25.06

Банківський форум

Пробачити собі Ющенка

Понеділок, 02 липня 2012, 09:13

Не змогла пройти повз статистику. Стаття про повернення Ющенка в політику зібрала  більше 1 900 коментарів. Це вже не вперше, коли матеріали про цього політика б'ють рекорди коментування порівняно з іншими набагато важливішими темами? Чому?

Ми могли б повторити успіх Грузії, ми могли б жити як у Литві, ми могли б бути рівнею Польщі, а ми сидимо як Федора біля розбитого корита з горем у вигляді Віктора Януковича.

Наші мрії не справдилися, наші життя у 2010 було відкинуто на 5 років назад, перекреслено і нівельовано. А він? Він все так само високо носить себе, живе на державній дачі, розбудовує садибу у Безрадичах і так само досі вважає себе Месією. Навіть не розуміючи, що його місія – ні не нейсдійснеННа, а ВЖЕ не здійснеНа.

Він не розуміє, що сказані ним правильні слова "Квітне популізм, безбожно працюють виборчі технології зі своєю доцільністю, квітнуть політичні маніпуляції" викликають лише роздратування.

Так само як і на намагання Ющенка все ще "хоть тушкой, хоть чучелкой" зберегти себе в політиці.

І вже повну огиду викликає той факт, що Юрій Луценко, в тому числі через справу отруєння Ющенка, сидить в тюрмі, а в цей час сам отруєний ходить на футбол з тими, кого колись звинувачував у замаху на своє життя.

Видно, марно сподіватися, що Віктор Андрійович колись визнає, що змарнував сподівання 15 мільйонів 115 тисяч 452 виборців, які віддали йому голоси 26 грудня 2004 року.

Він не визнає цього, як не визнає елементарної необхідності повернути борги тим, хто ці довгі роки залишався поряд з ним і обслуговував життєдіяльність його партії.

"Хочете, щоб президент почав з обслуговування боргів 2005-го, 2007-го років? Я візьмуся. Я ці борги, починаючи з Пенсійного фонду і до вашої зарплати, обслужу", – гаркнув Ющенко на останній конференції.

Власне це і була його відповідь тим 15 мільйонам 115 тисячам 452 виборцям, які за нього голосували.

Ющенко ніколи не визнає поганого за собою. Він таким був, є і залишиться – мрійником, якому безнадійно боляче подивитися в очі реальності і визнати, що його здібності, принаймні лідерські і організаторські, не відповідають його політичним амбіціям.

Але питання не в Ющенку. Питання в тих, хто все ще болісно реагує на кожну згадку про нього.

Так же склалося, що саме з Ющенком політологи пов'язують феномен так званого "противсіхства".

Але екс-президент міг би нікого і не закликати голосувати проти всіх. Внутрішньо його електорат відчуває таке розчарування в своєму екс-лідері і собі, що не хоче брати на себе відповідальність більш ні за кого.

І щоб вийти з цього глухого кута залишається лише визнати, що помилився, і пробачити себе за це.

Я не знаю, скільки з тих, хто коментував статтю про Ющенка були у фан-зоні на Хрещатику, коли збірна України поступилася Англії. Серед тих, хто не втік після фінального свистка, ховаючи власні нереалізовані амбіції за прокльонами на адресу футболістів, не звинувачував у нефартовості донецький стадіон, а тих, хто підтримував до останнього і аплодував навіть після поразки.

Це були ті, хто зміг подивитися в очі реальності і визнати, що ми ще не Іспанія, Німеччина чи Італія, але ми граємо як можемо. І граємо достойно.

Можливо, я дещо перебільшую в масштабах, але це справді був тест на дорослість, який, наприклад, не склала Росія в історії з тими ж футболістами, де вчорашні ідоли стали цапами-відбувайлами.

Це такий маленький крок уперед, щоб дивитися на своїх лідерів, в тому числі і політичних, не як на тільки "хороших" і тільки "поганих", а як на звичайних людей.

З нереалізованими ілюзіями найважче розлучатися. Це як в тій фразі "найболісніше втрачати те, чого не було, але дуже хотілося".

Ющенко – це не складений іспит на зрілість не лише одного політика, але й усього суспільства. Але це вже все одно пройдений етап. Дехто з нас все ще буде продаватися за чай, гречку, язык, "мрію", газ і дорогу до села. Вони правда часто не мають іншого вибору, бо поставлені не на межу, а за межу виживання.

Але інші все ж достатньо самостійні, щоб сказати: "дорогі політики, ми будемо гратися з вами тільки тоді у вибори, коли ви покладете перед нами "Закон про імпічмент" та "Закон про відкликання народного депутата". Щоб мати спосіб достукатися до вас не раз на 4-5 років, а щодня.

Інакше лоба доведеться розбити не лише об нових януковичів, але й нових ющенків.

Тетяна Ніколаєнко, УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Розподілена генерація — питання виживання України

Кардинальний злам психології та якісні зміни. 5 питань перед матчем Словаччина — Україна

Нове законодавство та діджиталізація послуг: як держава спрощує життя ветеранам

Для чого Україні потрібен Інститут військової поліції 

Релокація бізнесу - шанс на виживання та розвиток

Відверте затягування і нові корупційні схеми. Як в Україні "зливають" містобудівний кодекс