Середній клас потребує "несередньої" розмови

49 переглядів
Четвер, 26 грудня 2013, 13:01
Павло Матвієнко
голова правління громадської організації "Союз сприяння розвитку реклами на транспорті в Києві"

Багатолюдні громадські протести в Києві, які у всьому світі дістали узагальнену назву "Майдан", ще тривалий час будуть аналізуватись й політологами, і соціологами, і іншими фахівцями. У той же час, уже зараз зрозуміло, що Майдан матиме – і вже має – багато різних, хоч і взаємопов'язаних, наслідків, які виходять далеко за межі поточного політичного контексту боротьби влади і опозиції.

Зрозуміло, що ці наслідки не пов'язані лише із самим фактом виходу великої кількості людей на вулиці з євроінтеграційними вимогами. Скоріше, сам факт протестів є підсумком внутрішнього дорослішання українського суспільства, яке стало очевидним після призупинення європейської інтеграції.

Чи можна говорити, що на Майдані нарешті народився середній клас?

Чи ж цей клас народився вже давно, а наприкінці листопада 2013 року лише вперше заявив про себе вголос?

Чи становлення середнього класу потрібно характеризувати не дієсловом "народжувати", що передбачає одномоментність – а дієсловом "розширювати", що передбачає безперервність?

Відповіді на ці запитання, імовірно, раніше чи пізніше дадуть науковці. Я ж, як представник бізнес-середовища, і питомо середнього класу, ризикну припустити: серед іншого Майдан є й першою гучною вимогою середнього класу бути почутим.

Особисто перебуваючи на Майдані Незалежності, Михайлівській площі та в інших місцях серед протестувальників, я не раз помічав жінок у норкових шубах, які пригощали незнайомих перехожих канапками й чаєм. Я бачив молодих людей, які тримали таблички "безкоштовний вай-фай" і знаю багатьох людей, серед них і колег-рекламістів, які привозили в Будинок профспілок і до київської мерії продукти харчування, ліки та інші речі.

Ми знаємо чудові приклади, коли власники кав'ярень у центрі безкоштовно пригощали мітингувальників і давали їм змогу зігрітись. Зрештою, українці зібрали для потреб Майдану мільйони гривень.

Чи є все це прикладом солідарності? Безумовно, так. Але це також є й свідченням готовності віддавати, ділитись й підтримувати в такий спосіб одне одного заради досягнення прагматичної мети. Така здатність, поза сумнівом, є однією ключових ознак поняття "середній клас".

Якою ж є ця прагматична мета сотень тисяч людей на площах і десятків мільйонів солідарних із ними українців?

Поза відомим політичними вимогами, очевидно, що такою метою є вимога бути почутими владою. Недаремно, Майдан називають "революцією гідності". Адже для людини з почуттям власної гідності нестерпно почуватись зневаженою.

Малий і середній бізнес, МСБ, є, поза сумнівом, активним учасником цієї "революції гідності". Влада не хоче нас чути й уже тим більше не хоче враховувати наші потреби.

Представники Партії регіонів говорять про необхідність підтримки бізнесу крупного – тобто найбагатших, говорять про підтримку соціально незахищених – тобто найбідніших. І це не можна не підтримувати. Але про діалог із МСБ – і в ширшому розумінні із середнім класом – взагалі не йдеться.

Але ж саме середній клас є основою економічної стабільності в розвинених країнах. Саме розвиток МСБ, як ключової складової середнього класу, дозволяє зробити макроекономічну модель більш збалансованою, покращити ситуацію із зайнятістю, і в такий спосіб забезпечити ту соціальну стабільність, яка є "гербовим девізом" партії влади!

Вести діалог із крупним бізнесом порівняно просто – для цього необхідно дійти згоди з 10-15 власниками такого бізнесу. Так само порівняно нескладно спілкуватись з найбіднішими – адже для цього потрібно задовольнити лише найбільш нагальні потреби життєдіяльності людей.

Натомість діалог із середнім класом – це розмова з мільйонами активних і самодостатніх людей, які не задовольняться дріб'язковим підвищенням соцвиплат, бо їх не потребують, і з якими не можна "домовитись" поодинці.

Ми, представники середнього класу, кровно зацікавлені:

– у справедливому суді – бо суд несправедливий означає, що нас передушать поодинці;

– прозорості державних фінансів – бо тіньові процедури тендерів, повернення ПДВ тощо є "непідйомними" для МСБ;

– адекватній фіскальній політиці, що дозволить детінізувати економіку;

– та відсутності лобістських схем на найвищому рівні.

Отже, ідеться якраз про зміну всієї філософії ставлення влади до МСБ, а не про прикладні проблеми.

Коли на початку 2013 року в Києві раптово в десять разів (!) підвищили тарифи на рекламу на транспорті, я й мої колеги були обурені навіть не самим цим безпрецедентним підвищенням. Не вміщувалось в голові, як такий крок можна було зробити без будь-яких консультацій із бізнесом, прирікши цілу галузь на знищення й неминуче скорочення власне бюджетних доходів міста?

На щастя, солідарність рекламістів і тверезість окремих чиновників у столичній адміністрації дозволила тоді вийти на компроміс, який зберіг тисячі робочих місць і одночасно – поповнити міський бюджет. Але таких історій із порівняно щасливим завершенням обмаль.

Розмова із середнім класом потребує не лише готовності влади слухати. Така розмова потребує готовності чиновників і політиків убачати в громадянах партнерів у вирішенні спільних суспільних задач.

Мільйони українців уже усвідомили, що влада утримується на їхні гроші, і це усвідомлення вже ніколи не вибити з голови. Це – реальність, і найвигідніше для влади таку реальність прийняти.

Ігноруючи середній клас, Партія регіонів ігнорує величезну спільноту виборців, яка буде лише зростати. Адже приналежність до середнього класу вимірюється не так товщиною гаманця, як розумінням, що влада працює на наші гроші.

І, відповідно, повинна діяти в наших інтересах.

Павло Матвієнко, голова правління ГО "Союз сприяння розвитку реклами на транспорті в місті Києві", спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Україна розпочала фандрайзинговий проєкт на створення Музею Голодомору
Ідея платформи zernapravdy.org побудована на перетині фандрейзингу і краудсорсингу — кожна пожертва відновлює пам'ять про одну жертву Голодомору.
Самоізоляція. Як організувати та пережити її вдома
Одним із питань, яке найчастіше турбує людей, є прохання роз'яснити чи варто самому продовжувати самоізоляцію після того, як особа, з якою ви спільно проживаєте одужає? Спробуємо розібратися разом.
Вакцинація в законі: чому невакциновані діти не допускаються до навчальних закладів
"Вакцинація рятує життя" – на цьому можна було і завершити текст, якби не одне важливе "але". Українці досі перебувають у полоні міфів, маніпуляцій та дезінформації щодо щеплень, а отже – у страху перед вакцинуванням.
Формування конституційного суду в Україні та зарубіжних країнах
Конституційне положення про конкурс щодо відбору кандидатур на посаду суддів КСУ на практиці не застосовується. Як це відбувається в інших країнах та як має бути в нас?
"Нафтогаз" трансформується. Що це дає та кому це потрібно?
Що відбувається всередині однієї з найбільших державних компаній, як вона змінюється, і наскільки це доцільно.
Інвестиція на $10 млрд: як розпорядитися київськими промзонами
Що робити з 1600 гектарами промзон: забудувати житлом чи віддати під інфраструктурні об'єкти?
Плати штраф і бреши далі: що пропонують в президентському законопроєкті щодо недостовірного декларування
Динаміка законодавчих пропозицій від президента щодо декларування недостовірної інформації — аналіз нового законопроєкту від юристки.