Знавцям до уваги!

30 переглядів
Неділя, 13 січня 2013, 10:12
Володимир Калуга
для УП

Одного разу відвідавши лікарню, обладнану за останнім словом техніки, мимовільно задумуєшся над тим, як же жилося людям раніше, приміром в часи глухого середньовіччя?

Точніше, не стільки жилося, стільки вдавалося боротися з хворобами та травмами, а ще з неймовірним болем, спричиненим ними? Як вони, тодішні люди, обходилися без сучасних знеболювальних засобів, без можливості оперативного втручання, реанімації і так далі?

Звичайно, в усі часи, навіть найглухішого засилля над людським духом, була щонайменше якась-не-якась медицина. Але не дай, як кажуть, Боже, аби ті методи і засоби лікування використовувалися в наш час.

Звиклі до досягнень НТР в медицині, переважна більшість пацієнтів швидше за все зімліли б на місці від самої перспективи діагностики та лікування за моделлю середньовічної медицини.

А ось в політиці та соціально-гуманітарній сфері використання змертвілих теорій, апеляція до, м’яко кажучи, дивакуватих законів і закономірностей, котрі, якщо добре задуматися над тим, суперечать здоровому глузду і тому, що відбувається насправді в житті, нікого особливо ані дивує, ані турбує.

Людська спільнота в цілому та переважна більшість індивідів зокрема глибоко "присіли" на такому собі симбіозі марксистської теорії економічних формацій та рафінованої християнської етики.

Фактично філософія права, вся теорія політики, соціального управління, менеджменту і маркетингу зведена на підмурках щойно згаданої "гримучої суміші".

Як наслідок, попри нескінченні теоретизування та хизування один поперед одним і масами зівак, політологи та політики виявляються безсилими хоч якось позитивно повпливати на сучасні соціально-політичні процеси.

Суспільство і держава котяться в тартарам.

І все це відбивається на пересічній людині.

Ми – деградуємо як особистості і індивідуальності. Ми розтрачаємо свій дух, губимо власну людяність. Позбавляємося решток свободи та власної унікальності.

І винні у тому, звичайно, держава і влада, бо нам так хочеться.

Бо ми – невігласи. І це нас влаштовує!

Насправді ж, ми просто сліпі "кошенята" – німі і бездумні споживачі зашкарублих догм і цінностей.

Ми переконані, що держава – це політичний інститут, котрий покликаний впорядковувати і піклуватися про існування своїх громадян. Принаймні підтримувати законність серед своїх громадян та гарантувати їм права і свободи, обстоюючи їх інтереси.

І хоча життя доводить протилежне, ми вперто тримаємося своїх переконань, одного разу нав’язаних нам і постійно культивованих оточенням безпосередньо чи за допомогою ЗМІ.

Приміром, ми автоматично віримо в те, що суспільство є єдиною формою організації спільного існування людей.

Але це не так, бо плем’я та поліс – це абсолютно відмінні від суспільства форми спільного існування людей. В них діють інші принципи взаємодії поміж їх членами.

Ні поліс, ні плем’я не потребують держави.

Держави потребує тільки суспільство, без якої воно принципово не можливе, якби про те не мріяли анархісти.

Точніше, в теорії суспільство можливе без держави. Але ідеалістична картина досконалого самодостатнього суспільства розбивається об незборимий для сучасної людини факт – її схильність до радикального зла.

Ідею "радикального зла" сформулював Кант. Її суть зводиться до того, що будь-яка людина схильна надавати собі право винятку.

Приміром, красти не можна, але в чиїйсь конкретній ситуації, не тільки можна, але й треба! Аби прогодувати сім’ю або повернути собі в такий спосіб привласнену роботодавцем чи іншим суб’єктом свою кровну працю, або,.. або,.. або…

Відтак суспільство завжди перебувало б перед загрозою руйнування з середини під тиском радикального зла, прояв якого блокував би функціонування двох ключових принципів існування людської спільноти: принцип розподілу праці та принцип кооперації зусиль.

Внаслідок прояву радикального зла, кожен член спільноти міг би в будь-який момент відмовитися від виконання покладених на нього чи взятих ним самим на себе зобов’язань та обов’язків, піддаючи перманентній небезпеці життя людей, збереження майна і таке інше.

Наприклад, відчуваючи небезпеку для себе, пожежник в будь-який момент міг би відмовитися виконувати свої функції. Те ж саме стосується лікарів, як і будь-кого з тих, хто виконує ту чи іншу соціальну роль чи навантаження.

Отож, аби убезпечити суспільство від розпаду під тиском радикального зла, разом з суспільством виникає відповідний механізм – держава.

Таким чином, держава є нічим іншим як дієвим механізмом обмеження прояву радикального зла на рівні індивідів.

Коли ж так, то можна помітити пряму залежність поміж засиллям держави та загостренням схильності до прояву радикального зла: чим розбещеніші маси, тим свавільніша держава.

А ось чому відбувається явне розбещення мас, можна лише здогадуватися, час від часу лукаво вибудовуючи віртуальні теорії, бо людині не під силу віднайти ані достеменне джерело, ані зміст власного існування.

Інакше людина неодмінно мала б прийняти повну відповідальність за свої дії, помисли та вчинки на себе. І таким чином вже б давно або збожеволіла, або знищила б саму себе і все навколо, або, що надто неймовірно, стала б рівною біблійному Богу.

Між тим, рано чи пізно, так чи інакше, але кожен з нас відчуває в своєму існуванні присутність чогось, що можна назвати долею, незбагненною випадковістю або дивним збігом обставин тощо.

Інакше кажучи, ми постійно маємо змогу отримувати підтвердження власної зумовленості, але автоматично віддаємо перевагу ілюзії автономності та самодостатності: так, ніби самі визначаємо свій спосіб і стиль існування, постійно вчиняючи значимий вибір.

Правда і тут ми знову повстаємо перед парадоксом, який воліємо лукаво не помічати: якщо ми дійсно самодостатні в своєму виборі, тоді чому ми обираємо постійно ту владу і ту державу в цілому, яка нам потім же і не подобається?

Чому миримося з тим, що і як відбувається в державі, зітхаючи, що від нас нічого в цій державі не залежить?

Насправді, те що відбувається в державі й з державою, конкретно ні від кого не залежить, якщо пам’ятати, що держава лише надпростий механізм убезпечення суспільства від його руйнування з середини під тиском радикального зла.

І функціонує цей механізм досить просто: за його допомогою відбувається легітимне ієрархізоване вивещення приватного інтересу певної групи людей, так би мовити політичної (регіональної, місцевої) еліти, над сукупністю приватних інтересів відповідних мас.

Дбаючи про задоволення власних інтересів за рахунок пригнічення можливості реалізувати приватні інтереси рештою населення, ті, хто опинилися при владі, автоматично працюють на стабілізацію відносин і процесів в суспільстві та слідкують за тим, аби всі грали за сформованими правилами гри.

Найчастіше дієві правила гри явно відрізняються від декларованих правил гри, зафіксованих в системі юридичних норм і правил, а також традицій і публічно декларованих цінностей.

Таке "різноголосся" запускає в дію механізм кругової поруки. Коли людина щира та відверта, її не можливо контролювати, а отже вона автоматично протистоятиме масам і державі, демонструючи власний дух і індивідуальність.

Якщо ж людина задіяна в різноманітних "схемах", вона автоматично стає частиною "банди", виходу з якої фактично не існує. Хіба що вперед ногами, як це демонструє досвід буремних літ другого "пришестя" Кучми.

Відтак "верхи" автоматично мусять змовлятися та "збиватися" до купи, аби вирвати собі право на легальну реалізацію власних приватних інтересів за рахунок сукупності приватних інтересів мас.

До речі, приватні інтереси владою наділених, вправною рукою технологів найчастіше маскуються під державні національні інтереси. Ними вони й прикриваються, урядуючи як Бог на душу покладе.

Тож питатися у Льонь, Віть, Юль, фірташів і іже з ними, чому нам так погано живеться і куди котиться наше суспільство та держава – це верх заангажованості власною безневинністю, чесністю, аби не сказати святістю.

А коли вже так кортить знайти відповідь на звабливе питання для спокушеної душі: "хто винен?", то спитайтеся в себе самих, хто вам лікар?

Хто нам заважає бути людиною з великої букви? Принаймні прагнути того? А не бабою базарною, котра знається на всьому, тільки не на тому, як зробити своє існування затишним.

Володимир Калуга, для УП



powered by lun.ua
Як Рада дозволила звільняти держслужбовців за забаганкою міністрів без вагомих підстав
Відтепер будь-якого державного службовця керівник зможе звільнити дуже швидко і без будь-якого пояснення/аргументації.
Облікова ставка НБУ: чи саме це ключ до дешевих кредитів?
Національний банк України знизив облікову ставку до 16,5% річних з 6 вересня 2019 року. Чи варто чекати дешевших кредитів від банків?
Зіткнення історій або "Конєв їде додому?"
Кремль досі живе в світі, в котрому не було пакту Молотова-Рібентропа, в котрому в Будапешті в 1956 році було не громадянське протикомуністичне повстання а "громадянська війна спровокована Заходом".
Правопохоронна гниль. Чи впорається Зе!команда з очищенням?
Необхідне докорінне оновлення всієї правоохоронної системи. Із запобіжниками, що не дозволять перетікання "цінних кадрів" (як Мішуровський: із прокуратури в ДБР, тепер мітить в адвокати). Стосовно суддів це означає нагальну потребу з відсіювання недоброчесних "колег"...
Чому електромобілям незатишно у спальних районах
Україна за кількістю електромобілів у чотири рази випереджає Росію та є лідером регіону. Чи довго це триватиме?
Олігархоманія: Коломойський і неофіти
Олігархат у тому вигляді, який нині існує як політико-економічна система, не дасть нікому можливості провести будь-які реформи... Коломойський вирішив ліквідувати систему олігархату? І себе як олігарха?
Системні зміни в лікуванні раку можуть врятувати життя кожного п'ятого хворого
Війну з раком неможливо виграти, якщо не маєш стратегії перемоги, якщо щодня, крок за кроком, послідовно не втілюєш її план.