Нобелівська премія з літератури для Путіна

18 переглядів
П'ятниця, 13 вересня 2013, 16:51
Віктор Гречин
для УП

Два дні тому Владімір Путін опублікував статтю в New York Times і звернувся до "всіх американців", де серед іншого зазначив, що "виступ у Сирії сприятиме підвищенню рівня насильства і спровокує нову хвилю тероризму". Цікаво, що стаття з’явилась 11 вересня – в роковини найбільшого за числом жертв терористичного акту на території США. Якщо лише це не випадковість, то фірмовий "чорний гумор", притаманний путінському стилю.

Загалом, стиль письма містера Путіна академічно досконалий, але з легким "радянським" нальотом. Ну от подивіться: "Наші відносини проходили через різні етапи. Ми протистояли у холодній війні. Але ми також були союзниками, і разом перемогли нацистів".

Ну коли ж то було? Ніби Росія – це не сучасна демократична держава, що покінчила зі своїм комуністичним минулим, а закляклий зліпок СРСР, від якого повідпадало досить таки багато частин, але який, тим не менше, залишається "Совєтським".

Мені тут вбачається два пояснення: або літературні радники Путіна – все більше сивочолі академіки, які мислять старими "радянськими" категоріями, або ж це далекий і точний розрахунок на американський стереотип з приводу Росії.

Адже якщо американцеві, який думає про Росію, встають перед очима горілка, ведмеді і холодна війна, то не треба його в тому розчаровувати – так він матиме більше довіри і до всього іншого , що написано у статті.

Аргументація у статті переконлива – я особисто погоджуюсь практично з усім, що там написано. Дійсно, не можна ігнорувати приписи і санкції ООН або їх відсутність, інакше ООН може втратити свою впливовість і відійти в історію, як Ліга Націй.

Дійсно, якщо лише ООН не дає своєї згоди або якщо країна не захищає власні території, її військовий виступ виглядає як акт агресії. Також, якщо ООН втратить свої функції гаранту миру, то жодна нація вже не зможе почуватись захищеною, і способом гарантувати недоторканість власних кордонів буде створення зброї масового знищення. "Якщо ви маєте бомбу, ніхто вас не зачепить", - пише Путін.

Кінець статті дуже ефектний, наведу його без скорочень: "Я ретельно вивчив звернення (президента Обами) до американської нації в цей вівторок. І я би швидше все ж не погодився з тим, що (Обама) говорив про "американську винятковість", коли проголошується, що "американська політитика -- це те, що робить Америку іншою. Це те, що робить її виключною".

Це дуже небезпечно – заохочувати думати людей про себе як про виключних, якими б не були мотиви цього. Існують великі країни і маленькі країни, багаті і бідні, з давніми демократичними традиціями і ті, які лише шукають свій шлях до демократії. Так само, різниться і політика цих країн. Ми усі різні, але коли ми шукаємо Божого благословення, ми не повинні забувати що Бог створив нас рівними" (курсив мій – В.Г.).

Гарно. Але, як і у випадку з "холодною війною" і "нацистами", впадає в очі певна шаблонність: "оскільки звернення адресоване американцям – к кінці обов’язково мусить бути згадка про Бога", - хитро мружачи око, говорить Путіну один з академіків. Адже говорити про Бога – це одна з "фішок", яка обумовлює ту ж саму американську "виключність", що нею докоряє американцям Путін. Важко уявити, щоби Владімір Путін завершив розлогим абзацом зі згадками про Бога звернення до свого власного народу.

Але в цілому стаття залишає позитивний післясмак, а кінець, що і говорити – торкає.

Здається, ідея з Нобелівською премією сподобалась Путіну, і він вирішив "розкласти яйця по різних корзинах" -- якщо не вийде із премією миру ("Вряд ли, Владимир Владимирович, американо-израильское лобби в комитете будет против", - хитають головами сивочолі радники), то можна ще спробувати податись на Нобелівську премію з літератури.

Адже ось Вінстону Черчиллю, одному з найвпливовіших політиків ХХ століття з фантастичною харизмою, дали премію не за його мирні ініціативи, а за мемуари і нариси про Другу Світову Війну.

Тим більше, що Путін вже якось зізнавався, що хотів би написати книгу, але не має часу. Думаю, про що б не була майбутня книга російського президента, з гумором у ній буде все гаразд.

Віктор Гречин, науковий співробітник ГО "Інститут економічних досліджень і політичних консультацій", ІЕД, для УП

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди ІЕД



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.