Вибори-2015: перезавантаження чи падіння у прірву?

37 переглядів
Вівторок, 12 лютого 2013, 12:24
Володимир Кулеба
для УП

Роздуми напередодні третьої річниці обрання Януковича

…Раптом спливла та давня, здавалося б, назавжди стерта з пам'яті, забута прес-конференція тільки-но призначеного Сергія Льовочкіна. І була-то вона – всього два з гаком року тому, а здається, що в минулому столітті. Такий наразі спресований час, обличчя ньюз-мейкерів миготять і змінюють одне одного, мов у чудернацькому калейдоскопі.

Уже під кінець хтось із журналістів запитав новопризначеного голову президентської адміністрації: хто, на його погляд, може скласти конкуренцію Віктору Януковичу на другий термін? Ледь помітна усмішка: "Думаю, що в 2015-му суперників у Віктора Федоровича взагалі не буде!". Сприйняли як жарт, а виявилося…

Невдовзі, 25 лютого, минає три роки відтоді, як Янукович обійняв президентське крісло, відбувши інаугурацію. Як згадує близький тоді до новообраного президента Тарас Чорновіл, Янукович сказав йому: "Я буду найкращим президентом України, от побачиш!".

Наразі, навіть не чекаючи закінчення терміну, можемо зробити невтішний висновок. Янукович, як і Ющенко, надій і сподівань народу України не виправдали.

Справді, занести в актив діючого президента бодай якісь здобутки чи прориви – що на внутрішньому "фронті", що на міжнародній арені - не виходить. Зате негативу четвертий президент за три роки встиг набрати вдосталь.

Яскраве свідчення тому - невтішні показники Партії регіонів на парламентських виборах. Вони далеко не випадкові, скоріше закономірні, в чому велика "заслуга" її лідера. Як результат – економічна ситуація в країні. напружена, політична – загострюється з кожним днем, а міжнародна ізоляція українського президента стала не спростованим фактом. Все частіше доводиться чути – і не тільки в політичних ток-шоу: "Народ стомився від правління Януковича!"

Не вдаючись до ретельного аналізу причин цього, зосередимося на деяких прогнозах і передбаченнях, котрі можуть стати вирішальними на виборах-2015. Що ж нас чекатиме на наступному, по суті, вирішальному рубежі для долі української держави?

ВЛАДА: "ВОЮВАТИ ТІЛЬКИ НА ТЕРИТОРІЇ ОПОНЕНТА"!

Зрозуміло, усі зусилля партії влади зосереджуватимуться на забезпеченні перемоги свого кандидата і обранні Януковича на другий термін. "Стабільність" зміниться таким собі уявним "закріпленням". Для політтехнологів і тих, хто забезпечуватиме перемогу діючого президента в центрі і на місцях, це не просто "проект".

Від його результату залежатиме їхнє благополуччя, подальша кар"єра, власне, усе життя, що буде потім. Тому "осічка", поразка – недопустимі. А цим людям, відомо, є що боронити.

Згадаймо безпрецедентні бійки на окремих округах, що мало не перетворилися у війну народу з силовиками – а це ж тільки "репетиція", відпрацювання політтехнології виборів по-донецькому, коли обирає "Беркут", а результати затверджує суд.

Давно вже Україна існує в двох вимірах, коли в житті бачимо одне, а політики зі своїми технологіями, віртуальністю, піаром і гламуром переконують нас у наявному "покращенні". "Коли ж тому покращенню край прийде?" - запитують люди.

І чи прийде взагалі? Влада існує не в віртуальному просторі, опирається на міць адмінресурсу, нездоланність силовиків і на безвідмовний, значний за кількістю, "свій" електорат.

Останнє допомагає Януковичу зберігати досить високий рейтинг, незважаючи ні на які провали. Як би там не було, що б не говорили, навіть після трьох років шкідливого для країни, і надто вигідного для себе і Сім"ї правління, позиції В. Януковича і партії влади виглядають набагато перспективніше, ніж опонентів. Чому?

Тому, по-перше, що електоральне поле Партії регіонів, читай: Януковича, зберігається незайманим, сюди не ступала нога, не тільки в фігуральному, а й прямому значенні, жодного суперника ще з кумівських часів. Можна згадати "епопею" з приїздом до "столиці донбаського краю" Ющенка. З того часу жоден політичний емісар не наважився навіть на ознайомчу поїздку до Донецької області.

Істотним здобутком Партії регіонів за час, що минув після 2005-06 років, стало істотне нарощування "свого" електорального простору. Крім донецького та луганського електорату, є всі підстави розраховувати – і це засвідчили підсумки виборів-2012 – дніпропетровський, харківський, кримський, одеський і запорізький - повною мірою. І миколаївський, херсонський – частково.

У той час, як на "своє" електоральне поле регіонали не пускають нікого, на просторі опозиції вони із задоволенням танцюють, як можуть і стільки можуть. Завдання одне – дезорієнтувати, розколоти, роз"єднати, посіяти зерна розбрату.

Характерним успішним прикладом може служити дотепне вкидання регіоналами "мовного" питання напередодні виборчої кампанії 2012 року. З одного боку це мобілізувало їхніх прихильників, з іншого – відвернуло увагу опонентів від актуальних питань ведення кампанії.

Не має жодних сумнівів, що під вибори-2015 буде запущено ще кілька політичних технологій, які спрацюють на розкол опозиційних сил та їхнього електорату.

По-друге, застосування всього арсеналу адміністративного ресурсу, форми і методи якого пройшли обкатку на парламентських і місцевих виборах. "Свої" в дошку губернатори, мери, голови райдержадміністрацій і сільські голови пам'ятають, як Отче наш: за проникнення ворога на їхню територію відповідають головою. За їхніми діями уважно стежать представники "інституту смотрящих". Ніхто не залишається без опіки, контролю, а то й пресингу.

Третім таким "китом" мав стати медійний ресурс. Але поки не став. Не заглиблюючись в причини, звернемо увагу на "резерви" - крім продажу в "надійні руки" телеканалу "Інтер", на черзі переговори з Пінчуком. Тут мінімальні апетити ПР – своєрідна оренда трьох телеканалів, як було на місцевих і парламентських виборах, повна мобілізація місцевих ЗМІ, створення "арбузівського" і "оренда" ахметівського медіахолдингів.

Ще одне серйозне знаряддя, котре регіонали з успіхом використовують на кожних виборах – формування "своїх" окружних та дільничних комісій за допомогою як адмінресурсу, так і залучення "технічних" партій. Причому, істотну допомогу "свої" комісії подають не тільки на "чужих" територіях, а, головним чином, на своєму електоральному полі.

Адже від того, якою буде явка там, багато в чому залежатиме загальний результат. Звідси - фантастичні цифри учасників голосування, і такі ж незбагненні результати, котрі іноді зашкалюють за стовідсоткову позначку.

Нарешті, ще одним, чи не найважливішим завданням керівників виборчої кампанії Януковича, є визначення найбільш зручного партнера для їхнього кандидата у другому турі. Таким цілком може вкотре стати лідер комуністів Симоненко, зрозуміло, електорат, що голосує за КПУ вельми обмежений. Або – надто радикальний у всеукраїнському масштабі кандидат від опозиції.

Утім, для самої опозиції це питання – хто стане єдиним кандидатом – ще важливіше і болючіше, ніж для влади. Чому?

ОПОЗИЦІЯ: "КРОК ВПЕРЕД І ДВА НАЗАД"?

Мабуть, ніколи ще в новітній історії України ситуація в опозиційному таборі не була настільки непевною, заплутаною. Після того, як її лідери опинилися у в'язницях (на чиє звільнення сподіваються нині або надто недалекоглядні, або ж зовсім наївні люди, зрештою, не для того їх ув'язнювали, щоб напередодні виборів випустити), в опозиційному таборі тривають політичні рокіровки в різні боки.

Ситуація в опозиційному таборі заплуталася - тут одразу "намалювалися" три "вожді". Це –  Яценюк, чиї непомірні амбіції допомогли йому, по суті, приватизувати структури тимошенківської "Батьківщини".

Знаменитий своїми спортивними досягненнями лідер "Удару" Віталій Кличко, але маловідомий як політик, через що і самого, і його партію частина електорату сприймає несерйозно.

Лідер "Свободи" Тягнибок теж мріє про булаву, хоча радикальні заклики і гасла його навряд чи підтримають у всеукраїнському масштабі.

Свідомо не називаю Турчинова, чий публічно-політичний дебют на перегонах київського мера, засвідчив його справжній, а не уявний рейтинг.

Шанси стати єдиним кандидатом від опозиції – у всіх трьох приблизно однакові, як і однакові –приблизно – рейтингові показники. То хто ж? Чисто риторичне запитання. Будь хто з них може піти кандидатом від опозиції, але навряд чи переможе. Чому?

Зробимо невеличкий відступ. Дехто з "охочих" уже підкидає опозиції "благородні" ідеї, як їм чесно і безболісно визначити єдиного кандидата. На першому етапі, радять "доброзичливці", візьмуть участь усі троє. Хто вийде у другий тур – навколо того кандидата і згуртується опозиція, він стане її безумовним і єдиним кандидатом.

На перший погляд, ніби, справедливо. Лише дві зауваги. При такому розкладі (обов'язково буде ще кілька кандидатів як від влади, так і "нейтральних") голоси на підтримку опозиції можуть настільки розпорошитися, що кандидату від влади до снаги перемогти у першому турі.

І друге. Де гарантія, що цих розпорошених голосів вистачить для виходу в другий тур? Може, умовно у Симоненка їх виявиться більше, ніж у опозиціонера з найкращим рейтингом. Чи не розумніше всім трьом домовитися і провести спільне масштабне соцдослідження, скажімо, за півроку до початку виборчої кампанії? І, взявши до уваги його результати, вибудовувати стратегію на перегони?

Опозиція, як на мене, багато втрачає, штучно обмеживши себе парламентськими партіями. Це неодмінно і реально звузило рамки її підтримки. Що пов'язано, за великим рахунком, з недовірою і навіть певною зневагою людей до Верховної ради взагалі і депутатського загалу зокрема, а також надто настороженим ставленням до партій. Їхній авторитет, після метаморфоз із "Нашою Україною" і не тільки, в очах людей стрімко впав.

Меседжі від суспільства: "До яких пір розкошуватимуть за наш рахунок депутати?" та

"Що конкретно зробили ці партії для України" - зрештою, так і не почуті тими, до кого вони звернені. Без конкретної відповіді на них ситуація по лінії народ – опозиційні партії, котра склалася нині, сама собою не розв'яжеться і не розсмокчеться.

Як і після парламентських виборів, так і після президентських-2015, можна прогнозувати, люди на вулицю навряд чи вийдуть, результати виборів не захищатимуть, і до революційних дій не вдадуться. Гірка оскомина постпомаранчевого синдрому ще надто відчутна.

Наразі зрозуміло: вже неможливо – фізично немає часу – для розкрути кандидатом у президенти-2015 такого собі молодого громадського активіста, представника нової хвилі, незаплямоване молоде обличчя. Цейтнот, дедлайн, час згаяно. Та і хто із старої випробуваної опозиційної гвардії, "штатних опозиціонерів" на зарплаті поступиться місцем?

Це саме стосується і пропозиції про абстрактного і незалежного морального авторитета нації. Нема в Україні, на жаль, ні свого Вацлава Гавела, ні Желю Желева, ні другого В'ячеслава Чорновола.

Вибудовуючи стратегію на вибори опозиційним силам слід мати на увазі "російський фактор". Причому, в конкретному розумінні. Від Кремля за традицією буде балотуватися кандидат, а, може, й не один. Їхні імена вже на слуху, а ресурс – медійний і матеріальний - не хвилюйтеся, Москва забезпечить.

Як бачимо, опозиційне поле вкрите поки що суцільним туманом. Самою блокадою Ради президентські вибори не виграєш. А опоненти з кожним днем "підкидають" - то суди забирають повноваження у діючих депутатів, то нові карні справи, то суцільний жорсткий пресинг опозиціонерів на територіях.

У цьому плані важливим іспитом і, якщо хочете, генеральною репетицією і перевіркою сил опозиції стануть вибори київського мера і депутатів Київради.

"СТОЇТЬ НЕСКОРЕНИЙ КИЇВ…"

Підсумки виборів-2012 добряче налякали партію влади. Такого політичного фіаско вони ще не знали – у жодному окрузі їхні кандидати не перемогли. І це в той час, як уперше за останні чотири-п'ять років після бандитського правління зграї Черновецького, у місто регіоналами вкладалися реальні кошти. І немалі.

Та з історії відомо: подачками киян не візьмеш. Вони на дух не сприйняли фактичного президентського правління у столиці і ставленика регіоналів Попова, якого опозиціонери інакше, ніж "гауляйтером" не називають.

Так кияни відреагували на демонстративне ігнорування владою Європейської Хартії місцевого самоврядування. Адже, на думку одного з головних опонентів київської влади, нардепа Володимира Бондаренка, самоврядування та вплив киян на місцеву владу абсолютно відсутні: районні ради ліквідовані, міського голови немає, усе вирішує намісник Банкової та кишенькова провладна більшість у Київраді.

"Між киянами і владою, - зазначив Бондаренко, - навіть не прірва, а повний антагонізм. Такий стан взаємовідносин між владою і громадою можна трактувати як класичне визначення "узурпація влади".

Щоб хоч якось "легітимізувати" себе та свої рішення, Попов своїм розпорядженням затвердив громадську раду при КМДА. Вона складається виключно із тих представників, які повністю влаштовують голову КМДА. Оскільки рішення цієї ради носять рекомендаційний характер, то київська влада брала до уваги їх лише в тому випадку, коли треба було продемонструвати "колегіальність" у прийнятті вигідних КМДА рішень.

Проте кияни досить швидко розкусили цю гру. Справа в тому, що за останні кілька років у столиці почали формуватися справжні громадські організації і об'єднання, котрі пройшли гарт у боротьбі з владою за збереження історичного обличчя Києва, поставили заслін незаконному захопленню майданчиків та скверів у районах, зірвали низку відрежисованих владою рішень та "громадських слухань".

Останні їхні дії – протистояння "бритоголовим" при виборах нового складу ради, а також захоплення сесійної зали Київради, не кажучи про активні дії на Пейзажній алеї і Гостинному дворі свідчать, що молоди патріотам Києва не байдуже життя столиці.

Непокоїть лише те, що поки не всі з них чітко розуміють, яким саме повинен бути вектор їхньої активності. А він, передусім, полягає в тому, щоб роз'яснити і мобілізувати громаду на повернення Києву справжнього самоврядування. А не участю у різних декоративних структурах, які створює влада, може й, навмисне, пускаючи активістів хибним слідом.

Якби там не було, немає жодних сумнівів: вибори в Києві – як мера, так і депутатів Київради – стануть останньою репетицією президентських.

Утім, на Банковій ще остаточно не вирішили, чи варто взагалі кидати опонентам цю кістку. Наразі розглядають два варіанти: вибори в Києві відбудуться або в травні - червні нинішнього року, або рішенням слухняного Конституційного суду їх відкинуть на 2015-й.

Кияни чекають, що у разі першого варіанту від опозиційно налаштованих сил піде один кандидат. Найчастіше називають Віталія Кличка та Анатолія Гриценка.

Сам лідер "Удару" ще не визначився. Що стосується Гриценка, то в інтерв'ю одному з видань він висловився так, що "якщо з якихось причин Віталій не піде, а опозиційні сили вирішать, що з усіх можливих кандидатів вони готові підтримати Гриценка, - я готовий серйозно розглядати таку пропозицію".

При цьому він зазначив, що меру столиці, обраному від опозиції, буде несолодко. "Масштаби проблем і відповідальність - величезні. Будуть протидія і саботаж з боку силовиків і монополістів (тепло, вода, енергія). І тим не менш Київ - стратегічний плацдарм, опозиція повинна його взяти. А з кандидатами визначимося, головне - щоб влада не" поцупила "у киян вибори", - підкреслив Гриценко.

…Що стосується автора цих рядків, то він рекомендував би опозиції зупинитися на узгодженій кандидатурі у президенти-2015 того, хто виграє майбутні вибори мера Києва. Звичайно, якщо вони відбудуться нинішнього року.

І якщо, само собою, він буде вихідцем з їхніх лав і переможе на київських перегонах. Що означає "вихідцем"? Тільки те, що на вибори мера Києва має йти людина, яка призупинить своє членство в політичній партії. Про це наразі багато говорять і в середовищі молодих київських активістів. Адже на свої акції вони запрошують усіх. Але категорично протестують, щоб при цьому майоріли партійні прапори.

І саме це викликає у людей довіру до молодих активістів. Може, вперше після всіх майданів на їхні акції збираються не за стогривневі купюри. І в цьому щось-таки а є…



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.