не вписується у процесуальну схему кримінальної юстиції.

Для прикладу: у моєму проекті уповноважена особа зобов’язана фізично представити затриманого слідчому судді протягом 12 годин. З цього моменту затриманий, статус якого може змінитися на підозрюваного чи обвинуваченого, захищений.

Виникає запитання: від кого його захистити? Бенджамін Франклін колись дав відповідь на це запитання. Він писав, що головним та, одночасно, найважчим завданням кожного демократичного суспільства є захистити людину від свавілля влади, у руках котрої повна монополія на законне застосування сили.

Отже, слідчий суддя зобов’язаний захистити людину від свавілля міліціонера, слідчого, прокурора. У президентському проекті, слідчий чи прокурор інформують слідчого суддю про затримання особи протягом 72 годин. За той час можна "вибити" із затриманого все, що завгодно, що підтверджує українська практика.

У цьому проміжку часу затриманий може не знати, що йому належить право на захист, право мовчати, право на гідність. І порушення при збиранні доказів у цьому проміжку часу не будуть зафіксовані слідчим суддею. У демократичних країнах докази, отримані всупереч процесуальним вимогам чи з порушеннями процесуального законодавства, не можуть розглядатися у суді. Вони не можуть бути доказами винуватості особи. Не кажучи уже про тих, які таким свавільним чином збирають «докази» і самі скоюють злочин, за що мали б бути покарані.

Науково-експертне управління ВРУ стверджує, що процесуальне законодавство має слідувати за матеріальним. Я не сприймаю такого твердження, незалежно від того, що, на перший погляд, воно здається очевидним і логічним.

Навпаки: я глибоко переконаний в іншій принциповій тезі: ступінь демократичності визначається ступенем дотримання процесуальних вимог Закону. Тому я намагався закласти у свій проект максимум процесуальних "запобіжників" свавіллю влади. Після роботи над цим проектом я не менше переконаний у тому, що після Основного Закону, найважливішим нормативно-правовим актом у державі має бути Закон про кримінальний процес, тому, що такий правовий акт по своїй природі є суто конституційним.

Із підписанням у 1215 році "Великої Хартії" (Magna Carta) між англійською шляхтою та королем Джоном, був зафіксований принцип, який, згодом, ліг в основу всіх європейських систем кримінальної юстиції: кожен має право бути судженим рівним собі. У демократичній країні кожен її громадянин рівний перед Законом. Відповідно, він має право бути судженим іншими громадянами, такими як він.

Так народилася ідея інституту присяжних. У президентському проекті "суд присяжних" застосовується лише у тих випадках, коли йдеться про злочини, які передбачають довічне ув'язнення. У моєму проекті інститут присяжних, знову ж таки – як запобіжник свавіллю влади – застосовується у двох видах та у випадках, у яких йдеться про особливо тяжкі злочини (як перехідний етап, оскільки, згодом, потрібно буде поширити його на всі види тяжких злочинів).

Перше, передбачено існування суду присяжних на етапі досудового розслідування, як аналог до англо-саксонського "Grand Jury". Основна його функція: перевіривши представлену державним обвинувачем (прокурором) доказову базу у кримінальному провадженні по особливо тяжкому злочину, суд присяжних дає згоду на винесення обвинувального акта, що, у свою чергу, уможливлює перехід до судового розгляду справи.

У таких випадках, вже під час судового процесу засідає колегія присяжних, яка, заслухавши представлення обвинувального акту та ознайомившись із доказами та запереченнями сторони захисту, виносить остаточний вердикт: обвинувальний або виправдувальний.

Колегія присяжних складається із громадян України. Таким чином, зберігається принцип: обвинуваченого судять йому рівні. У президентському проекті застосовується інший підхід, - присяжні складаються не лише із громадян, але також із "народних засідателів", які дещо "рівніші", ніж громадяни-присяжні.

У моєму проекті судовий процес відбувається за конституційним принципом, що особа вважається невинуватою, допоки її винуватість не буде доведена у суді. Однак, на відміну від президентського проекту, цей принцип також поширюється на всі, без винятку, етапи досудового розслідування.

Не допускається ставлення до підозрюваного чи обвинуваченого як до особи, винуватість якої нібито напевно буде доведена. Навпаки, всі процесуальні особи, які причетні до конкретного кримінального провадження, зобов’язані виходити із того, що, відповідно до вищевказаного принципу, всі сумніви щодо винуватості особи тлумачаться на користь особи. Президент не ставить такі жорсткі вимоги перед процесуальними особами, що задіяні у кримінальному проваджені.

Цей принцип, разом із вимогою швидкого правосуддя у кримінальних справах, також поширюється на можливості сторони обвинувачення застосовувати такі запобіжні заходи, як взяття під варту. В Україні склалася така практика, що на етапі досудового розслідування, тобто – ще далеко до судового розгляду, особа може бути покарана на невизначений термін шляхом винесення безкінченних, суто формалістичних судових ухвал про продовження строку тримання під вартою, незалежно від того, що її винуватість ще не доведена у суді.

На відміну від президентського проекту, мій проект чітко встановлює максимальний термін (із врахуванням судової ухвали), що особа може триматися під вартою до початку судового розгляду – два місяці. Така диспозиція відповідає сучасному розумінні відомої, давно встановленої аксіоми: "habeus corpus" – "віддати (взяти) особу." У президентському проекті немає жодного відгомону цієї ключової диспозиції. І її відсутність вкотре свідчить про недемократичність цього проекту.

Конституційна норма про невинуватість особи, поки протилежне не доведене у суді, також ставить весь тягар доказування (onus probandi) винуватості особи виключно на сторону обвинувачення. Цей принцип визначає порядок організації самого судового процесу, тобто судового розгляду обвинувального акта.

У моєму проекті, судовий процес поділений на два основні етапи. Перший: представлення обвинувального акта та всіх доказів (в т.ч., свідчення свідків), які його підтверджують. Другий: заперечення сторони захисту, яка має такі самі можливості як сторона обвинувачення.

Для того, щоб не плутати ці два основі етапи, у моєму проекті відсутній (як окремий сегмент судового розгляду) етап досліджування доказів. Всі докази досліджуються при допитах свідків. Сторона захисту не обмежена у своїх можливостях (у рамках процесу) проводити перехресний допит свідків сторони обвинувачення. Така проста чіткість процесу відсутня у президентському проекті.

У цьому контексті, слід прокоментувати пропозицію президента замінити грати, за якими знаходяться обвинувачені у суді, прозорими стінами. Дехто вважає, що це переконливо свідчить про благородні наміри президента запровадити більш демократичну практику у кримінальних судових справах. Я не переконаний. Клітка лишається кліткою, незалежно від того, чи вона із грат чи із прозорих стін.

Фактом є те, що невинна (до винесення обвинувального вироку) людина змушена перебувати у суді, який вирішуватиме її долю, у клітці. Мені видається, що це не зовсім відповідає задекларованому у президентському проекті принципу поваги до права особи на гідність. Тим більше, невідомо як президент уявляє забезпечення обвинуваченому права на захист, що, передбачає необмежені можливості спілкування із захисником. Зрозуміло, у моєму проекті таких зовнішніх елементів приниження людини немає.

Радянська практика дозволяла застосовувати запобіжні заходи до особи у випадку, якщо вона могла б вплинути на хід слідства. У президентському проекті ця норма збереглася. Можливо слід задуматися над не зовсім риторичним запитанням: а що має робити особа, обвинувачена у скоєні злочину, аніж впливати на слідство, щоб довести свою невинуватість?

Президент забороняє людині таким чином себе захищати. А що тоді лишається особі? Очевидно, - збирати докази, незалежно від слідства, про свою невинуватість! Але, потрібно це робити у такий спосіб, щоб, не дай Боже, не вплинути на слідство. Бо можна опинитися у СІЗО.

Звичайно, замислившись над цим абсурдом, не дивує, що у президентському проекті сторона захисту обмежена у своїх можливостях провести із свідками сторони обвинувачення перехресний допит на судовому процесі, або наполягати на своїх свідках чи представити суду свої докази.

На кінець, хотів би згадати статистику. В Україні кількість винесених виправдувальних вироків із усіх кримінальних проваджень, які дійшли до суду, становить 1%!!! За часів Сталіна ця цифра становила 10%!

Ми живемо у зоні. Кожен із тут присутніх є потенційною жертвою свавілля, закладеного авторами президентських ідей КПК. Дуже хотілося б, щоб депутати, які представляють парламентську більшість у Раді, над цим добре задумалися, коли будуть голосувати за президентський проект.

Сьогодні – влада. Завтра – опозиція. І ті, котрих вони переслідують сьогодні, завтра триматимуть у руках новий КПК. І у головних персонажів замість грат будуть прозорі стіни…



powered by lun.ua
Реклама:
Порошенко та його цинічні... судді
Експрезидент сьогодні звинувачує Банкову в тиску на суддів, яких сам же свого часу назначив.
На захист Чорного моря. Як посилити спроможність держави вберегти морську екосистему від деградації
Найвагоміші перешкоди діяльності Держекоінспекції та можливі шляхи їх усунення.
Як не провалити "Велике будівництво" через брак кадрів
Подальше зростання обсягів будівництва породжуватиме зростання попиту на кваліфікованих працівників.
Весна в Антарктиді: небалувана Галя та інші тюлені
В Україні дощі, грибна осінь і коронавірусний жах. В Антарктиді, де цілорічно працює команда українських науковців, – нині біла засніжена весна.
Як президент за допомогою АМКУ може впливати на норовливих мерів
Кейс криворізького місцевого телеканалу та його роль у посиленні централізованої влади й зменшенні корупції в сфері державної підтримки комунальних підприємств.
Декларувати недостовірну інформацію тепер можна. Юридичні наслідки неминучі
Подання завідомо неправдивих декларацій та їхнє умисне неподання вже не є кримінально-караним і для осіб, які вчинили цей злочин до 27.10.2020 року. Вихід є і для тих, для кого вирок за ст. 366 КК України набув чинності до цієї дати.
"Найменш небезпечна гілка": що не так із мотивацією рішення КСУ
Юристка розібралася в мотивувальній частині рішення КСУ і пояснила, в чому проблема з суддівським обґрунтуванням.