Партнерський збір УП. Задонать на дрони та РЕБи

Місії президентів

Вівторок, 10 квітня 2012, 14:27

Соціологічні опитування доводять, що Віктор Янукович не набув авторитету серед тих, хто віддав за нього голос два роки тому. Під час зустрічі з ведучими телеканалів президент повідав, що хотів би бути обраним на другий термін, що мріє про зростання ВВП до 7% та про справедливу ціну на газ. Клявся, що не втручається в справи прокуратури й судів.

Але він жодного слова не сказав про свою історичну місію. Адже керівників держави вибирає не тільки народ.

Їх призначає сама епоха для виконання певної історичної місії.

Про місію Януковича якось публічно натякнув йому Кравчук: "Якщо президент хоче увійти в історію як народний президент, він повинен ліквідувати кланово-олігархічну владу, яка укорінилася в нашій державі". З цього приводу якийсь дописувач до інтернету висміяв Кравчука: "Як можна чекати від Януковича ліквідації кланово-олігархічної системи, якщо її головні репрезентанти привели його до влади?"

Щоб зрозуміти історичну місію Януковича, варто проаналізувати місії його попередників. Почнемо з того ж таки Леоніда Кравчука.

Якби Леоніду Макаровичу в день його призначення завідуючим ідеологічним відділом ЦК КПУ гадалка нагадала, що він буде головним фігурантом ліквідації СРСР, він у це нізащо не повірив би. Не повірили б у це й члени Політбюро ЦК КПУ, коли рекомендували його на посаду голови Верховної Ради.

А дарма! Адже в ті дні Україною, як і всім СРСР, уже поширювалися бацили сепаратизму, а Кравчук, як уродженець Волині, міг легко піддатися зараженню ними.

Десятиліттями комуністи користувалися інструментом під назвою "анкета". Анкети уважно вивчалися під час призначення на відповідальні посади. Члени Політбюро й керівництво КДБ неуважно поставилися до запису Кравчука в графі "Дата й місце народження".

Народжені в довоєнний час у селах Волині ходили з батьками до церкви, співали колядок, одна з яких мала такий куплет: "Спи, дитятко Боже, на пахучім сіні. Дай же, Боже, щастя й волю рідній Україні". А у часи діяльності УПА юний Кравчук не міг не чути про "забитих" енкаведистами "хлопців" та не міг не співати, женучи з пасовиська корів, стрілецьких пісень, одна з яких закінчувалася словами "А над нами синьо-жовтий прапор український бойовий!"

У вирішальний історичний момент історія поставила на чолі України людину, яка не захотіла підписати новий союзний договір із Росією й повторити помилки Богдана Хмельницького та українських більшовиків. Саме так пояснив свою позицію Кравчук у червні 1991 року на таємній нараді з керівниками Народної Ради.

Він був покликаний історією привести Україну до Незалежності. І він цю історичну місію виконав.

Розпад СРСР закінчився ліквідацією соціалістичної системи господарювання. Перехід від тотальної державної власності до приватної власності на засоби виробництва вимагав перебудови всього економічного ладу.

Кравчук із досвіду більшовиків знав, як перевести приватну власність у державну. А ось як державну власність зробити приватною, – такого досвіду ще не було. Тому автор дисертації на тему "Роль прибутку при соціалізмі" злякався цієї ситуації й фактично добровільно здав свій пост.

Історична місія повернення економіки з рейок соціалізму на рейки ринкової економіки випала Леонідові Кучмі.

Таку місію поклав на нього "червоний директорат". Пізніше Кучма говорив, що він, з огляду на його невдалу практику перебування на посту прем'єра, не хотів йти в президенти, але колеги по директорському цеху казали: "Лёня, иди – мы поможем!"

І Льоня пішов, а червоні директори допомогли йому розпочати й закінчити приватизацію майже всіх колись державних підприємств.

Оскільки в Україні не було людей, які мали б достатньо грошей, аби викупити бодай невеличку фабрику, приватизація пішла шляхом шахрайства, де виділялася технологія штучного доведення підприємств до банкрутства.

Дуже швидко до приватизації долучився кримінал. Для нього не було сенсу дурити окремих людей грою в наперстки та грабувати квартири, – якщо можна було грабувати відразу цілу державу й дурити весь її народ.

Кучма все це розумів, але він уже нічого не міг зробити, бо "процес пішов" надто стрімко.

"Заслугою" другого президента була також руйнація на той час не надто ефективної, але стабільної колгоспної системи. Зруйнувавши колгоспи, нова влада не допомогла селянству в створенні фермерської системи, внаслідок чого село було кинуте напризволяще. І досі, як заведено говорити, гине.

Свою історичну місію Кучма виконав вельми своєрідно. Він замінив командно-адміністративну економіку капіталістичною економікою не найкращого зразка.

Зараз колись державна власність, а разом із нею й реальна влада, потрапили до рук невеличкої купки людей, які встановили в Україні диктатуру олігархічного капіталу.

Саме нейтралізація цієї проблеми випала на долю Віктора Ющенка.

Помаранчева революція була бунтом народних мас, викликаним несправедливим розподілом колись суспільного, всенародного майна. Цей бунт був активно підтриманий українською національною інтелігенцією.

Адже епоха Кучми характеризувалася насадженням в Україні всього російського й російськомовного: преси, кінематографу, книговидання, естради тощо. Нові господарі країни, зосередивши у своїх руках критичну масу капіталу, спотворили національний зміст української за логікою й за назвою держави, чим ще більше загострили суспільні суперечності.

Чи мав президент Ющенко шанс і можливості виконати свою історичну місію?

Безумовно, мав. Для цього він повинен був опертися на ще існуючий тоді авторитет лівих сил та на об'єднання українських націонал-патріотів в одну могутню партію.

Натомість замість обіцяного виконання лівих гасел про тюрми для бандитів і про справжню ціну за захоплені олігархами підприємства, Ющенко став пропонувати їм мир і порозуміння, підписавши з ними нічого не варті меморандум та універсали.

Замість підтримки прем'єра Тимошенко в її намаганні перевірити законність приватизації вкрадених у народу підприємств, він "послав її в тираж", призначивши замість неї людину, яка сама ж ті підприємства олігархам продавала.

Пізніше Ющенко порвав союзницькі стосунки із соціалістами, "штовхаючи" на посаду керівника парламенту не Олександра Мороза, а представника помаранчевих капіталістів Петра Порошенка, чим відштовхнув від себе ліві сили й, власне, кинув їх в обійми олігархів.

Відсутність лівого руху в Україні відчувається й по сьогодні.

Перехід лідера революції в стан контрреволюції пояснюється лише одним: його відданістю інтересам крупного капіталу, розумінням важливості його нагромадження й концентрації в приватних руках.

Очевидно, Ющенко ніколи не збирався виконувати гасла Майдану, а вірив у те, що він зможе поставити капітал на службу народові й на розвиток української національної справи.

Якщо так, то він прорахувався.

Замість об'єднання всіх національно-патріотичних партій в одну могутню партію й призначення віце-прем'єр-міністром із гуманітарних питань рішучого проукраїнського політика В'ячеслава Кириленка, проукраїнський президент Ющенко довів справу до повного розпаду свого виборчого блоку та утворення на його основі ще додаткових партій.

Забезпечення української національної політики він доручив людині, яка переймалася лише футболом. Про розвиток української мови, естради, відродження нашого кіно й преси, про прийняття нового мовного законодавства, – ніхто зі сформованого Ющенком гуманітарного блоку в уряді Тимошенко й словом не обмовився. Певні кроки були зроблені лише в українізації освіти, яку зараз "добиває" Табачник.

Якби президентом України в 2010 році стала Юлія Тимошенко, за всіх своїх попередніх помилок і недоліків вона бачила б своєю історичною місією виконання тих ідеалів помаранчевої революції, від яких відступив Ющенко, чи які він не зміг втілити в життя через свою політичну недолугість. Для цього потрібно було, щоб українські націонал-патріоти і їх електорат підтримали її на виборах.

І вони її підтримали, але не всі. Найшлися такі, що сказали українцям: "Вони обоє однакові. Нехай уже краще буде він, ніж вона". І вони допомогли олігархам привести до влади його.

У чому ж бачить свою місію Віктор Янукович?

Відмова від вступу в НАТО, продовження договору про дислокацію російської бази в Севастополі, орієнтація лише на московську церкву, обіцянки запровадити російську мову як державну, інтенсивне витіснення української мови з освіти, знищення студії, яка дублювала українською мовою російські фільми, з прийняттям напередодні урядом постанови про дозвіл їх не дублювати, тотальне заповнення російським національним продуктом всіх основних телеканалів включно з Першим Національним, створення коаліції з комуністами, які сплять і бачать Україну в складі "нового союзу", призначення етнічних росіян на всі найвищі посади в системі безпеки і оборони , фактична відмова від вступу в ЄС – все це виразно свідчить про те, як саме бачить свою історичну місію четвертий президент.

Вироками Юлії Тимошенко, Юрію Луценку та Георгію Філіпчуку олігархи хвацько сказали: "Цим ми забиваємо останні цвяхи в домовину соціалізму. Кожен, хто зазіхне на наш газ, на приватизовані нами "Криворіжсталь" та інші заводи, фабрики чи шельфи, сидітиме за ґратами".

Цікаво, що з цього приводу мовчать всі екс-президенти, мовчать комуністи, соціалісти і ті націоналісти, які, вважаючи себе совістю нації, перед виборами волали: "Голосуйте проти обох!"

Останні, до речі, зараз примкнули до дискусійного клубу "1-е грудня", де ніби збираються виробляти рекомендації для президента, народу й для самих себе.

На першому засіданні говорили про місію інтелігенції. Щось зачитали по черзі з папірців – та розійшлися готуватися до другого засідання, яке відбудеться через кілька місяців.

Почекаємо...

Юрій Гнаткевич, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Кому міленіали віднесуть свої 84 трильйони доларів?

Нарешті третя сила? Як "Полісся" кидає виклик "Динамо" та "Шахтарю"

Медичні закупівлі по-новому. Хто виграє від трирічного планування закупівель

Як ми навчилися працювати без світла

Досвід жінок важливий. Чому рівність у процесах безпеки та підготовки до стійкого миру має значення

Останній бій. Кінець війні?