Чи є життя після Євро-2012?

22 перегляди
Середа, 18 квітня 2012, 16:06
Леся Оробець
народний депутат України, секретар комітету ВР у закордонних справах

Можновладці переконують, нібито Україна готується до Євро-2012 за унікальною програмою модернізації країни. Мовляв, подібних аналогів у вітчизняній історії просто немає.

Тим часом ми щонайменше двічі – ще за радянських часів – брали участь в іміджевих заходах "планетарного масштабу", які дещо залишили українцям на згадку.

Спочатку Київ потрапив до переліку міст, які мали прийняти московську Олімпіаду-80.

А згодом і Володимир Щербицький допоміг – амбіціями. Закортіло якось йому "помірятися" з колегами по цеху давністю республіканських столиць – археолог Петро Толочко відповів: "єсть!" У підсумку Київ отримав 1500-літню історію. А разом із нею – заходи національного рівня з відзначення ювілею і відповідним фінансуванням.

У Союзі з ювілеями було суворо. Так само, як і зі спробами подати товар обличчям іноземцям. Так би мовити, з "вітрини соціалізму".

Маркована бруківка "під давнину" і парки, впорядковані "по-людськи"

До свого 1500-річчя столицю радянської України було піддано тотальній модернізації.

Найбільш енергійно заходилися розбудовувати і зміцнювати меморіальний ресурс української столиці.

З одного боку, на правому березі Дніпра піднеслася вище Лаври колосальних, можна сказати, епічних розмірів "Родіна-мать", з обличчям, дивовижно схожим на ще живого тоді Генсека-ветерана.

З іншого боку – над Подолом повстала велетенська залізобетонна "веселка", що мала символізувати дружбу між народами України і Росії. А за 200 метрів від неї знесли третину Володимирської гірки – задля зведення куполоподібної філії музею Леніна, сьогодні – приміщення Українського дому.

Синхронно в ЗМІ почали зомбувати населення: мовляв, треба чистити центр міста від релігійних пам'яток – схоже, сподівалися, що після знесення пам'ятника святому Володимиру, на честь якого названо гірку, її будуть пов'язувати з вождем міжнародного пролетаріату – також Володимиром.

На щастя, не лише гігантоманією переймалися відповідальні з підготовки до ювілею. Нелічені кошти дійшли і до корисних програм.

До прикладу, серед пам'яток, розбудованих до нагоди, знайшлося місце і для музею історії Києва. Задля нього повністю реставрували Кловський палац, який уже за незалежної України – у 2003 році – було передано під приміщення Верховного Суду.

Масштабній реконструкції було піддано цілі вулиці й квартали – Брест-Литовський проспект – нинішній Перемоги, Андріївський узвіз, площа Жовтневої революції – сучасний Майдан Незалежності, площа Перемоги, Львівська і Червона на Подолі – сьогодні Контрактова, площі тощо.

Принагідно розбудували й мережу закладів громадського харчування – у кращих феодальних традиціях: кожну область УРСР зобов'язали відкрити якусь кав'ярню чи ресторан у межах столичного граду. У вигляді подарунка або полюддя – як у давнину.

І все ж найбільш масштабна модернізація відбулася в парковій справі.

Саме тоді в нашому місті вперше в Києві було застосовано, так би мовити, гуманну або "людяну" технологію підготовки до прокладення доріжок – спочатку вивчали, де люди кутки зрізують, а потім викладали бетонні блоки і мозаїчну бруківку "під плінфу".

У підсумку киян обдарували парками, що відповідали кращим європейським стандартам – Ландшафтним парком імені Вучетича, Природним парком на Лисій горі, Наводницьким парком разом із монументом засновникам Києва – Кию, Щеку, Хориву і їхній сестрі Либіді. Наразі молоді столичні наречені не мислять щасливого подружнього життя без ритуальних метань букету квітів за височенний пам'ятник – лише в тому разі, вважається, якщо їм вдасться закинути букет за монумент із першого разу, вони житимуть разом довго й щасливо.

Не лише олімпійським ведмежатами...

Олімпійський стадіон є найбільш цінним скарбом, що дістався Києву від геополітичних змагань під кодовою назвою "Москва-80".

З огляду на те, що Київ приймав футбол, прибалти – вітрильну регату, а Москва з Ленінградом – решту олімпійських номінацій, республіканський і союзний бюджет потрясли фундаментально. На зведення й облаштування самого стадіону замість запланованих у бюджеті 5 мільйонів рублів, в підсумку було витрачено ледь не вп'ятеро більше.

Ніхто з чиновників не вірив до останнього, що Захід і справді бойкотуватиме олімпіаду в Москві у зв'язку з Афганістаном. Тому старалися – як могли.

Діяли за розрахунком: футбол – це іноземні уболівальники, а іноземні уболівальники – це все! Хоча їх побувало тоді в Києві не так уже й багато – менше 20 тисяч осіб.

Але "вітрина" зобов'язувала! Тому красти заборонялося під загрозою розстрілу.

КДБ створив спеціальний відділ, який опікувався безпекою і пропагандою "соціалістичного способу життя" серед іноземців. Бомжів, дівчат легкої поведінки і колишніх злочинців в адміністративному порядку депортували за 101 кілометр від міської межі. На час олімпіади заборонили в'їжджати до Києва на особистому авто, а також скасували всі відрядження та екскурсії. Мовляв, не нема чого плутатися під ногами "інтуристів".

Втім, і киянам дещо перепало.

Загалом було реконструйовано і збудовано більше трьох сотень готелів, лікарень, ресторанів та інших закладів громадського харчування. У тому числі, готелі "Русь" і "Братислава", які й сьогодні маленькими назвати важко.

Дехто розповідає байки, нібито киянам у спадок від того дійства залишилися тільки ведмежата з олімпійською символікою вздовж автомагістралей. Але він не договорює головного. Разом із емблемами нам дісталися й самі магістралі – Житомирська траса, Бориспільська тощо. Всього – майже 7.000 кілометрів шляхів, приведених до ладу в зв'язку з підготовкою до Олімпіади.

Так само і зі стадіонами – за кошт обласних бюджетів було реконструйовано і збудовано майже півсотні стадіонів за межами Києва. Так би мовити, "на перспективу".

До цього дня водії з вдячністю згадують невідомих будівельників і менеджерів радянського часу. І принагідно дивуються, чому б на тих місцях, де наразі стовбичать горезвісні ведмежі скульптурки, не виставити стели з іменами будівельників – із конкретним переліком їхніх заслуг перед місцевими жителями?

Євро-2012: "людський вимір"

У підсумку "союзні" ініціативи в сфері відмивання імперської карми таки залишали на згадку нам усім дещо – і не лише киянам, але й українцям у цілому.

Уявляєте, чого варто було чекати від ініціатив уряду незалежної України у даній сфері?!..

Припустимо, стадіонами-аеродромами нас уже порадували. І в цьому – без перебільшень – реальний позитив.

Львів'яни від підготовки до Євро-2012 отримали щонайменше подвійний бонус: і футбольну арену європейського рівня, й аеропорт, який іноземцям не соромно показати. Донеччан і харків'ян так само не образили, а кияни в підсумку таки дочекалися модернізації Олімпійського.

Але, правду кажучи, більшість видатних звершень у даній царині відбулися завдяки зусиллям приватних інвесторів, яких ще треба привітати з неабиякими комерційними успіхами і майбутніми доходами.

За державний кошт планували кардинально модернізувати інфраструктуру. Насамперед – шляхи.

Від самого початку штовханини за право приймати ігри фінальної частини чемпіонату вибудовувалися ледь не наполеонівські плани. Не лише за генеральним вектором – Київ-Чоп, яким Україна мала просочуватися інтуристами, наче губка, але й на східному і південному напрямках.

Однак схоже, кошти розсмокталися швидше, ніж урядові розрахунки... Разом із надією на врегулювання ситуації з нашими традиційними бідами – шляхами і дурнями. Лише за даними речника МВС, наразі порушено 120 кримінальних справ щодо розкрадання коштів, асигнованих на підготовку до Євро-2012.

*   *   *

Наразі годі шукати, куди поділися бюджетні кошти в країні, де школи платять за природний газ вчетверо більше, ніж олігархи. Так само, як і збільшувати соціальні виплати в умовах, коли фінансування підготовки до Євро-2012 під загрозою. Так само, як і прогнозувати, що власне встигнуть "покращити вже сьогодні" до початку чемпіонату.

Утім, деякі висновки за підсумками вищезгаданої ретроспективи ще не пізно підбити. Раптом щось зміниться – всупереч очікуванням?

Перше. Чемпіонат фінішує рано чи пізно, а життя триватиме – як показує досвід, інфраструктура має розбудовуватися під завтрашній день.

Друге. Держава авторитарного типу тяжіє до використання іміджевого заходу в інтересах PR правлячої партії. Їхній результат, на жаль, рідко оцінюється в площині національної вигоди. Тому може трапитися, як у легендарній казці про солдата і суп з сокири: спритні ділки наварять на стадіонах і готелях – а кошти, адресовані освіті й охороні здоров'я, "оптимізують" у власних інтересах.

Третє. Влада, що знаходиться на грані міжнародної ізоляції, не може спокусити зарубіжних інвесторів адекватною перспективою. За такого розкладу вітчизняний інвестор опиняється в ролі монополіста, якому брак кошів у держави – як манна небесна. Адже ціни, умови і решту бонусів, які він отримує у зв'язку з підготовкою до заходу, визначає лише він.

Четверте. Негативний міжнародний імідж відповідним чином позначається на кількості інтуристів, що наважаться відвідати спортивну подію. Таким чином, не виключено, що заміть прибутку держава матиме в результаті ще більші борги і збитки – якщо вона і надалі переслідуватиме інакомислячих і розкрадатиме держбюджет.

У такому разі гасло "Пережити Євро-2012" звучатиме як ніколи актуально.

У тому числі, і для влади.

Леся Оробець, спеціально для УП



powered by lun.ua
Чого потрібно навчитися Україні в умовах коронавірусу? Урок із кризових комунікацій
В умовах епідемії коронавірусу ми ще раз пересвідчуємося, наскільки важлива довіра у комунікаціях, а тим паче кризових. Довіра – це подушка безпеки, а її відсутність – як відмова гальм у машині.
Допомогли Ахметову: тарифи на електроенергію знову ростуть. Під час пандемії
Ринат Ахметов тільки завдяки березневому зростанню ціни на електроенергію за один місяць "відбив" усю суму, яку виділяв на боротьбу з коронавірусом.
Ринок землі проголосовано: як буде здійснюватись контроль
Які інструменти контролю обігу сільськогосподарської землі передбачені законом?
Ціна вірусу: чи врятує провідні економіки світу безпрецедентна фінансова допомога
Провідні економіки світу вже оголосили про безпрецедентні за своїми масштабами, як для мирного часу, пакети стимулювання. Проте їх може виявитися недостатньо.
Злочин без кари: чому у Консультативній раді не домовляться про мир на Донбасі?
Справа одного із засновників "ДНР" Романа Лягіна, щодо якого український суд майже рік не може винести своє рішення, демонструє, що українська влада не має чіткої стратегії завершення війни на Донбасі. 
Чи дійсно потрібен надзвичайний стан для боротьби з COVID-2019?
Навіщо може знадобитися надбудова у вигляді надзвичайного стану з додатковими повноваженнями для СБУ, Нацгвардії тощо?
Міни не знають карантину
За даними ООН, у 2019 році міни були причиною 35% випадків смертей та поранень цивільного населення Донбасу, пов'язаних з війною.