Маніфест колись російськомовної українки

51 перегляд
Вівторок, 27 серпня 2013, 11:42
Катерина Зарембо
для УП

Одного дня, на свій день народження, вирішила – говоритиму тільки українською. Та цей текст, який вже давно мені болів, написала на захист російської.

Відверто кажучи, мені, корінній киянці, боляче та образливо чути постійні напади на російську мову в моїй країні.

Російська мова не загрожує українській. Російська – це мова вулиці. Широкої, повнолюдної – але вулиці. Вона кинута на поталу юрбі і має всі шанси стати таким собі парлансом, вуличною формою спілкування, яка навіть не матиме писемного вираження.

Саме до цього йде, оскільки більшість дітей з російськомовних родин не вивчають російську у школі. А значить, вони не знають як грамотно писати і говорити.

Більшість із них підуть до вишу, де також навчання проходитиме українською мовою. Далі вони підуть працювати. Якщо працюватимуть у державних установах, то говоритимуть українською. Якщо у приватному секторі – залежить від регіону.

Але готувати договори і тендерну документацію будуть українською. І інструкції перекладати українською. І їхні сайти матимуть принаймні одну з версій українською. І їхня російська, хай там яка жива та літературна, нікому не буде потрібна. Як от мені.

Автор не є борцем за права російської в Україні. Свідома того, що країна на даному історичному етапі не може дозволити собі роздавати російській будь-які інші права, аніж права мови меншини.

Я за єдину державну мову в Україні – українську. Я купую своїй дитині книжки виключно українською. Заради неї я вивчила українські народні колискові. Моя дитина піде тільки до україномовної школи.

Я свідома повзучої русифікації, яку провадить нинішнє українське керівництво, і засуджую її. Я вважаю, що кожен державний службовець має складати суворий іспит з української мови. Але у мовної ситуації в Україні є зворотній бік.

Не претендую на універсальну істину і припускаю, що моя ситуація – це тільки один з трендів. Але вважаю, що цей тренд вартий того, щоб про нього говорити.

Адже на тлі болісних нарікань на відсутність україномовних середовищ для дітей, дозвілля, роботи, випадків образ українців через їхню мову, я хочу нарешті сказати вголос: я, донедавна російськомовна українка, через свою мову почувалася у своєму середовищі чужою і зазнавала утисків та образ.

Моя російська нікому не потрібна. Не потрібна на роботі – я пишу і виступаю на публічних заходах українською. Не потрібна в церкві – я прихожанка УПЦ КП.

Не надто потрібна і в приватному житті – з трьох моїх найліпших подружок дві говорять українською.

Не потрібна була і в університеті, на факультеті англійської філології.

Я могла б підбирати найвлучніші ідіоми з російської, виконуючи перекладацькі вправи з уривків "Гаррі Поттера". Російська у мене, до речі, якісна – у школі мені вдалося вибороти титул абсолютного переможця на міжнародній олімпіаді з російської мови.

Натомість я зі шкіри пнулася, вишукувала вдалі звороти та сленгові слівця у словниках та консультувалася з україномовними друзями, аби перекладати на рівні з одногрупниками, більш вправними в українській.

Коли мій співбесідник говорить зі мною українською, я роблю так само – не йому ж, зрештою, говорити зі мною російською, ми ж бо в Україні!

Моя теперішня директорка з Луцька. Але навіть і без того моя робоча мова – українська, адже я працюю в українському аналітичному центрі.

Та мій попередній керівник дозволила собі обізвати мене москалькою за те, що я під час перерви на каву говорила російською з російським дипломатом.

Я узагалі часто стикаюся з упередженням щодо того, що усі російськомовні українці – або проросійські, або узагалі непатріоти, або у кращому випадку якісь недоукраїнці.

Але так склалося, що в Україні, окрім тих, хто говорить українською, є люди, які спілкуються російською. Це наслідок історичних обставин. І перш ніж кидати у них каміння, зважте на те, що ці люди при народженні не обирали собі мову, якою говорили у їхній родині.

Для них російська – це мова колискових, мова дитинства, мова побачень. І пройшло чимало років, занурених у цю мову, перш ніж вони отримали достатньо знань та досвіду, щоб проаналізувати мовну ситуацію в Україні.

Але навіть після цього відмовитися від російської для цих людей означає відмовитися від частини себе.

Я не розумію демонізації російської. Коли, наприклад, із відвертою зневагою транслітерують російські слова на кшталт "піццот" або "дивачка".

У блозі популярної української письменниці читаємо: "Коли я була маленькою, ми 3 місяці жили в Росії. Перша мова, якою я заговорила, була російська, і мої галицькі дідусі-бабусі ледь не з’їли моїх батьків за моє "Птічка, птічка, іді ка мнє" і "Спасіба". Ну чому за російську мову треба когось їсти?

Причини, з якої я вирішила говорити українською, особисті, і про них тут не йдеться. Та я вважаю, що це один з найважливіших вчинків у моєму житті.

І якщо за усіх вищеописаних вихідних умов – російськомовна школа на додачу до російськомовної родини – людина усе ж таки відмовляється від російської у своєму житті, то це означає, що у нашому суспільстві триває найсправжнісінька українізація. Така  довгоочікувана та необхідна.

Тож, люди, не цькуйте російської. Це мова, а мова заслуговує на повагу.

Катерина Зарембо, для УП



powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.