Крим: а може, спільне управління?

Четвер, 20 березня 2014, 13:53

Конституція України визначає референдум нарівні з виборами основною формою безпосередньої демократії, що реалізується конституційно гарантованим народним волевиявленням.

Однак Конституція не деталізує особливостей проведення та не встановлює наслідків референдуму, зазначивши лишень обмеження щодо його проведення – з достатньо суворими умовами щодо референдуму за народною ініціативою, не допускаючи референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії…

І особливо виділивши питання щодо внесення змін до розділів I, III і XIII Конституції та окремою статтею зазначивши умову щодо можливої зміни території України – виключно за всеукраїнським референдумом, що призначається Верховною Радою.

Разом із тим стаття 92 Конституції встановлює, що організація та порядок проведення виборів і референдумів "визначаються виключно законами", тобто і всеукраїнський, і місцеві референдуми повинні відбуватися відповідно до чинного закону. Але ж…

Закону про місцевий референдум немає

На початку листопада 2012 року Верховна Рада 6-го скликання встигла прийняти "не дуже якісний", усіма висварений закон про всеукраїнський референдум, при цьому скасувавши попередній закон, який стосувався ще й референдумів місцевих.

Нині закону про місцеві референдуми у нас немає, а тому будь-який із них – чи то сільський референдум про зміну назви вулиці села, чи то й загальнокримський про вихід АР Крим зі складу України – є незаконним "де-юре".

Через єдину та дуже банальну причину – немає закону щодо місцевого референдуму. Отакої!

Правда, нещодавно у Верховній Раді нарешті "схаменулися", зареєструвавши законопроект поправки злощасного пункту 4 "Прикінцевих положень" нового закону, за якою втрата чинності попереднього закону про всеукраїнський та місцеві референдуми стосується лише всеукраїнського референдуму.

Отже, більше року, а точніше рік і три місяці, загальновизнане всіма конституціями світу право громадян на їх ініціативу та участь у місцевих референдумах із нагальних питань життя громад та їх об’єднань не може бути реалізованим.

Аж кумедно: бо нема закону. Хто за це відповідатиме? І як?

І чому мовчить така уважна до наших справ із дотримання норм Конституції Європа?

При тому, якій нещадній критиці піддався новий закон про всеукраїнський референдум з боку опозиції, чому її завзяті депутати не звернулися до Конституційного Суду, який навіть у такому на той час непевному складі мав би визнати цей закон неконституційним через "тупо примітивне" обмеження прав громадян?

Бо не посміє "просто, навіть і звично " сказати на чорне, що воно є білим…

Про референдум кримський

Отже, референдум 16 березня у Криму є незаконним "де-юре" хоча б тому, що немає закону, за яким його слід було провести.

Однак статтею 138 Конституції зазначено, що організація та проведення місцевих референдумів на території АР Крим віднесено до відання самої Республіки, а тому, як виявилося, цілком слушно підійшло розроблене самими кримчанами положення щодо порядку проведення "незаконного" як незабезпеченого законом референдуму, але дозволеного Конституцією як народне волевиявлення.

Може, якраз саме відсутність закону про місцеві рефендуми та його "безумовний" конституційний дозвіл і надали кримським організаторам референдуму впевненості щодо його легітимності?

Беззаперечним є і те, що загальнокримський референдум 16 березня є неконституційним за Основним Законом, оскільки стосується питання про зміну території України, що є цілком логічною та беззаперечною прерогативою волі всього Українського народу – стаття 73 Конституції.

Але ж референдум, попри всю його критику, проведено. Він – стався.

І як бути з його результатами?

Хіба така воля кримчан як їх безсумнівне конституційне волевиявлення насправді нічого не значить?

Чи у нас значимим може стати лише Майдан із Небесною Сотнею, який за тією ж Конституцією може бути "всього лиш" мирним зібранням громадян, воля якого у порівнянні з виборами та референдумом конкретно ніяк не передбачена Конституцією, а законом взагалі проігнорована?

І чому б тоді таким масовим мирним зібранням не надати право ініціювати референдум з тим, щоб до волі Майдану підключилися й ті, хто не був на площі у Києві, але хоче і може сказати своє слово опущеним у виборчу скриньку бюлетенем на референдумі?

То може, нинішнім властям був би сенс таки прислухатися до волі кримчан і хоча би "компромісно" надати поза волею центральних властей проведеному референдуму статус консультативного, тобто значимого як волевиявлення за Конституцією, хоча й обмеженого за юридичними наслідками?

Верховна Рада дуже "зберегла б своє личко", якби у відповідь на "сепаратистський референдум" кримчан призначила і дала змогу ЦВК провести референдум всеукраїнський з питання згоди кожного, а в цілому всього Українського народу на самовизначення Автономної Республіки Крим.

З однією компромісною умовою:.

Спільне управління територією Криму

У міжнародному праві існує термін "кондомініум", що означає спільне управління однією й тією ж територією двома або більше державами. При цьому суверенітет такої території забезпечується неподільним статусом на основі рівності учасників кондомініуму.

В сучасній історії прикладів територіального кондомініуму небагато, але вони є.

Так, у період з 1899 по 1951 роки Великобританія і Єгипет здійснювали кондомініум по відношенню до Судану.

Прикладом успішного вирішення територіального спору є Андорра як кондомініум Франції та Іспанії.

Своєрідним ситуаційним кондомініумом є Кіпр, незалежність якого була оформлена Цюрихсько-Лондонськими угодами 1959 року між Турцією, Грецією і Великобританією та представниками турецької і грецької громади самого Кіпру.

Уніфікованого режиму кондомініуму не існує. В кожному окремому випадку режим кондомініуму визначається конкретними обставинами.

Правовою базою кондомініуму є двохсторонній чи кількохсторонній договір.

Основних ознак кондомініуму за міжнародним правом встановлено чотири: 1) входження території до складу обох держав, 2) подвійне громадянство, 3) багатомовність державних (офіційних) мов, нарешті 4) перебування на території кондомініуму збройних сил обох держав.

Передбачаються можливість розподілу державних посад за законодавчо закріпленими квотами для представників різних національностей, управління територією за принципом коаліції, надання учасникам такої коаліції права взаємного вето на прийняття рішень, високий рівень автономії тощо.

Спірні валютні та економічні питання пропонується вирішувати утворенням вільної економічної зони із наданням широких можливостей для ведення підприємництва.

Варіантів кримського кондомініуму може бути кілька, і вибрати оптимальний та свій можна за участю України, Росії та представників російської, української і кримсько-татарської общин самого Криму.

А чи не запізно?

Звичайно, події, що сталися навколо Криму в ці дні, для України як держави є фатальними.

На кому лежить вина за це і чи на одній лише Росії – про це окрема розмова, але, звичайно, коли пройде певний час і "буря страстей вщухне".

Яка роль у цьому обидвох гарантів "територіальної цілісності України" – стаття 102 Конституції, – один з яких ховається, кажуть, під Москвою і довічно носитиме собі там звання "президент", оскільки "не був усунений з поста в порядку імпічменту" за статтею 105, а другий, виконуючий обов’язки президента, й собі "не втримав цілісності" та у якості головнокомандувача не знає, що робити з армією, котра не здатна відповісти на агресію, – як бути з такими "гарантами"?

І вся ця наша воістину і трагедія, і конфуз із Кримом не сталися б, якби сторони дійшли згоди домовитися розв’язати у спільних інтересах та взаємній вигоді, підкріплених існуючими давніми реаліями та нинішніми аргументами сторін конфлікту давно сплетений кримський вузол.

Тим часом Росія взялася за юридичне оформлення анексії Криму.

Настрої російського керівництва настільки впевнені від нашого безсилого неспротиву та піднесені почуттям своєї "історичної місії", що навряд чи що зможе йому завадити довести справу "повернення Криму" до логічного для Росії завершення.

Однак, якщо ідея спільного управління Кримом буде ефективно розроблена, представлена і прийнята до втілення її особливою соціально-економічною та політичною вигодою для усіх сторін кондомініуму, і, зокрема, для народів України та Росії, вона, безперечно, і реалізується.

І, звичайно ж, для світової спільноти Росія "поверне собі личко", а Україна від того матиме своє поважне личко

То як бути?

Вихід здається можливим у наступних кроках:

Перше. Підготувати нову редакцію Конституції, куди внести засади стосовно Криму як території спільного управління України з Росією та передачу Севастополя Росії – це буде справедливо (!), а також обумовлену сторонами кримського кондомініуму нову Конституцію Республіки Крим.

Друге. Винести нову Конституцію на всенародне обговорення за участю фахових комісій.

Третє. Провести всеукраїнський референдум щодо прийняття нової Конституції.

Четверте. За новою Конституцією:

- очистити всю владу від підприємництва і корупції, переобравши президента, парламент, суди, місцеве самоврядування;

- очистити політичну систему шляхом прийняття нового закону про політичні партії із жорстким контролем їх фінансування;

- сформувати дієвий неполітичний орган народного контролю,

- новою владою оновити стосунки з Європою, Росією, Америкою тощо.

Словом – ожити

Сергій Каденюк для УП



powered by lun.ua

Земельна багатоходівка

Зеленський як (невивчений) урок української демократії

"Європеїзуємо" Раду: як має змінитися робота українського парламенту

Жінки vs Чоловіки: як виглядають гендерні стереотипи та відмінності в Україні

Як фактчек та критичне мислення допомагають запобігати корупції

Абортам бути: як влада Польщі визнала поразку у протистоянні з суспільством