Ірина Геращенко як дзеркало України. Або: гайдамацький комплекс безкінечного терпіння
Відео, де важковаговий регіонал-депутат застосовує грубу фізичну силу до тендітної жінки-депутата, намагаючись видалити її з виборчої дільниці, може викликати скільки завгодно обурень. Але ще більше воно викликає думок про правомірність відповіді силою на силу.
Це питання надто глибоке і його в Україні мало хто підіймає, боячись обвинувачень в "заклику до насильства".
Хіба можна закликати пані Ірину Геращенко до фізичної відсічі нардепу від Регіонів? Адже це пахне закликом застосувати фізичного насильства до народного депутата України!
І дехто, паном його назвати у нормального чоловіка не повернеться язик, Петро Мельник невипадково, коли міжнародні спостерігачі не дозволили йому тягнути жінку, такого ж депутата, аж до самого виходу, – почав кричати, що він "народний депутат".
Тобто він може обняти тіло жінки-депутата на очах у всіх людей і, по суті, фізично його ґвалтувати? Бо він народний депутат?! Це логіка сучасної влади в наглядній формі.
Нема сенсу обурюватися, якщо з цієї ситуації не зробити далекосяжні теоретичні висновки. Той факт, що американці, працівники американського посольства, заступилися за українську жінку-депутата, а не українці – більше, ніж красномовний.
Це яскравий доказ панування в Україні заляканого гомо совєтікуса, який просто не здатен опиратися силі, що, прикриваючись "законністю", дозволяє собі все, що завгодно.
Століття проживання при диктатурах і тоталітаризмі зламало (чи навіки?) в українській людині стержень гідності і розлило по жилах тваринячий страх, який паралізує, досить комусь заявити, що він є влада.
Чи існує в Україні поняття "громадянського непослуху"?
Подивіться, що робиться сьогодні в Європі. В ці дні іспанці, обурені лицемірством свого уряду, який, вчора врятувавши за рахунок бюджету великі банки, по суті, мільйонерів, від краху, сьогодні обрізає громадянам і так невеликі зарплати і пенсії, і так бідну соціальну програму, – розпочали загальнодержавний страйк.
А паралельно десятки тисяч людей включились у громадянський рух "Я не буду платити!". Не буду платити за проїзд в транспорті, не буду платити податків. Не буду платити уряду, який спочатку, спустошив бюджет країни, віддавши гроші громадян банкам, тепер кричить, що каса порожня і треба затягувати пояси!
Українці нічим не відрізняються від Росії, де опозиція в один голос кричала в останні місяці, що "ми жодним чином не виступаємо за фізичне протистояння", "ми дуже мирні і з усмішками переможемо". Як вони "перемогли" з усмішками – бачимо.
Власне, маємо досвід Помаранчевої революції. Так, зовні вона виглядала мирною і "співучою". А насправді? Великі юрби народу, що рухалися вулицями нічного Києва в напрямку Центральної виборчої дільниці, зовсім не виглядали мирними. Вони, незважаючи на відсутність у них зброї (і слава Богу), виглядали, на чолі з Тимошенко, грізними. Рішучими. Тому вони перемогли.
Хай ця перемога і виявилася, через зраду Юшенка, яку йому ніколи не простить історія (сама Тимошенко також несе велику долю відповідальності), пірровою.
В українському характері є величезна вада, яка і є причиною того жаху, в якому тепер знаходиться Україна. Типовий українець – це гайдамака, який здатен лише на вибух, коли вже приниження його гідності дійшло до краю. Тоді він втрачає розум, виймає ножа і, з безумними очима, святить його і йде різати всіх підряд. А до цього, і після цього, терпить.
Як терпіла Геращенко дії грубого мужлана по відношенню до себе на очах у стількох людей.
Ця Геращенко – тендітна наділена владою нардепа жіночка – є символом нинішньої України. Яку на очах у всього світу ґвалтують, а вона розгублюється, не здатна дати ляпасу по наглій пиці.
І не одного, а десять ляпасів! Щоби хам заточився. Поки всі жінки (а чоловіки?) не будуть такими – Україна не матиме майбутнього.
Не здатна, бо в ній, протягом століть, подавлений здоровий інстинкт, що є основою будь-якої гідності. Чи і в ній самій не сиділо оце: "Він же народний депутат? Як я буду бити народного депутата?".
Україну ґвалтують, а вона, розгублена, ще розмірковує. Тим часом хам робить своє діло.
Що є здоровий інстинкт? Ніхто не закликає не слухатися закону. Не поважати влади. Будь-яка влада не є мед і певний ступінь терпіння у громадян має бути. І він є також і на Заході.
Просто там той ступінь терпіння дуже низький. Там власна гідність настільки роздута, і це нормально, що досить найменшої підозри, що тебе зневажають, як в дію вступає інстинкт, який забезпечує самоповагу.
У США, де на жінку не можна дивитися більше семи секунд, такий регіонал-депутат вже давно сидів би в тюрмі. За сексуальне домагання. Спробуйте в США хоча би доторкнутися до тіла жінки! Вже не кажучи, щоби нападати на неї на виборчій дільниці на очах у відеокамер!
Чому в США бояться таке чинити, як вчинили з Геращенко і з Україною? Бо у кожній людині є запас великої гідності і цей запас виробив код поведінки і домігся відповідних законів.
Гайдамацький комплекс українця не несе в собі нічого доброго. Гайдамака терпить аж до того, коли його наречену, його жінку, його дочку пан починає ґвалтувати. І лише коли вже зґвалтував у ньому нарешті пробуджується гідність. Та чи це вже гідність, чи, може, просто відчай?
Тому в Інтернеті стільки гайдамацьких закликів: "повісити за…", "зняти шкіру", "посадити на палю". Того регіонала. В українцях живуть одні лише гайдамаки.
Справжня гідність вимагає опору – у тім числі і фізичного у відповідь на фізичну наглість – щодня. Від кожного громадянина.
Заклик "ми мирні телята" так званої опозиції в Росії призвів до того, що влада просто посміялася над цими кількома нібито масовими протестами-говорильнями.
Мирність мирності не рівня. Є такий поріг гідності людини, який вимагає безстрашшя перед владою і нею твореними під себе "законами". "Громадянська непокора" вписана в Конституції більшості західних держав як Право.
Тобто кожен громадянин має конституційне право на громадянську непокору в разі, якщо він вважає, що влада перестала представляти його інтереси.
В результаті на Заході нема гайдмаччини, а проходить, на відміну від "гайдамацьких" рухів в країнах третього світу (перш за все африканських, арабських) більш-менш мирна, що супроводжується інколи невеликими ексцесами, зміна влади та еліт. Не без тиску рухів "громадянської непокори".
Зрозуміймо, терпіння українця – не благо, а зло. Воно є причиною втрати владою поняття, що вона має справу не з бидлом.
Ми є бидло і заслуговуємо на таке ставлення до нас. Поки на найменшу агресію не відповімо потрійною агресією, давши зрозуміти, що у нас є гідність і "панські" руки не можуть нас обіймати і хватати за тендітні груди.
Богдан Орлик, політолог, для УП
