Яценюк проти Порошенка

П'ятниця, 07 лютого 2014, 16:18

Яценюк проти Порошенка, за участі ЮВ і Луценка, під наглядом Кличка, для Януковича, але без Путіна.

Десь так можна описати перегони колись успішного чиновника, який переходив з одного владного крісла в інше – проти олігарха, який міцно тримає образ проєвропейського політика.

Наявний лідер "Батьківщини" дедалі більше втрачає шанси на першість у президентській кампанії. На те є низка причин, серед яких – і невідповідність образу революціонера, і неможливість контролю радикальних мас, і некерованість найбільшої опозиційної фракції.

Тому для Яценюка дуже важливо вскочити в потяг "прем'єр-міністра". Це дасть змогу вступити в бій, доповнивши свої сили частково наданим йому адмінресурсом, образом кризового менеджера та мотивацією власної команди боротися саме під його прапором – а не Тимошенко, Кличка чи того ж Порошенка.

Хоча є й видимі мінуси. А саме – неможливість показати яскравий результат, який зможе відчути виборець. І навіть якщо буде досягнуто конкретних результатів, як це колись зробили в парі Ющенко та Тимошенко, працюючи в кабміні зразка 1999-2001 років, Арсенію Петровичу буде важко донести електорату, що це саме його досягнення, а не президента.

У розпал опозиційної сутички Юлія Володимирівна заборонила вести будь які переговори із чинною владою для свого партійного партнера. Звичайно, прямою підтримкою Порошенка це вважати неможна, але ситуація складається на його користь.

Яценюк виглядає, м'яко кажучи, відпрацьованим матеріалом. Хоча й здаватись не збирається.

Кличко зайняв "виключно президентську позицію", уже забронювавши собі квитки на президентські перегони в першому ряду, Він не збирається розмінюватись на вибори мери минулого року, ні на очільника кабміну. Стратегія чітка та зрозуміла. Але виникає один дуже цікавий нюанс, така собі майданна соціологія:

– Чи зможе Кличко бути президентом?

– Так!

– А прем'єр-міністром?

– ...

Для найвищої посади він готовий, для більш низьких ні. І це заставляє замислитись, чи не закохуємось ми знову в прекрасний образ, створений політтехнологами.

Порошенко. Ще півроку-рік тому він вважався партнером Яценюка, який міг би доповнити його команду. Вступ сина в "Батьківщину", переговори про підтримку останньої на можливих виборах по Києву, фінансова підтримка Петром Олексійовичем низки бютівських мажоритарників під час виборчої кампанії.

Але сьогодні все по іншому.

Порошенко просто з'їдає Яценюка – рейтингом, підпільною інформаційною кампанією, фінансуванням окремих ініціатив і, звичайно що, власною навколомайданівською діяльністю.

Хоча по своїй суті, Порошенко, як кандидат і на президентство й на керівника кабміну – цікавий. Але є одне "але".

Пане олігарх! Продайте свої солодкі заводи якомусь інтернаціональному холдингу. Країна вже побачила й наситилась, коли люди з бізнес-амбіціями намагаються правити.

Якщо у вас дійсно є стратегічна ціль – увійти в історію, ставши лідером нації, – навіщо Вам і надалі збагачуватись? Ви не те що входите в число мільярдерів Forbes, ви самі були частковим власником видання.

Ви награлися в ігри олігархів, хочете в політику? В європейську політику?

То ставайте європейцем.

Покажіть, що ви не будете йти на переговори з Росією, керуючись тим, що Вам вкотре закрили ринок для цукерок чи "Богданчиків". Президент має керуватись виключно амбіціями держави, а не власними. Тому все у ваших руках.

Думаю, що рейтинг від такого кроку тільки зросте, а цукерки не стануть гіршими.

* * *

Я не за чи проти когось – я за те, що ми повинні сьогодні вимагати та контролювати.

Смислу немає робити це із чинною владою, їй залишились лічені дні. Але й не потрібно боротися один проти одного, як це роблять Яценюк із Кличком за вечерю з Януковичем, чи той же Яценюк із Порошенком – за посаду, знову ж таки, від того ж Януковича.

Уже сьогодні потрібно дбати про завтра, а не боротися за вчора.

Кандидати, які претендують на найвищу посаду, повинні пройти народний фільтр, щоб ми не повторювали події кривавих 2013-14 років, які беззаперечно ввійдуть в історію.

І наше завдання, як саме вони запам'ятаються – як роки спустошення чи як роки старту великої та успішної країни.

P.S. Рецепт єдиний і дуже простий. Конституція 2004 року та вибори вже в 2014-му.

І війна за крісло на прекрасній вулиці Грушевського не матиме жодного сенсу. І Юля буде на свободі. І президент буде опозиційним. І прем'єр міністр буде.

А хто саме, покаже час.

Микола Давидюк, спеціально для УП

powered by lun.ua

Падіння світових фондових індексів. Короткострокова корекція чи початок кризи?

"ДЕРЖИМСЯ!". Тюремний щоденник Нарімана Джеляла

Аболіціоністи проти велферистів: чому зоозахисні організації протистоять між собою

Лікарі повинні лікувати. Як Широківська громада впровадила аутсорсинг у медицині

Нерівна конкуренція з європейським бізнесом

Зовнішній аудит ефективності НАЗК: що це і як проходить незалежна перевірка?