Віктор Ющенко: чи можна двічі вступити в одне болото?

12 переглядів
П'ятниця, 06 липня 2012, 11:16
Борис Бахтєєв
журналіст

Рішення Віктора Ющенка йти на вибори на чолі власного політичного проекту приголомшило. Два роки колишній президент тримався поза політикою. Здавалося, він уже остаточно віддав на розсуд історії оцінювання власної ролі в розбудові Української держави. Аж виявилося, що ні.

Найперше, що спало на думку після раптового оголошення Ющенком його виборчих планів: десь для нього відкрилася лінія фінансування. Тож хотілося б дізнатися, де саме, й які вимоги виставили його благодійники.

Виборчий проект Ющенка відбиратиме голоси передусім у так званих "третіх сил". У того ж таки Кличка. Вже точно в Тягнибока. Саме в тих, хто має реальний шанс порушити домінування в українській політиці тих самих "двох кланів", критичних слів для яких не шкодує екс-президент.

А ще той проект є штучним і позбутися своєї штучності не зможе. Людина, яка протягом двох років не займала чіткої політичної позиції, не заявляла про свою позицію громадянську, майже не оприлюднювала своїх поглядів на те, що відбувається, не виявляла взагалі ніяких ознак будь-якої активності – аж раптом нате, голосуйте за неї на виборах. "Здрасьте, я ваша тётя!".

Ні, навіть у нашій задзеркальній реальності такого не буває.

Годі вже й казати про таку дрібницю, як відсутність команди однодумців, яка встигла б засвідчити перед суспільством своє однодумство. У даному разі Віктор Ющенко виявився винятково точним у визначеннях: те, з чим він збирається піти на вибори, буде саме проектом, а не політичною партією – хай навіть і на основі "Нашої України".

А чим приваблюватиме виборців "суперпроект" Віктора Ющенка? А це так само залишилося невідомим. Схоже, єдине, що він може запропонувати, – це персона самого Віктора Ющенка. Тож і згадаймо дещо з його політичного спадку.

Ні, не згадуймо про так і не здійснену обіцянку: "Бандитам – тюрми!". Зрештою, якби Ющенко став наказувати прокурорам, кого з політичних супротивників на скільки років запроторити до в’язниці, – чим він відрізнявся б від своїх попередника та послідовника?

Ющенкові закидають підписання універсалу з Януковичем. Як на мій погляд, тут він щонайменше поділяє відповідальність із Юлією Тимошенко. Адже саме БЮТ після відправки своєї лідерки у відставку з посади прем’єра в 2005 зайняв позицію: головою уряду має бути або Тимошенко, або ніхто. Він не залишив Ющенкові іншого вибору.

Відставка Тимошенко була несправедливою? Віктор Андрійович покарав Юлію Володимирівну за те, що вона боролася зі сваволею "любих друзів"? Тих самих, які незабаром опинилися в її власній команді? Тепер, з висоти часу, події 2005 року постають щонайменше не такими вже й однозначними.

Набагато однозначнішим є те, що Тимошенко ще неодноразово провокувала Ющенка на руйнівні для нього політичні кроки, переговори та союзи – знаючи наперед, що в залаштункових іграх він не є сильним і неодмінно програє.

Так само однозначним є й те, що Ющенко дозволяв грати собою, мов пішаком на шахівниці. Вважаючи себе за демократа, він жодного разу так і не наважився пояснити суспільству мотиви власних учинків.

Він бачив у співгромадянах не союзників, а об’єкт для керування. Вважаючи себе послідовником модерних європейських політичних традицій, він намагався творити політику по-візантійськи – в кулуарах, під килимом.

Вважаючи себе послідовним антикомуністом, він був по-радянськи закритим і непублічним.

Віктор Ющенко бачив в собі переконаного ліберала. Чи не найпершим шоком періоду його президентства була його категорична відмова навесні 2005 року переглядати результати приватизації – бодай найкричущі.

"Приватна власність є священною й недоторканною", – фундаментальний постулат лібералізму? Так, але існує ще один фундаментальний постулат – незаконно набуте (крадене) майно не може вважатися приватною власністю.

Існує й ще один фундаментальний постулат лібералізму: всі однаково вільні й усі мають однакові права; станових і кастових привілеїв бути не може. От про ці постулати "ліберал" Ющенко волів не згадувати.

Ліберальна держава не може існувати без дієвої й навіть суворої правоохоронної системи – інакше вона вироджується у клептократичну державу. Чи створив Ющенко таку правоохоронну систему? Чи бодай демонстрував наміри її створити?

Чи замислювався Віктор Андрійович над причинами давно відомого феномену: всі апробовані в розвинених країнах економічні заходи в Україні не спрацьовують або спрацьовують не так, як від них очікували? Напевне, не замислювався – бо інакше він збагнув би: механічне застосування в Україні принципів лібералізму неможливе, бо політико-економічне середовище в нашій країні не є ані ліберальним, ані взагалі вільноринковим.

Конкуренція відбувається не на ринку, а у владних коридорах, і предметом конкуренції є не ефективність виробництва та якість продукції, а привілеї, преференції, "височайші" дозволи обходити закон, а також самі об’єкти власності.

Якщо це й є лібералізм, тоді найбільшими лібералами в історії людства були середньовічні хани та султани.

Типове роздавання власності середньовічним монархом своїм наближеним – от чим була й є приватизація по-українськи. Тільки якщо кількасот років тому монархи роздавали земельні угіддя, то тепер – промислові й інфраструктурні об’єкти.

Олігархи – новітні графи й барони – так само як середньовічні феодали землю, експлуатують ці об’єкти на знос, на повне спрацювання. Мільярди, які вони отримують, видаються не так бізнесовими прибутками, як феодальною рентою.

От у цьому й полягала головна помилка Віктора Ющенка. Маючи імідж фахового економіста, він не зробив того, що мусить робити будь-який фахівець – економіст, фізик, хімік, медик. Він не з’ясував, якими є об’єктивні умови, не встановив діагноз, перш ніж застосовувати формули й рецепти. Він виявив себе вузьким фахівцем – можливо, фінансистом, але не вченим-економістом і не знавцем політології.

Феодалізм не знає поняття "демократія". Спроби керувати феодальною державою в демократичний спосіб апріорі не можуть бути ефективними й породжують хаос. Саме це ми й спостерігали протягом усіх п’яти з половиною років президентства Віктора Ющенка.

Ставши президентом, віно мав перед собою лише два шляхи – або змінити політико-економічний устрій держави, або перетворитися на Леоніда Кучму № 2. Він не зробив ані першого, ані другого. І навіть намірів це робити не виявляв.

Критиковані Ющенком "два клани, що захопили владу", стали його й саме його політичним "досягненням". Адже чим була Україна за часів Леоніда Кучми? Вона являла собою сукупність удільних князівств, територіальних олігархатів.

Кучма майстерно маніпулював ними, мов наперстками, не дозволяючи жодному здобути надто велику силу. Оця поліклановість і створювала ситуацію, коли Україна виглядала демократичнішою за своїх пострадянських сусідів.

Віктор Ющенко не гальмував розвитку кланів і дозволив їм оформитися у два величезних угрупування загальнонаціонального масштабу. Які, зрештою, самого його й зжерли.

Короткотривалі, але неймовірно "продуктивні" моменти відкритого співробітництва Партії регіонів та Блоку Юлії Тимошенко якраз і покликані були інституціювати двоклановість, зачистити політичний простір від усієї решти й відібрати в цієї решти – зокрема й у самого Ющенка – останні важелі влади та впливу.

Україна 2009 року, кінця президентства Ющенка, перетворилася фактично на конфедерацію двох квазідержав. Кожна з них мала лояльні до себе суди, лояльних до себе чиновників в усіх державних установах, лояльних (не принципових, а саме лояльних) суддів Конституційного й Верховного судів, членів ЦВК тощо.

Кожен з двох кланів мав території виключного контролю.

Так-так, ідеться про той самий розкол України, який за президентства Віктора Ющенка став непримиренним. Не з його волі, але завдяки його повному нерозумінню процесів, що відбувалися в державі.

Відтоді, як в Україні оформилися два клани загальнонаціонального масштабу й перебрали на себе всю владу, повна й остаточна перемога одного з них над іншим ставала лише питанням часу. 2010 року цей час настав, наслідки цього всі ми якраз маємо нещастя спостерігати.

Мовне питання? Парадоксальним результатом президентства Ющенка став той очевидний факт, що обидві великі мовні групи в Україні – й україномовна, й російськомовна – почувалися однаковою мірою скривдженими й дискримінованими.

Наявний стан речей у мовному питанні не влаштовував геть нікого – це був такий собі "консенсус від протилежного". До того ж, українська та російська мови стали символами, емблемами двох кланів, мов кольори троянд у середньовічній Англії. Це не могло не призвести до того, що відбувається от просто зараз.

От із цим багажем пан Ющенко й збирається йти до Верховної Ради? І вважає, що за нього проголосують?

...Віктор Ющенко міг увійти в історію як державний діяч, який хотів, але не зумів. Для цього йому було потрібне єдине – пішовши з політики, піти з неї. Піти з почуттям власної гідності, не повертаючись і не з’ясовуючи стосунків. Схоже, тепер він залишиться в пам’яті як політик, який невідомо чого хотів, нічого не зумів і так нічого й не зрозумів.

Борис Бахтєєв, для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.