Мова як ключ до світу і особистої долі

129 переглядів
Середа, 02 травня 2012, 11:51
Володимир Калуга
для УП

Коли читаєш рекламні вивіски і проспекти, слухаєш як говорять діджеї на радіо, не кажучи вже про "красномовність" політиків, іноді ладен бігти ген за горизонт, аби не чути такої "вишуканої" української мови.

Не на багато краще ситуація і в сучасній українській літері, що в погоні за масовим читачем в кращому випадку вимушена опускатися до його рівня – такого собі чи то Берулі, чи то Борулі або й Барулі.

Людини з приземленими поглядами, низькопробними естетичними смаками і вподобаннями, якій бентежить серце лише шалене кохання до нестями в карколомних позах або ж "вимотує" душу кровопускання, загорнуте в витіюватий і такий же безглуздий сюжет трафаретних трилерів і детективів.

В іншому випадку, масовий читач налаштований на тексти, в яких йому б вдалося відшукати себе, історії, подібні до свого існування на сторінках коротеньких опусів, бажано, написаних мовою Елочки Людоїдки.

І не відаємо ми, що вчиняємо насправді, плюндруючи мову.

Водночас вдавано-безневинно дивуємося тому, як прогресує духовна сліпота і сердечна глухість нашого народу. Як процвітає невігластво. І водночас зубожіє наше існування, перетворюючись в таке собі животіння, без дійсно вартих уваги змісту, цілі і перспективи. Суцільний маскульт, ширвжиток, багно нереалізованих амбіцій і сподівань.

А між тим, навряд чи хоч кому на думку спадало, що чистота і досконалість мови та якість і повнота життя безпосередньо пов’язані між собою. Адже мова – прямий виразник, так би мовити, стану душі. Матеріал, з якого "тчеться" звичний кожному з дитинства світ і приватні долі кожного з нас.

Тож чим якісніший та добротніший "матеріал", тим затишнішим і людянішим є світ та прихильнішою до нас є доля. І навпаки, плюндруючи мову, ми спотворюємо простір власного буття та наше єство.

Один з найочевидніших аргументів на користь сказаного криється в силі молитви та подяки. І навпаки, в дієвості прокляття, особливо сказаного під гарячу руку в стані потужного емоційного збудження.

Менш зрозумілим і все ж таким, що не викликає особливого сумніву, є переконання в "матеріальності" думки. Інакше кажучи, так чи інакше, але практично кожен вірить в те, що думки мають властивість реалізуватися в буденному житті.

Тому китайська мудрість, наприклад, радить: "Перед тим, як подумати, подумай!". А Наполеон Хіл взагалі на подібній тезі заробив собі чимало грошенят, випустивши в світ широкий свій бестселер "Думай і багатій".

Насправді ж механізм, котрий поєднує в одне ціле мову, світ і єство людини настільки простий і очевидний, що наша свідомість відмовляється його навіть не стільки помічати, стільки брати в розрахунок.

Цим механізмом є те, що стоїть за внутрішнім діалогом, а нам відкривається як внутрішній діалог. Він не припиняється практично ані на мить допоки людина щонайменше перебуває в стані бадьорості.

Він не підпадає під вольовий вплив і корекцію. Дихання, до прикладу, людина може довільно утримувати якийсь час. Але зупинити внутрішній діалог за бажанням буденній людині зовсім не під силу. Не вірите – спробуйте!

Тож кожен з нас неодмінно "проговорює" сприйняте і пережите. Тобто мислить. А отже існує, якщо триматися контексту декартової філософії, стержнем якої є твердження: Cogito ergo sum (Мислю – отже існую!).

Відтак, синхронне приговорювання одного й того ж за допомогою одних і тих же термінів та понять можна вважати тим самим загадковим механізмом, що впорядковує світ та буття і робить його зрозумілим кожному.

А коли так, то зовсім не важко дійти висновку про те, що за допомогою лайки, брутальних слів абощо добрий і затишний світ аж ніяк "зібрати" не вдасться.

Скільки б ви не ліпили кулю з лайна, кулею вона так і не стане, правда ж?!

Окрім того, в мові закріплені всі можливі адекватні моделі реакцій на оточуючий світ та механізми оптимального пристосування до навколишнього середовища.

Відповідно, мова народів Північного Сибіру багата на епітети, що позначають колір та стан снігу, описують стан тундри та специфіку локальних умов виживання.

Мові арабів та народів, котрі мешкають на пустельних територіях, притаманні численні епітети і поняття, що передають стан піску і пустелі абощо.

Українська мова, будучи незрівнянно співучою, найліпшим чином передає стан навколишнього середовища тих широт і природо-екологічних особливостей місцевості, на якій мешкали з давніх-давен наші пращури.

До речі, в порівнянні з російською, українська мова має значно бідніші ресурси для опису стану психіки і настрою людини.

Швидше за все, в тому не було особливої потреби, оскільки наші пращури вирізнялися щирим серцем і доброзичливим характером, тому вони не переймалися перестраховуванням та вивіренням душевного стану і настрою своїх співбесідників.

Тоді як про російську душу не даремно ж склалося враження, що вона "загадкова", а отже і непередбачувана або й не зрозуміла: "чужая душа – потемки".

Отож мова – не просто скарб етносу, це джерело його ідентичності. І коли це джерело "замулюється", то й етнос автоматично вироджується.

Не даремно ж кожен етнос-завойовник найперше, за що брався, нав’язував свою мову та звичаї підкореним. Всіляко руйнував відчуття історичної тяглості і етнічної осібності та унікальності.

А тих носіїв етнічної ідентичності (реальної духовної еліти), які жодним чином не піддавалися асимілятивним впливам, просто затравлювали чи "опускали" показово для мас. Як це сталося, наприклад, з багатьма творчими українцями, дійсно світлими умами, шляхтичами духу абощо.

При цьому підпорядкування економіки носило завжди вторинний суто технічний характер. А не навпаки, як це зопалу стверджують вельми достойні розумники, заворожені власною "неабиякивістю" та іудо-християнською догматикою а-ля "маркс".

Щоб переконатися в тому, що далеко не насущні потреби мотивують людські вчинки і діяльність взагалі, а війна – це теж свого роду активність, досить задуматися хоча б над природою буденних конфліктів.

Невже люди сперечаються і ненавидять одне одного за шматок хліба? Хіба хоч одна відома людству війна розпочиналася з прямих економічних претензій (не декларованих, а реально виправданих)?

Не може того бути, аби в Другу світову війну (як і будь-яку іншу) Ганс цілився в Миколу з гвинтівки і навпаки лише тому, що перший другому щось завинив.

Але ж цілився і мусив вбивати. І вбивав. Іноді з ненавистю і люттю. А все більше в стані психічного ступору, розчарування і апатії. Стріляв, бо мусив стріляти: такий закон війни.

Тож війни і конфлікти між етносами (не стільки як сукупностями індивідів, але й своєрідними енерго-інформаційними суб’єктами) ведуться за простір поширення і виживання.

Але виживання етносу, на відміну від окремо взятого індивіда, гарантується не економікою, а збереженням в першу чергу власної ідентичності, закарбованій в мові, традиціях, культурі.

А тепер спитайте кожен себе, чи довго ще встоїть український етнос, коли його ідентичність невпинно витравлюють представники інших етносів, носії інших культур, традицій і вірувань, проникнувши повсюди. У владу, освіту, на сцену і в душі інших.

Захопивши засоби масової інформації, культурні центри, церкви, або масово зводячи свої культурні центри та культові споруди. Нав’язуючи історію власного етносу як історію людства або спільного історичного коріння.

Тільки не говоріть, що нічого в тому немає дивного, бо ж це об’єктивний історичний процес. Бо якщо вважати за нормальне, коли інші етноси "рвуть" на шмаття ваш рідний і вам до того байдуже, то прийміть як належне, що ваша душа не знаходить спокою на цьому світі, а ви затишку і справжнього порозуміння.

Те, що вас обирають, принижують, вами гендлюють, купуючи і продаючи, – це саме те, на що заслуговує людина без роду і племені, якій головне набити власний шлунок, задовольнити інші свої нагальні потреби. А там хоч потоп.

І не варто шукати винних у ваших скрутах кого б то було: владу, державу, бідного Януковича (а він таки бідний і як ніхто інший потребує щирого співчуття). Не варто сміятися з косноязичія інших, нарікати на бездарність оточуючих.

Почніть з себе, якщо у вас вистачить сил і снаги.

Допоможіть спочатку собі.

Станьте прикладом для інших того, як можна впорядкувати своє існування, прибрати з нього все, що його обтяжує і замулює. Це буде єдино можлива реальна і дієва допомога іншим, на яку тільки спроможна буденна людина.

Очевидно, варто почати з мови. З поважливого ставлення до слова. Не кидайтеся словами всує.

Коли виникає вагання між тим, сказати чи змовчати, практично завжди краще змовчати, пам’ятаючи, що всього лише рік чи два людина вчиться говорити, всю решту життя вона вчиться мовчати.

Бо зі словами, коли ті не є прямою дією (а це притаманно лише магам), втрачається запал, розпорошується натхнення. Простіше кажучи, ми заговорюємо те, що нам хотілося б або ми б мали зробити чи вдіяти.

Тому, як сказав мудрець, – якщо в цьому [тому, що ви говорите] немає ані правди, ані доброти, ані необхідності, то залиш це! Не говори і не обтяжуй цим ані мене, ані себе (Із легенд про Сократа).

Подумайте хоча б над останнім.

І не поспішайте з висновками. Коли втамуються пихатість і "розслабиться" "великорозумне Я", висновки можуть виявитися досить дієвими у Вашому, нашому спільному існуванні.

Володимир Калуга, для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
14 жовтня – найбільш український день
Виникла нова точка сили, де небесне поєднується з земним, загальнолюдське з українським, де змикаються різні віки нашої історії, де пліч-о-пліч стають всі оборонці Батьківщини всіх поколінь.
Більше не "Свято чоловіків і ста грам"
Найгірше те, що величезна кількість людей в Україні має потребу в гендерних святах, "святі жінок" і "святі чоловіків".
Яка ж вона справжня жіноча література, і якого фемінізму нам треба повчитися у "Модерністки"
Справжня жіноча література – це передусім інший погляд на реальність, до якого більшість із нас, вихована на типово чоловічому художньому дискурсі, просто не звикла.
Чому "п'ятирічка Гройсмана" для українських доріг — провальна?
Уряд виділяє на ремонт шляхів шалені гроші, а поганим дорогам не видно ні краю, ні кінця. Справа не в грошах, а в умінні їх грамотно витрачати.
Е-декларування: що приховують прокурори?
Спробуємо розглянути кейси стосовно "офіцерів правосуддя", деталізуючи статки та майно, що неправильно вказані у процесі заповнення е-декларації або взагалі не зазначені правоохоронцями в офіційному реєстрі.
"Сирі" подання на нардепів дискредитують саму ідею боротьби з топ-корупцією
Саме на прикладі подань про зняття недоторканності силовики могли б продемонструвати незаангажованість і професіоналізм. А часто демонструють неохайність і дріб'язковість. (рос.)
Без каналізації немає цивілізації
Водоканали не врятують мережі самотужки. Треба об'єднати зусилля за двома напрямками: законодавче забезпечення та фінансування.