Чому на парламентських виборах не переможе Об'єднана опозиція?

"Вони гірші за нас не тому, що вони – погані, а тому що ми кращі за них".
Один із принципів козака Левитаненка

Об'єднана опозиція не переможе, тому що вона не чує основний месідж, який протягом останнього часу посилає їй народ: "Не хочу міняти шило на мило!"

Пройдисвітська пропозиція можновладців для народу обміняти "шило на мило" – є

намаганням знову розвести народ "як котенят", технологією з нафталінової скрині,

де зберігаються подібні: міліцейська "добрий слідчий – злий слідчий", бізнесова "ну добре, спочатку всі намагаються щось непотрібне всучити, а тепер пропоную справжній високоякісний товар, клянуся" тощо.

Зараз я не веду мову про відсутність будь-яких ідеологічних засад у людей із так званої опозиції та їхніх партій – хоча їхню безпринципність у цій царині всі вже неодноразово бачили.

Виключно про обличчя.

Бо саме на них, насамперед, звертає увагу пересічний виборець.

Ось цих "облич" з опозиції – народ і не хоче бачити при владі.

А опозиція, яку народ охрестив Об'й...буючою опозицією, продовжує діяти в руслі цього епітету.

Пропонуючи народові "нові обличчя", вони пропонують своїх дітей-мажорів.

Не можуть зрозуміти, що народ не дурний, і для нього Олеся Юріївна Оробець нічим не відрізняється від Віктора Вікторовича Януковича!

Скільки разів чув від багатьох своїх знайомих: "Ти кажеш, що регіонали своїх діточок влаштовують у владу? А помаранчеві хіба ні? Хіба вони не такі ж? Ондо Горобчиха депутатський мандат у спадок отримала й користується у своє задоволення! За цю дівчинку-мажорку пропонуєш голосувати?! Не будемо!"

Що можна заперечити?

Провладний, а також опозиційний, принцип передачі влади в спадок народу осоружний!

Ось саме з таких підходів політиків і виникають "противсіхи". А не завдяки якимось технологіям, про які так натхненно люблять розповідати ті, хто сьогодні біля краю державної "кормушки".

Але ви цього ніколи не визнаєте, бо рука опозиційна миє руку провладну.

І тему мажорів та спадкового депутатства у владі – обидві політичні гілки, за мовчазною домовленістю, сором'язливо замовчують.

Втілення мрій опозиції про прихід до влади їхніх "нових облич" викличе лише перерозподіл грошових потоків у інші руки, а не реальні зміни в керуванні державою. Ми це вже бачили після Помаранчевої революції.

Автор, як і народ, прагне змін у державі. Кардинальних.

А не зміни одних мажорів – іншими. Це, насправді, і є заміною шила на мило.

Народ не вірить у прагнення нинішніх опозиціонерів до реальних кардинальних змін.

Бо Коля Коровіцин у спідниці навряд чи є для народу показовим втіленням демократичності так званої опозиції.

Якщо по списках опозиції йтимуть такі одіозні фігури, як спадкова депутатка Оробець, то виборець може остаточно вирішити: нинішня влада краща за подібну перспективу.

Середньої Азії, де державні посади передаються від батьків дітям, українці достеменно не хочуть.

Але так звана опозиція, яка звикла спілкуватися з народом лише за допомогою політтехнологій, і яка впевнена, що народ будь-яку їхню політтехнологію "схаває", – не хоче чути народ та поважати його почуття.

Для цих опозиціонерів мова, здається, іде лише про кількість місць у парламенті. Для своїх.

Якщо нинішні опозиціонери прагнуть стати потрібними для народу у владі, вони мають керуватися в спілкуванні з народом принципом, що його винесено в епіграф.

Сергій Левитаненко, спеціально для УП