Навіщо потрібне Народне Об'єднання "Майдан" і за яких умов воно можливе?

48 переглядів
П'ятниця, 27 грудня 2013, 16:08
Тарас Возняк
політолог, головний редактор часопису Ї

Після більш ніж місячного стояння на Євромайдані була формально проголошено ініціативу заснування Народного Об'єднання "Майдан".

Що стало причиною?

Усі ми розуміємо, що Євромайдан, попри всі інспірації та домисли, є сплеском саме народного невдоволення.

Він не є інспірацією тих чи інших партій – ні опозиційних, ні провладних. Жодна з них не могла й не може зібрати на свої мітинги більше кільканадцяти тисяч осіб. Навіть за гроші – стосується обох таборів. Ба, більше, на самому початку опозиційні партії пробували зібрати своє віче, але швидко капітулювали – зрозуміли, що джерело народного обурення б'є не на їхніх зібраннях – і це вияв їх політичного реалізму.

Місяць стояння на Євромайдані показав, що народ не збирається відступати. Не лише партії чи його лідери, а насамперед народ. Він вкотре мільйонами з'їжджається із цілої України.

Це заскакує представників режиму Януковича. Але так само це заскакує й лідерів опозиції, чи ширше – політичні партії.

Із цим народом треба щось робити. Якось це політичне протистояння потрібно розв'язувати. Як показав досвід – навіть мільйон мітингарів без проводу чи команди проблему не вирішують. І це чудово вловив Янукович. Тому змінив тактику. З розгону на видавлювання та висмикування лідерів.

Але, з іншого боку – з боку політичного проводу – ми бачимо брак ідей. І нерозв'язаний конфлікт. І впертий народ...

На даний момент лідери політичних партій, а отже, і самі партії, ще ні на що не відважилися. Хтось може це заперечувати. Ну що ж – їхня справа. Але й маленькій дитині після місяця стояння це очевидно, як білий день.

Пишу не для того, щоб якось з них покпинати, а тому що ця пауза вже стає непристойною.

А народ усе стоїть. Затявся. І з ним потрібно щось робити – щось йому пропонувати. Військо, навіть якщо воно називається Запорізькою Січчю зразка 2013 року, не може бути тільки в облозі – за барикадами Майдану Незалежності.

Позиційне ведення бойових дій показало свою неефективність ще під час першої світової війни. Друга світова вже була наступальною. Інакше воші, деморалізація й поразка.

Разом із тим усе більш очевидним стає велетенський потенціал громадського та студентського рухів. Рухів позапартійних. І статистика майданарів свідчить саме про це – це люди, які самі зі своєї вільної волі прийшли на Євромайдан. Це не мобілізований партіями партактив.

Хоча й ролі партій та людей партійних не варто недооцінювати. Вона також істотна. Хоча й неспівмірна із силою народу. Партійців тисячі, громадських активістів десятки тисяч, людей мільйони.

Але чим далі стояв Євромайдан, тим більш очевидним ставало те, що якщо так триватиме далі, то нереєстрове козацтво – громадські рухи – самоорганізуються. І реєстровому козацтву – політичним опозиційним партіям – прийдеться тільки прийняти це як факт. Наростало глухе невдоволення партійним проводом.

Громадські діячі "дозрівали" до абсолютно очевидної ідеї створення якнайширшого громадсько-політичного об'єднання. Підкреслюю громадсько-політичного, а не громадсько-партійного чи тим більш партійно-громадського.

Політика – це справа всіх громадян. Як-от урегулювання величезного політичного протистояння чи визначення цивілізаційного вибору країни – євроінтеграції.

А партійна діяльність – це справа партії, що уособлює частину суспільства та переслідує свої вузькопартійні цілі: готує виграш на виборах, розподіляє чиновницькі посади після виборів і реалізує свої партійні програми.

Для врегулювання теперішньої політичної кризи зусиль опозиційних партій замало. Вони просто не дадуть собі раду із вкрай цинічним режимом, який укріпився в Україні при Януковичі.

Для врегулювання політичної кризи, а також щоб виграти вибори в 2015 році, потрібно активізувати до політичного життя якнайширші верстви громадськості – від філателістів до філантропів. Не лише одних націоналістів.

Тобто – саме тих, хто стоїть на різних майданах по всій Україні. А також тих, хто ще не стоїть. Потрібно максимально розширити спектр учасників політичного життя.

Ні для кого не секрет політична пасивність Сході та Півдня. Так і звідти є представники, і їх чимало. Однак там громадсько-політична активність ще не стала масовою, як у Центрі та на Заході.

Причиною їхньої пасивності, окрім іншого, є ще й те, що ми занадто звужуємо спектр політичних завдань і політичних пропозицій. Деякі із цих пропозицій взагалі є для них неприйнятними.

Тому першим завданням моменту є дати можливість кожному взяти участь у політичному житті – і в першу чергу найбільш масовій організованій громадськості.

Тобто, власне, громадянському суспільству.

Однак що ми отримали із проголошенням Народного Об'єднання "Майдан"?

Політичні партії й політичні лідери, здається, не зрозуміли, що вони можуть тільки взяти в ньому участь. Але не можуть його очолювати.

Якщо вони спробують перетворити Народне Об'єднання "Майдан" у підпорядковану політичним партіям чи їх лідерам структуру, то що ми отримаємо? А ми отримаємо партійну "молодіжку" – недіючу, звісно. Припартійні організації для жіноцтва, ветеранів тощо.

Тобто нічого з того не буде. Не відбудеться добровільного, підкреслюю – добровільного – об'єднання різних і дуже різних людей задля досягнення однієї мети. Не відбудеться синергії – посилення один одного з метою досягнення все тієї ж мети.

По-справжньому незалежні люди, по-справжньому незалежні громадські організації просто відійдуть у сторону й далі робитимуть свою справу самостійно.

Партіям усе одне не вдасться "загнуздати" волелюбного громадського руху.

Проте, здається, що в партійних лідерів такі ілюзії є. Є велика підозра, що політичні лідери таки не втрималися, щоб не спробувати заскочити на його спину. Чомусь "ініціаторами" створення громадського (!) руху Народного Об'єднання "Майдан" і в Києві, і от у Львові пробують стати лідери політичних партій різного рівня. Ба більше – хочуть у ньому домінувати.

Прилинули до Львова депутати Верховної Ради й одразу взялися засновувати та очолювати Народне Об'єднання "Майдан". Не знизу – бо ж "Народний" – а зверху...

Одна із чільних партійних діячок стверджує, що неначе якийсь на те "мандат" має. Від кого? Від нествореної організації? Чи від свого партійного боса? Уже й проектами статутів повітря стрясає.

Але ж статут мають погодити не лише наверху – з ним мають погодитися й низи. Бо як не погодяться, то лишитесь коло розбитого корита. Як у тій байці про "бабенцію та розбите корито" – може, треба прикоротити свої апетити? Ну й шукати попри все конструктивну. Навіть з опонентами.

Ще одна політична діячка договорилася до того, що громадський рух є проектом режиму. Ну, з убогими та юродивими, навіть якщо вони з "корочками", сперечатися не буду.

Але ж дорогі наші – це шлях у нікуди. Уже маємо Об'єднану опозицію – об'єднання політичних партій. Чудесно. То що, тепер творимо Об'єднану опозицію-2? Об'єднану опозицію-2, у якій громадський і студентський рухи мають місце скраю – на кінці лави.

Чи може "шлях у нікуди" і є завданням..? Далі думку не розвиватиму.

Є збита максима – як борозну розпочнеш, так вона й піде.

Звісно, що партійці і їхні лідери можуть, і мають брати участь у цьому широкому народному фронті. Але ж дайте й іншим долучитися до спільної справи. Причому не як сиротам.

Хіба що поступила вказівка від тих самих партійних босів підпорядкувати ще не народжене Народне Об'єднання "Майдан" під свої вузько політичні інтереси – як от контроль за "канонічною" для даної партії територією. А території вже поділили… А тому Народне Об'єднання "Майдан" потрібно наситити своїми партійцями і членами припартійних громадських та студентських організацій.

Це теж було. І все звелося до вузесенького партійного опозиційного табору, який не може навіть на рівних розмовляти з режимом Януковича.

Отож підсумовуючи: що нам потрібно – широкий загальнонаціональний фронт чи вузько партійний "мєждусобойчик"?

Якщо фронт – то посуньтеся, панове професійні рятівники народу, власне для народу.

Він теж має право на боротьбу за самого себе.

Бо інакше залишитеся один на один із режимом.

Результат буде не важко передбачити.

І не потрібно "кидати" один одного. Потрібно знайти розумні пропорції загальної участі. І братися до праці.

Тарас Возняк, спеціально для УП

 



powered by lun.ua
Реклама:
Карантинні заходи, або Як заощаджують українці під час пандемії?
З початку пандемії 34% українців втратили частину регулярного доходу, 8% — увесь дохід і лише 1% мали зростання доходу. Чи стали тримати менше грошей в банках?
Гра з від'ємним результатом: до чого призведе зниження ПДВ на агропродукцію
Зниження ставки ПДВ до 14% не зменшить кількість "скруток", а навпаки ускладнить процес адміністрування.
По одній рукавиці на медика. Як МОЗ (не)захищає лікарів
За весь час епідемії МОЗ дійсно зміг закупити засоби захисту та деяке обладнання. Кількість видається, на перший погляд, відносно великою. Проте, якщо порахувати справжню потребу медиків в захисті, зрозуміло, що це просто мізерна кількість.
Ціна зволікання: хто насправді страждає через неприйняття законопроєкту щодо ЖГК
Верховна Рада досі не підтримала погоджений на комітетах законопроєкт №2458 про зміни у житлово-комунальній сфері. Чому від цього втрачають споживачі?
Спростувати неможливе: розбір рішення суду по Семочку і арешт як тиск на редакцію
В жовтні 2020-го журналісти Bihus.Info отримали рішення суду у справі проти ексзаступника голови служби зовнішньої розвідки Сергія Семочка. Що не так із самим рішенням і чому cуд затягував з його відправкою?
Записки з "ЛНР": цінності стали іншими
Так хочеться чудес в цей похмурий час міжсезоння. І чомусь хочеться не грошей чи багатства, любові або заморських країн. Хочеться, щоб батьки жили якомога довше, а діти залишалися дітьми і були щасливі, не дивлячись ні на що, а всупереч усьому. (рос.)
Мін'юст планує ліквідувати антирейдерську комісію
Якщо комісію як інструмент вирішення проблеми рейдерських захоплень ліквідують, то оборонні споруди й укріплення варто будувати вже зараз. (рос.)