Республіка Самогонівка. Або чому Харківщина більше не хоче в Росію

26 переглядів
П'ятниця, 11 липня 2014, 13:12
Арсеній Троян
випускник ХНУ, філолог, журналіст

Антиукраїнські настрої для Сходу загалом і Харківщини зокрема, на жаль, не були рідкістю і виникли вони задовго до Майдану.

Там, де людей лякали, зомбували, принижували, змушували жити за принципом "моя хата — скраю", поліруючи все це брехнею зі ЗМІ, там виникали непроголошені, але реально існуючі окремі республіки.

Кожні містечко, селище, село, людська душа — окрема республіка, сепаратизм у чистому вигляді.

Для того, щоб відділитись від України, принаймні в головах, уявній Самогонівці не треба було нічого проголошувати чи захоплювати адмінбудівлі, це все вийшло само собою ще на початку 1990-х.

Тут не було України, яка, здавалось, сюди просто не могла дістатись, бо дороги були розбиті, люди — байдужі, автобуси ходили раз на день, а сам населений пункт був оточений численними балками та чагарями.

Натомість Росія була, яка перейшла у спадок від СРСР разом із пусткою і безпросвітністю.

У розрусі, на розвалинах колишнього колгоспу, який люди розтягли на "сувеніри", серед кількалітніх чагарників почала зароджуватись республіка "Самогонівка".

Ніхто із мешканців села, звичайно, нічого про це не знав, бо на все було байдуже. Ну республіка і республіка, а що, аби мене не чіпали.

Звичайно, це утворення взяло курс на Росію, цього разу більш-менш свідомо. Якщо дивились телебачення, то тільки ОРТ, у нього і сигнал чіткіший, і серіали "мильніші".

Після мильних серіалів з’явились фільми про хоробрих та непереможних енкаведистів та чеченських спецназівців, і їх теж дивились, збирались цілими сім’ями біля старих "Берьозок" і дивились, переживали, "во брати дають", а потім діти бігали з палицями і шукали по кущах чеченів.

Музика теж була суто російська. В музичні магазини завозилось усе сміття, яке тільки могла викинута російська естрада: інфантильні збочення типу "Ласкового мая", гопотський реп і, звичайно ж, шансон, який був символом заможності і звучав лише в машині.

Мій однокласник фанатів від російських фільмів, співав "Давай за вас, давай за нас и за десант, и за спецназ", хотів купити чорний і броньований джип. Працювати не хотів, був "реальним пацаном", кидався блатними словечками, після закінчення школи відсидів за "віджимання" телефонів і на початку 2014 року без вагань пішов у "тітушки".

На фоні утвердження в республіці проросійської "культурної" програми визначилась офіційна мова. Звичайно, нею мала стати російська, яка стійко асоціювалась з величчю, могутністю, своєрідною елітністю…

Якщо людина говорить російською, то значить, що вона з міста або навіть з Росії.

Проте більшість продовжувала говорити суржиком, додаючи більше російських слів в автобусі, магазині, компаніях, загалом там, де можна було себе показати мешканцем великого міста або "братньої" країни.

На практиці це звучало досить комічно, бо фраза в магазині "Дайтє мнє, пожалуста, цибуліну" не робила тьотю Клаву "руською" хоча б тому, що всі знали і її, і де вона живе, і кількість її кіз, яких вона продовжить випасати, коли вийде з магазину.

Мавпування всього російського не вивело республіку Самогонівка на міжнародний рівень і не зробило її мешканців заможними.

Це було лише мавпування, самонавіювання, ось, дивіться, ми такі ж хоробрі, як російські спецназівці, безбашені, як "виконавці" шансону і в нас все добре, як у російських новинах.

Це був вакуум свідомості, який мала заповнити Україна. Проте її не було.

За напускною ширмою чужого і брехливого благополуччя справи в так званій республіці відбувались досить погано – зникали робочі місця, колгосп, де працювало все село, розвалився.

На його місці виникло якесь "чп", начальник якого відхапав шматок річки, чавив людей на джипі і кожні вихідні влаштовував на дачі гулянки зі стріляниною, після яких у річці одного разу виловили труп задушеної дівчини.

Дуже скоро республіка почала отруювати сама себе. Алкоголем і наркотиками. У буремних дев’яностих не рідкістю було знайти на дорозі шприц, а якось від приступів "бєлки" в місцевому лісі за тиждень повісилось аж троє чоловіків.

На це все самогонівчани лише розводили руками. Говорили "а що ми вдіємо"? І продовжували жити як жили.

Замість того, щоб долати власні проблеми, республіка активно брала участь, щоправда лише в розмовах біля криниць та в очікуванні череди, в війні проти "бендер", "нато" і "американців".

Звичайно, це результат впливу російської "культури", але самогонівчани самі додавали собі страху, коли перебріхували уже перебрехані чутки про "бендер-націоналістів-фашистів", котрі ріжуть все і вся, "нато за сараєм" та тому подібне.

Якби в цей момент у селі з’явились "зелені чоловічки", то республіка Самогонівка отримала б свій офіційний статус. На щастя, цього не відбулось, війна оминула Харківщину, проте примара місцевої республіки все ще залишалась.

Усе почалось навесні 2014 року. Незважаючи на захопленість і довіру російським ЗМІ, дехто почав сумніватись у правдивості їхньої інформації.

Повідомлення про, наслідуючи гіперболізм Кисельов ТВ, "бендер-фашистів, які пожирають дітей" розбивались для тих, хто мав родичів в інших регіонах, зідзвонювався, розпитував.

Траплялись поодинокі випадки відмов від російських телеканалів, але це явище не стало масовим, великий вплив здійснювали чутки, відповідно до яких "бендери", "майдануті" вживали на своєму Майдані наркотики і підсажували на них всіх новоприбулих.

Інша чутка стосувалась грошей, які, звичайно, ж давали на Майдані, а їхню кількість самогонівчани за своєю традицією перебріхували і скоро сума становила мало чи не 100 тисяч доларів.

Причому, одна жіночка, на запитання, чи ці гроші давали на Майдані чи Антимайдані, відповіла, що вона не знає, але "бендери всьо равно фашисти".

Проросійськість почала стрімко зникати, коли один із самогонівчан загинув у зоні АТО, а в самому селі почали з’являтись біженці. У покинутій хаті поселилась сім’я, де жінка перші дні сиділа на стільці і не могла лягти спати, бо боялась, що на неї впаде стіна.

Самогонівчани слухали розповіді про те, як "ополченці" обстрілюють житлові будинки, як забирають авто і тероризують населення і почали сумніватись у колишньому браті.

По всьому Сходу таких "республік" сотні. На Донбасі вони стали ціною десятків життів, сотень будівель.

На Харківщині ситуація перебуває в режимі очікування і якщо Україна не зможе пробратись сюди крізь чагарі людських душ, буде біда.

Потрібні реформи, дороги, українські музика і серіали, робота і відсутність бандитів.

Тільки в цьому разі на мапі Сходу зникнуть такі утворення, як республіка Самогонівка, а Україна стане єдиною.

Арсеній Троян, для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.