Неформатна відповідь трьом "П"
У справі зґвалтованої дівчинки.
Нещодавно ввімкнула телевізор та натрапила на дві політичні програми, які йшли суботнім вечором 16-го березня, на 1-му Національному та на Інтері. У програмі тривало обговорення ситуації навколо Оксани Макар, зґвалтованої та спаленої живцем дівчини, що сколихнула всю Україну. Політики й психологи намагалися знайти вихід громадському протесту, та вирішити прадавню проблему "бути чи не бути" українському правосуддю.
Я, як адвокат, часто чую в пресі, та й у зв'язку із професійною діяльністю – вислів про "хворе суспільство", яке намагаються реанімувати політики за допомогою соціальних ініціатив.
А тепер, переглядаючи в інтернеті новини про події навколо цієї нещасної дівчинки, видно й наслідки політичної "реанімації".
Бо сьогоднішня політика перетворилась у спосіб виживання самого політика за рахунок маніпуляції свідомістю простого громадянина. І, як наслідок, кинуте напризволяще суспільство впадає в хаос, рухаючись не в бік розвитку цивілізації, а в бік деградації.
При цьому всі проблеми суспільства не вирішуються по суті, а маскуються точками зору, реформами та соціальними ініціативами. Хто пригадає дієвість принаймні однієї?.. Минуло 20 років незалежності, а віз і нині там.
А тепер уже суспільство хапається за голову: як же так, чому наших дітей ґвалтують і палять? Куди дивиться міліція, ба, може смертна кара допоможе?
Хтось із мудрих сказав: щоб бачити те, що є, і чому саме так є, – треба мати очі. А щоб не дозволити іншим це побачити – треба дати їм точку зору.
Мабуть, багато хто стикався з тим, що, у медичній галузі відсутня об'єктивна медицина як така. Коли в тебе проблеми зі шлунком, хірург радить робити операцію, терапевт – пройти медикаментозне лікування, дієтолог складе для вас дієту, а гастроентеролог порекомендує ковтати зонд. Внаслідок, коли переконаєтесь в безглуздості діагнозів, та махнете рукою, то є шанс залишитись живим. Така ситуація є не виключенням – а прадавнім принципом, який сповідує увесь соціум: лебедя, щуки й рака.
Цей самий принцип дуже активно сповідувався в політичній програмі, коли три "П" – політики, правоохоронці й психологи намагались вирішити вікову дилему: хто винен, та що робити.
Ви, психологи, політики та юристи, шукаєте вихід у зовнішньому, та не хочете ні чути, ні бачити, що причина сидить глибоко у вас!
Причина не в матеріальному/зовнішньому, а в психологічному/внутрішньому. Проблема глибше, аніж ви її шукаєте!
При бажанні привести все до ладу, та захистити своїх громадян від насильства, необхідно змінити ракурс власного життя. Бо неможливо створити собі окремий світ, такий, щоб бути повністю спокійним і щасливим, коли суспільство неспокійне й нещасне.
Можливо лише втратити себе нещасним, відкривши очі на те, хто ти є насправді. І тоді у ваших дітей не буде необхідності ні вбивати, ні ґвалтувати.
Уся природа живе в гармонії за непорушними законами, тільки сама людина створює для себе штучне середовище, яка сама потім і потурає. А справа вся в тому, що природа – єдиний організм, і ти можеш насолоджуватися життям лише в єдності з нею.
Тільки "сліпа" людина розколота на частини завдяки тому, що не живе в реальності, бо має точку зору про все навколо, і про себе самого. І тепер вона вже раб своїх думок, які повністю охоплюють усі сфери її життя, створюючи проблеми для себе, та для всього навколо себе.
З таким світосприйняттям я зіштовхнулася у своїй практиці, де, приймаючи чергового клієнта, зрозуміла, що в людини при її способі життя, колі спілкування, вихованні та способі мислення – нічого іншого, аніж того, із чим вона прийшла до адвоката, не могло статися. Тобто, людина підсвідомо сама є причиною того, що з нею відбувається.
Але, у більшості випадків, вона шукає не вихід із ситуації, а винного в ній.
Є, зазвичай випадковості, як із цією дівчинкою, яка натрапила на виродків, але, коли бачиш ситуацію об'єктивно, тобто неупереджено, з усіх боків, то з найменшою похибкою видно початок і кінець будь-якої ситуації, незалежно від часу.
Другими словами, ці страшні злочини, які сколихують усе суспільство, не можуть не відбуватися при психологічному настрої більшості, який живе лише бажанням заволодіти тим, що не є твоїм від природи, а невелика частина суспільства це майже отримала у власність.
Тому, кожен з учасників дискусії політичного ток-шоу традиційно грає роль чи то лебедя, чи то рака, чи то щуки.
У світосприйнятті любої людини, незалежно ні від роду професії, способу життя, головним є мотивація й віра. Тобто, проживаючи в штучно створеному для себе середовищі – штучно, бо людина живе не в реальності, а в точках зору про друзів, про те, як повинні діяти інші люди, або як вони діють по відношенню до вас, про те хто я в очах інших людей, як мені самоствердитись, як стати більш заможним, привабливим, розумним... – людина шукає виправдувальних для себе засобів реалізації цієї мотивації.
Наприклад, накопичує, понад необхідну кількість для виживання, зовнішніх атрибутів – заводи, пароплави, одежу, їжу. Внаслідок, шукає способи як це все утримати та захистити, перетворюючись по суті в раба, цепного пса накопиченого, бо уже не може без нього.
Для певної душевної рівноваги необхідна віра, неважливо в що – Бога, гроші, зв'язки, справедливість... Бо по-іншому людина з'їде з глузду – її життя хитає в усі боки, тільки віра дає бодай якусь психологічну рівновагу.
Наприклад, "мажори"-ґвалтівники діють саме так, бо щоденно стикаються з тим, як їхні високопосадові батьки "вирішують" будь-які питання за гроші, а тому на них, "обраних", теж повинен діяти імунітет "мохнатої руки".
До речі, як діти – дзеркало своїх батьків, так і рівень злочинності – дзеркало дієвості правоохоронної системи, а сама система – це обличчя влади. На тлі цього, віра у всесильність тата й мами та мотивація вседозволеності робить свою справу.
Суспільство завжди пропонує й експлуатує способи реалізації громадянина. Це не погано й не добре, на цьому будується соціум. Так от: рід занять, професія, посада, політичний та бізнес статус – це і є ці самі способи реалізації мотивації для будь-якого соціального адепта, а мотивація є тільки підсвідома.
Так виникають ситуації, за яких, наприклад, людина при вживанні алкоголю перетворюється в садиста, коли подавлений підсвідомою мотивацією потяг до влади, виривається "на волю" після певної дози алкоголю.
При цьому, будь-який соціальний адепт працює виключно для того, щоб зберегти для себе на якнайвигідніших умовах – у межах, запропонованих соціумом, власних сподівань та можливостей – свій психологічний комфорт. Із часом підсвідома мотивація перетворюється на умовні рефлекси – реакція на падіння курсу долара, на образу, похвалу, на прибуток, великі фінансові втрати, тощо.
А тепер подумайте: людина, реалізовуючи власну підсвідому мотивацію, іде в політику, міліцію, суд, займається бізнесом. Що вона захищає насправді? Правову державу, законність, справедливість? Чи свій майновий статок, або амбіції, яким ще жоден у всьому світі не знайшов задоволення?
Згодом суддя перетворюється в лебедя – за допомогою правосуддя не бачить далі своєї водойми; політик у щуку – щоб ловити рибу в мутній воді; а психолог у рака – здогадайтесь чому.
Кожен тягне воза не в одному напрямку, а у свій бік. Тому настає анархія, за якої нічого іншого, аніж убивства, наруги та свавілля – не може не відбуватися. Де той, хто приймає закон, використовує його лише у власних інтересах, рівно як і той, хто його повинен захищати.
Як казав професор Преображенський, розруха не на вулиці, а в головах, а тому кожному слід почати не з пошуку винного, а із себе: чому я прийшов у політику, у судову систему, і що я фактично обслуговую за рахунок своєї професії.
З розстановки крапок над "І" у своїй власній голові можливий початок розстановки цих крапок у суспільстві. Лише тоді можливий зріст свідомості та, як наслідок, правової культури.
А допоки політики, психологи та правоохоронці будуть на дискусіях захищати свої точки зору, замість того щоб відкрити очі на себе та на те, що завдяки ним діється в країні, не з точки зору збереження свого гаманця – саме суспільство буде вирішувати, хто винен, а хто ні. Через суд Лінча.
Бо іншого виходу просто немає.
Ганна Боряк, спеціально для УП
