Ніч на Ілліча

П'ятниця, 25 січня 2013, 17:11

У першу ніч як ніколи відчуваєш місто, до якого щойно приїхав. Я маю на увазі ту першу тверезу ніч, коли засинаєш без залучення до цього процесу друзів, подруг чи горілки.

До такої ночі треба певним чином підготуватися – бути спокійним і відносно чистим. Бо ж вона може стати або ніччю дива, або ніччю жаху – залежно від того, куди ти потрапив, наскільки це місце імпонує тобі, і якою мірою ти готовий до такої зустрічі.

Цього разу у Києві я спав як немовля. Поринути у сон було легко; я прокинувся енергійним і сильним, але сни...

Я ніколи не вигадую снів, боючись наврочити, тому дивний збіг, за яким переді мною у першу ж осмислену київську ніч з’явився Володимир Ілліч, вимагає певної спроби аналізу.

Єдиний ресурс для трактування снів, якому я довіряю – це стародавній сонник Міллера. Довідник XIX сторіччя не дає відповіді на запитання, що може означати поява уві сні Володимира Ул’янова (Леніна).

Найближче дістатись до розуміння цього явища допомогла стаття під назвою "побачити уві сні політика". Такий сон, якщо вірити довіднику, означає, що у реальному житті людина "потрапить у товариство людей, з якими неодмінно згає дорогоцінний час".

Загалом, мені рідко сняться політики. Колись я бачив уві сні президента Януковича і Кучму. Першого – неживим. Двічі наснився Папа Римський – одного разу несподівано у виконанні актора Ентоні Хопкінса.

Проте забальзамований вождь пролетаріату ніколи раніше не був присутнім у моєму несвідомому. Аж тут...

Перед очима – мавзолей. Зсередини він більше нагадує будуар, де Ілліч лежить не у звичному саркофазі, а в ліжку – хропе і псує повітря, як будь-який інший  здряхліло огидний вождь чи звичайнісінький старенький дідуган.

Оцей новий Ілліч, якщо на мить забути про те, хто він насправді, мав вигляд дуже лагідного старигана, який от-от прокинеться і скаже щось мудре й напрочуд корисне.

Уві сні я усвідомлював, що відео, яке мені доручили тут знімати, має на меті донести до глядача наступну ідею: так, Ленін не святий і не безгрішний, він ніби звичайний собі дідок, зі своїми вадами, однак при цьому – він Ілліч! Тож вочевидь все, що скаже старий, має сприйматись, як пророцтво.

Уві сні, спостерігаючи за вождем, я над цим не замислювався; трактування з’явилося пізніше. Тим часом Ілліч, як і раніше, борсався під ковдрою, псував повітря і теж дивився якийсь сон...

Зранку я прокинувся без жаху, лише з певним відчуттям відрази. Захотілось якомога швидше схопитися і кудись бігти, аби лишень не нагадувати собі самому сплячого вождя.

Вже на вулиці звернув увагу на те, що місто майже не змінилося за час моєї півторарічної подорожі. Лише значно збільшилась мережа ломбардів, вдвічі зросли ціни на все, а офіційна інфляція вперто продовжує демонструвати помірну десятивідсотковість...

За якийсь час я зрозумів, що такими ж лишилися й люди. Київ може змінити хіба що атомна війна, та не доведи Боже до таких змін.

Потрапивши у метро, побачив оголошення, яке мене приголомшило. То була реклама експозиції забальзамованих трупів, розміщена чи то в палаці культури, чи то в палаці спорту під назвою "Таємниці тіла".

На афіші – симпатична білявка з цікавістю вдивляється у вкритий м'язами, але позбавлений шкіри череп. А той дивиться на неї ніби живий – майже точнісінько так само, як Ілліч із мого сну...

Розглядаючи цей плакат, я знову згадав про мою нічну пригоду. І ось тоді й спало на думку: новий образ Ілліча у тому маренні – це ж і буде нова державна стратегія з покращання!

Мовляв, Ілліч – це тепер не мертве тіло з мавзолею, яке колись наробило багато гріхів, а нині заспокоїлося і тихо собі лежить. Ні, він уже не ностальгійний відрубок, він – Нео!

Такий собі пророк, що от-от вирветься з матриці й повідає нам нові одкровення. Хай старий пердун, але ж у нас хіба вірять в молодість?

Ми не віримо тим, хто народився пізніше за нас, цілком слушно вважаючи їх недосвідченими, неосвіченими нуворишами. Ми не віримо самим собі, бо знаємо себе найкраще за всіх інших.

Але понад усе ми не віримо тим, хто старший за нас, бо вони, і це теж правда, корумповані й зкурвлені найбільше...

Але ж досі ми, принаймні, більшість із нас, як видно з результатів різноманітних плебісцитів, віримо вождям у тих чи інших сорочках, під тими чи іншими ковдрами, у тих чи інших трунах...

Ми не віримо словам, а хто ж їм вірить (!), але ще досі наївно віримо поглядам, очам і мімікрії, яку дехто називає "проявами політичного компромісу".

Та ні, не віримо навіть цьому…

Але відчайдушно бажаючи вірити бодай у щось, ми безумовно стаємо відданими вірі у власну нездатність самотужки щось обирати...

А отже – підкоряємося долі, і тим, кого вона підносить над нами; долі, з якою ми не здатні впоратися, бо вже, мабуть, як індуси, почали свято вірити у священну корову і переселення душ.

...Вождь у моєму сні перевернувся з лівого боку на правий і почав щось розчухувати під ковдрою.

"Так, він хворів" – лунає за кадром голос ведучого. Хворів різними хворобами, бо він звичайна людина. А ти хіба сам чимось не хворів?" – іронічно, але з симпатією звертається ведучий до слухачів.

"Але ж тепер ми, у нашій корпорації монстрів, навчилися на власних помилках і відтепер, з досвіду сторічного державного управління, знов поведемо країну до кращого майбутнього!".

Ні, навіть тут час не стоїть на місці... Але посередині цього колеса київського життя, там, де має бути вісь, навколо якої все обертається, знов бачу знайому постать.

...Виходжу на центральний бульвар, де, як завжди, біля пам’ятника Іллічу встановлений червоний намет.

Польові командири гранітної труни як завше на варті – старі камарадос не зраджують камінному господареві.

Не змінилося навіть це... Намет, вождь, кетчуп, цибуля, прапор, батон, багнет...

Приїхавши до Києва, я сподівався побачити хоч якусь зміну, але змін не відбулось.

Перевірені бойові алкаші сумлінно охороняють місце, де можуть сподіватися на втілення своєї соціалістичної мрії – вдосталь дешевого пального, обміняного на порожній час біля тіла істукана, який раптом знову почав ворушитися...

Олексій Бобровников, журналіст, головний редактор "Чтиво.орг", для УП



powered by lun.ua

Як я познайомилась з "українською проблемою" у 80-90-их

Щоденник Скотта: всі в хорошому стані, принаймні зараз

Експериментальний проєкт е-резидентства в Україні: що очікувати?

На ринку лісу нова монополія?

Конфлікт на користь РФ: чому Україна втрачає білоруський ринок

Чому українські жінки (НЕ) обирають ІТ та STEM-професії?