Хто утворює збитки державі?
Частина 1. Щодо практики та теорії виникнення збитків держави внаслідок прийняття рішень ЄСПЛ
Більшість звернень громадян України до Європейського суду із прав людини базуються на порушенні державою шостої статті Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод – порушення розумного строку та невиконання рішень національного суду.
За усталеною практикою ЄСПЛ, розгляд таких справ здійснюється за спрощеною процедурою, об'єднавши в одне провадження декілька заяв. Як правило – 250, на кшталт – Kharuk and others v. Ukraine №703/05, 26 липня 2012, A.S.Necheporenko against Ukraine and 249 other applicated №72631/10, A.N.Vasilyev against Ukraine and 249 other applicated №29266/08.
А похідним буде прийняття рішення про сплату Україною сатисфакції кожному заявнику в розмірі 1.500 або 3.000 євро, у залежності від строку невиконання рішення національного суду.
Тобто виникають чималі додаткові збитки.
Спритні адвокати використовують можливість заробити на сатисфакції, що призначається ЄСПЛ. Своєчасно не подають виконавчі листи за рішеннями національних судів, що набрали законної сили – термін пред'явлення – 1 рік. А після відмови у відкритті, або після закриття виконавчого провадження в зв'язку з відсутністю коштів у бюджеті установи направляють заяву до ЄСПЛ. Бодай заяву в ЄСПЛ писати простіше ніж у національний суд.
Деякі адвокати із Чернігова взагалі влаштували полювання на таких клієнтів і працюють у цьому напрямку "оптом", об'єднуючи по 20-30 людей.
Усі ці справи пов'язані із прийняттям рішень судами адміністративного судочинства проти державних органів про виплату коштів позивачу.
Так у чому вся біда?
По-перше.
267-ю статтею Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд, який ухвалив рішення, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Чому не – "повинен"?..
По-друге:
Частина 2. Щодо правоохоронних органів у ракурсі роботи за статтею 382 Кримінального кодексу
382-ю статтею ККУ передбачено відповідальність за невиконання судових рішень.
Зрозуміла відмова слідчих органів – МВС, прокуратури – притягувати до відповідальності, наприклад, посадових осіб органів Пенсійного фонду, або соціального захисту за заявою фізичної особи. Адже, як встановлюється в ході виконавчого провадження або досудового розслідування чи дізнання, кошти на ці цілі не передбачені державним бюджетом.
Але зовсім не зрозуміле небажання виконувати свою місію слідчими органами під час досудового розслідування за поданням виконавчої служби про невиконання рішень судів щодо стягнення коштів з інших державних установ.
Практика застосування 382-ї статті КК – яскравий приклад роботи слідчих органів у цьому напряму.
Стаття є, а дій немає.
Наочний приклад такої роботи – робота слідчого Солом'янського РУ ГУ МВС у місті Києві Осипенка під час проведення дізнання за кримінальним провадженням від 11 січня 2013 року, ЄРДР №42013110000000035. Зазначене дізнання здійснюється за поданням відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби та заявою потерпілого відносно порушника – фінансового управління генштабу ЗСУ, котре відмовляється виконувати рішення суду від 1 березня 2013 року по справі 2а-4325/11/2670, що набрало законної сили.
92-ю статтею КПК України на слідчого, прокурора покладається обов'язок доказування обставин у кримінальному провадженні за такими справами.
Але підставою для бездіяльності та неналежного виконання такого обов'язку є те, що в КПК не передбачено чітких термінів проведення слідчих дій – дізнання – у досудовому розслідуванні до моменту повідомлення про підозру.
До цього часу терміни визначаються як "розумні строки".
Не бажаючи працювати, слідчі органи допускають повну бездіяльність у проведенні дізнання, ніяких слідчих дії не проводять, особу, котра винна в невиконанні рішення суду, встановлювати не бажають.
Об'єктивно ж, про які "розумні строки" може йти мова, коли дізнання практично полягає всього на всього в огляді декількох документів, ознайомленні із прийнятими рішеннями чи резолюціями посадових осіб та допиті цих осіб – а триває майже 9 місяців?
Чому слідчі органи з найпростішого розслідування створюють "глухар"? Хто кого розводить: слідчій – порушника, що вже піддавався адміністративному стягненню виконавчою службою, чи порушник – слідчого?
Хто працює в слідчих органах? Може, працівники цих органів не мають відповідного фаху? Може вони прикидаються тупенькими?
Логічним наслідком такої роботи буде подання постраждалого до Європейського суду із прав людини щодо порушення 6-ї статті 6 першого параграфа Конвенції.
Бо хоча розгляд справ у ЄСПЛ і триває довго, але звернутися до нього простіше ніж до національного суду. А результатом буде усталене рішення про стягнення з держави Україна суми за рішенням національного суду, плюс сатисфакція в розмірі 1.500 або 3.000 євро.
При цьому винні – а це вже як фінансове управління в особі його посадовців, так і слідчі органи в особі слідчого – збитків не понесуть.
То хто додає збитків державі?!..
Едуард Доманський, спеціально для УП
