Великоднє свинство від Литвина

68 переглядів
Четвер, 19 квітня 2012, 13:56
Олександр Горобець
журналіст, письменник

Не таємниця, що завтрашній день і щастя як демократичної, розвиненої держави для України, знаходиться на географічному Заході, а тому й головна магістраль для неї – із Києва пролягла по трасі на Житомир, Рівне, Львів, Чоп, Ужгород. Де простягнулися наші кордони з Польщею, Угорщиною, Румунією. Одне слово, з Євросоюзом.

Якщо за атласом автомобільних доріг – це по магістралі № М06.

Уже декілька років на цій дорозі тривають серйозні ремонтні роботи. В ці весняні дні вони наблизилися буквально впритул до столиці.

Зустрічні дві полоси, і без реконструкції, останнім часом ледве вправлялися з навантаженням: настільки зріс вантажопотік і кількість авто на полосах. Відтак, виїхати/заїхати з/до столиці напередодні і по завершенні свят – серйозна головна біль тисяч і тисяч жителів мегаполісу, які мають рідню в північно-західній стороні України.

Усе це перетворилися на справжній жах у нинішньому квітні, коли ремонт траси до ЄВРО-2012 перемістився під самий Київ.

Сотні будівельних механізмів із потужними землерийними машинами, самоскидами, катками окупували одну із полос від столиці аж замало не до Житомира, залишивши для руху тільки одну половину траси, з плавом лише в шеренгу по одному, обмеживши практично будь-які маневри і обгони.

Зранку до ночі, повільно ледве тягнеться ця вервечка. І вирватися з неї практично не можливо. Страждають усі, з перспективою на завтра, що до червня все розв’яжеться, ось тоді автомобілісти заживуть.

Тільки відчайдушні песиголовці, кандидати у смертники, виписують у такій тісняві піруети, ризикуючи не вдаритись лоб у лоб з зустрічним транспортом. Не підкорюються черепашачому поступу, з яким рухаються в два боки довжелезні колони, які розтялися на більш як сотню кілометрів.

Іще 7 квітня, виїжджаючи з Києва в напрямку Житомира, я від автостанції Дачна в Святошино, до найближчого населеного пункту – Дмитрівка, добирався власним авто понад півтори години, хоч відстань складає кілометрів 10-12 – не більше. Точно, що пішки можна швидше було дістатися.

Зважаючи на цю "ремонтну" проблему, у неділю, на Великдень, плануючи проїхати житомирською трасою 72 кілометри, я виїхав зі столиці в половині дванадцятої, пори коли більшість громадян, напевне, сиділа за столом. І справді, авт на дорозі було дещо менше, ніж у ці весняні дні зазвичай, але все одно багато.

Мабуть, таких "хитрих" мандрівників як я у цьому потоці було багато, а окрім того, незважаючи на свято, рухалося доволі багато великовагових автомобілів, котрих іще називають "дальньобійними" фурами.

Так що й цієї пори обігнати будь-кого в колоні, яка рухалася зі швидкістю кілометрів 30-40 на годину, було вельми проблематично. До того ж розпочався і дощ, асфальт враз зробився слизьким і небезпечним, назустріч в метрі-півтора проносились зустрічні авто. Словом, було весело.

Коли на видноті вже з’явився так званий 51-ий кілометр траси, де розташовано пункт ДПС, а над автотрасою по мосту пробігає дорога на Макарів, враз на нашому путівцю вчинилася якась незрозуміла метушня, десь позаду почулося ревище міліцейських сирен, а зустрічні авто збавляли ходу й зупинялися.

В дзеркало заднього виду я запримітив міліцейське авто з увімкненими проблисковими маячками на даху й попереду капоту. За мить воно пролетіло на такій швидкості, що якби хтось, не приведи Боже, випадково залишився на трасі, явно не зміг би вчасно покинути дороги, він би нізащо не уникнув страхітливих смертоносних коліс.

Незважаючи на дощ, справжню сквиру, що розігралася на вулиці, один із міліціонерів у передньому авто, висунувшись із вікна, навіжено на два боки розмахував смугастою палицею, наче розганяючи отару барнів, які овечою ордою загромаджували путівець для кортежу, який із дикою швидкістю нісся позаду.

За "підірваними" ментами з мигалками і явним істуканом із палкою регулювальника, стрімголов мчалося ще одне міліцейське авто із каламуттю сигнальних вогнів, і страшенними криками в гучномовці.

Я прислухався і крізь лемент ледве зрозумів команду для дорожнього бидла: "Приказываю, всем остановиться! Съехать на обочину, выключить моторы!".

Складалося враження, що ми вже переїхали лінію державного кордону, заглибилися десь у Росію. Але ж ні, подумалося, від Головпоштамту Києва до Макарівського мосту, який виднівся зовсім поруч, тільки трохи більше за півсотні кілометрів.

Просто міліцейська братія, яка в переважній більшості своїй у школі навчалася на двійки-трійки, освоїла і запам’ятала для використання від сили півтисячі чергових слів для вжитку, котрі загалом знаходяться поміж українською та російською мовами.

Оце, як можна було зрозуміти, і був один із їхніх коронних вигуків: розбігайся, тікай, хто може. Верещать у "матюгальник", бо на плечах погони. А позаду їде на шкіряних подушках, у сучасному броньовику велике цабе, котре, мовляв, делегувало ментам право принижувати інших на трасі.

Вважати всіх за отару овець, яку треба розганяти перед "літерним" конвоєм.

При цьому дозволено віддавати команди чужинською мовою, вимагати від водіїв навіть зупинитися, та ще й вимкнути двигуни при вигляді цього ескорту. Справжнє божевілля!

І по якому ж це праву, з якого дива, у святковий день Пасхи, 15 квітня, о 12:20, по трасі із Києва на Житомир, ледве не на якійсь там космічній швидкості летіли стрімголов сучасні членовози?

Куди й на яку таку державну оказію поспішали ті, що сховалися за затемненими вікнами VIP-машин? Яка така святого Великодня відбувалася подія в поліській стороні, що довелося зупиняти весь авторух на дорозі № М06?

Хочеться знати, хто ж уклав такі драконівські правила, хто і де їх затверджував, що у полях і на перелісках, всі повинні виїздити за межі траси, зупинятися на обочині, вимикати двигуни, поки не проїде воно?

Начебто шляхи сполучення в державі є дорогами загального користування для всіх, і всі на них рівні, підкоряються лише правилам дорожнього руху. Чому ж тоді виходить, що хтось на ній все таки рівніший?

Поки я розмірковував над усім цим, мимо пронеслося сім чи вісім джипів, за ними ще кілька міліцейських автівок. Кортеж, незважаючи на жахливу тісняву на трасі, нісся із швидкістю під 200 км на годину, не менше. І все це виглядало на гру в лотерею: обійдеться без жертв, чи ні?

І заради чого це все.

Як на мене, треба бути своєрідним мозахістом, щоб спостерігати з вікна лімузина, як перед тобою розганяють бидло, розкидають машини на два боки. Мабуть, саме у ці хвилини до цабе приходить відчуття справжньої величі. Неповторності. Особливої важливості і амбітного вдоволення. Якщо ще не цар, то вхопив уже його за бороду…

Одразу за Макарівським мостом – автозаправка. Заїжджаю туди, щоб долити пального і потрапляю на своєрідний стихійний мітинг.

Люди заведені, як розтривожений вулик. Одні заливають дорогий бензин, інші в черзі аж киплять від ненависті від щойно побаченого.

- Це ж, мабуть, Янукович? Він полюбляє таку колотнечу на дорогах? – запитую стиха, не звертаючись до будь-кого конкретно на бензозаправці.

- Та який там Янукович? Янукович сюди не їздить, – аж закричав молодий чоловік, власник не нової "Мазди".

- Це своє, місцеве хамло таке витворяє, яке ледь не щотижня тут випендрюється зі своїм ескортом, знущається над людьми… Все конвоєм своїм красується… Люди з вантажами, автобуси з людьми, швидкі допомоги з хворими зупиняють, щоб його провезти… Щоб ти згорів, із своїм почтом… Сволота, інакше й не назвеш…

Чоловік, який виголосив цю словесну тираду сплюнув так, що на асфальті ледве не зашкварчало. Виходить, так наболіло йому.

- І все таки, кого це повези? – наче не розуміючи, перепитую чоловіків.

- Та Литвина ж, Литвина, – що сказав далі на продовження цього речення водій із "Жигулів" – не передається публічною лексикою.

- Танцюрист при Януковичу…

- А чом у ж танцюрист? Він, що бальними танцями займається? – уточняю.

- Да он всегда на подтацовках у Януковича. Тот что-нибудь ляпнет, а этот тут же подпоет бистренько ему. Аж противно слышать. Политическая розмазня, – зробив висновок чоловік, сідаючи до "Лексуса".

- Це він до батьків на Пасху поїхав. Бачите, цілим кодлом, – резюмує жвавий чоловічок із мікроавтобуса, що вийшов розім’яти ноги з дороги. – Всіх зупинили від Києва до Макарова. І таке буде аж до Новоград-Волинського. По всій довжелезній трасі. А це ж іще кілометрів 170 звідси. Пів-України поставили дурні раком, переполошили. Знаєте, скільки йому прокльонів висловили люди та ще й у такий святий день…

- Я цією дорогою майже щодня їжджу – товари із Житомира в Київ вожу, – мовить чоловік із вантажівки, який неподалік доливав масло у свою ненову колимагу. – Якщо не помиляюся, то від нинішнього Різдва, це вже дванадцятий, чи тринадцятий візит. І все в такому ж стилі: всім виїхати на обочину, зупинитися, заглушити мотори. Їй-богу, аж ненависть проймає. Будь же ж ти людиною, хто тобі перечить: їдь, як усі... Ні, давай так, щоб уся дичина від тих сирен розбігалася.

Спостерігши те, що я деякі з зауважень водіїв занотував до блокнота, чоловік від "Мазди" підійшов ближче.

- Ви ж примітьте, – сказав, показуючи пальцем до мого блокнота, – на такій швидкості полетіло десяток машин. Їхати їм туди-звідти всі п’ятсот кілометрів, я точно знаю, бо з сусіднього із Литвином села родом. З огляду на авто, їх форсаж, треба потратити на такий рейс не менше сотні літрів бензину. Це означає до 12 тисяч гривень потрібно витратити на цей концерт, бо дехто ж із них точно заправляє свого джипа найдорожчим пальним – А-98. Як ви думаєте, це гроші з чиєї кишені?

Я не знав, що відповісти. Люди вміють рахувати. І оцінювати вчинки також. Тим паче, що уже на носі вибори.

Олександр Горобець, спеціально для УП

powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.