Росія: синдром Людоїдки Еллочки

96 переглядів
Понеділок, 28 липня 2014, 14:16
Борис Бахтєєв
журналіст

"Америка веде в Україні війну проти Росії!"… "Америка хоче знищити свого головного геополітичного конкурента — Росію!"… "Росія — конкурент Сполучених Штатів!".

Подібні заклинання лунають у Москві дедалі частіше, озвучують їх високопосадові російські політики та їхня інтелектуальна обслуга.

Безсмертний роман Ільфа та Петрова "12 стільців" – от що змушують пригадати всі ці одкровення. Образ Еллочки Людоїдки. У неї теж була заклята суперниця за океаном — дочка тамтешнього мільярдера.

І геополітична конкуренція між ними тривала не на жарт: варто було міс Вандербільд купити новий замок на березі моря — аж тут російська конкурентка завдала удару у відповідь і придбала два горезвісних стільці.

І не мало жодного значення, що дочка американського мільярдера й зеленої гадки не знала про існування на цій землі товаришки Щукіної, тобто тієї самої Людоїдки. Але ж як зростала у своїх очах сама товаришка Щукіна! На яку непересічну постать перетворювалася — аж душа раділа! Й хай це було лише у власній уяві, але ж перетворювалася!

Хіба ж не те саме ми спостерігаємо сьогодні? Крим та Донбас — хіба це не ті самі два стільці Еллочки Щукіної? І хай серйозні порівняння Росії зі Сполученими Штатами Америки не те що критики — сміху не витримують, але ж самі росіяни щиро вірять: їхня батьківщина на рівних змагається з Америкою!

І дарма, що за чисельністю населення Росія майже втричі поступається США, а ВВП, національний дохід та інші подібні премудрості й порівнювати не можна — росіяни роздувають щоки від відчуття власної непересічної ролі в цьому світі.

Їм і на думку не спадає простеньке запитання: а навіщо Америці їхня дорогоцінна Росія — та ще й до такої міри, щоби США тільки й думали днями й ночами, як ту Росію загарбати й поневолити?

"Багато в ній лісів, полів, річок"? То в Америки й своїх не бракує. Величезна територія? То в Антарктиди вона теж чималенька. Корисні копалини? То в сучасному світі вони — лише засіб, а не мета, й просто купувати їх і дешевше, й клопоту менше.

Росія офіційно тлумачила й тлумачить акції США та їхніх союзників у Лівії та Іраку як загарбання цих країн із наміром заволодіти їхніми нафтовими покладами.

Російська пропаганда дезінформує власну громадськість, стверджуючи, що й у Сирії та Єгипті видобуток нафти є аж таким непересічним. І жодного разу вона не поставила запитання: а чи тепер доходи від продажу іракської нафти надходять до держбюджету США?

А чи взагалі видобуток та експорт нафти в Іраку та Лівії не впали, а якщо таки впали, то яка від того користь Америці? А от Росії, до речі — користь, і неабияка: потужних конкурентів із ринку усунуто.

Пропаганда — на те й пропаганда, що розрахована на сліпу віру. І вона привчає росіян: клята Америка от-от нападе на багату на нафту та газ Росію.

Ще одне пропагандистське кліше: Америка хоче перетворити Росію на ринок збуту своїх товарів. Одна тільки обставина залишається при цьому поза увагою: американські товари недешеві, й бути потужним і гарантованим ринком їхнього збуту може тільки багата країна — не на "ліси, поля й річки", а та, де живуть багаті люди, де всі є багатими, а чи хоча б більшість.

Але припустімо неймовірне: Сполучені Штати захопили Росію, вивісили над Кремлем зоряно-смугастий прапор, усі російські магазини зі споконвічно російською назвою "супермаркети" заповнили гамбургерами та кока-колою, а бідолашних росіян замість милої їхньому серцю Єлени Ваєнги змусили слухати Леді ГаГу.

Ну, а далі що? Викачувати з російської економіки прибутки? Боюся, таких "прибутків" Америка довго не витримає. І от же капосні ті США: не близьку й не таку вже сильну нафтову Венесуелу хочуть загарбати, а далеку ядерну Росію!

Або взяти, наприклад, Північну Корею. Там теж упевнені: Америка тільки й мріє, що напасти на них і підкорити. І теж відчувають себе державою світового масштабу! І дарма, що ніхто у світі тих переконань не поділяє — головне, щоби власні підданці вірили й цим задовольнялися.

Прибери цей острах перед Америкою — й хто тоді Північна Корея? Одна з найбідніших країн світу — от хто. А так і сенс існування з'являється, й мета за обрієм.

Мета, власне, дуже легко досяжна — адже Америка й без того не збирається нападати на Північну Корею, тож її вожді можуть хоч кожного дня рапортувати про свої небачені успіхи у відбитті й попередженні американської агресії.

Отак і в Росії: допоки її громадяни бояться Америки, її влада може спати спокійно й почуватися винятково успішною, хоч би там що.

Російська пропаганда знайшла геніальну відповідь на головне запитання, яке могло б поставити під сумнів "конкуренцію" РФ зі США: чому вже чимало країн втекли з російської сфери впливу до того, що Росія зве "сферою впливу Америки" – а насправді до європейських і євроатлантичних міжнародних об'єднань? Тоді як зворотного руху не спостерігається?

Російська відповідь є геніальною в тому, що оперує вона емоційно-оціночними категоріями, які не можна ані логічно, ані фактологічно спростувати: "зрадники", "дурні" або "обдурені", "невдячні", "загарбані Америкою". Доводилося зустрічати навіть термін "території, окуповані НАТО" – це про Східну Європу.

Російська влада приховує від своїх громадян — хоча, боюся, ще гірше: вона й сама того не розуміє, – що Америка підкорила світ не силою зброї й не економічним шантажем. І навіть не тим фактом, що ще на початку 1980-х років ВВП США становив понад половину світового.

І навіть не лише надвисокими життєвими стандартами у себе вдома — тим, чого Росія не може запропонувати й близько. Навіть не лише демократією й дотриманням прав людини — чого Росія теж запропонувати не лише не може, а й не збирається.

Свого часу Америка підкорила світ, на перший погляд, здавалося б, дрібничками. Джинсами. Футболками, кросівками. Телевізорами, радіоприймачами, магнітофонами, пилососами.

Автомобілями — велетенськими й потужними, згодом — комп'ютерами. Товарами, що складали повсякденне оточення, повсякденний антураж. Протягом десятиліть "американське" означало "якісне", "модерне", "зручне", "гарно оформлене", "яскраве".

Зараз США здають позиції Китаю передусім у цій царині: самі американці носять китайський одяг, пишуть китайськими ручками, працюють на китайських комп'ютерах. І хай китайські товари не такі якісні — їхня низька ціна компенсує брак якості.

А з чим може втрутитися у "битву гігантів" Росія? З нафтою та газом? Зі своїми претензіями на якусь виняткову духовність? З водкою та пивом? З месіанством?

У тому-то й річ, що, окрім брутальної сили, запропонувати Росії нема чого. Її претензії на глобальне володіння умами й помислами не підкріплені нічим: у своїх претензіях на світову роль Росія взагалі не розглядає категорію популярності в масах, навіть більше: вона розглядає інші країни як території, як лояльні чи нелояльні до неї уряди, але не як сукупність громадян цих країн.

А через те їй тільки й лишається, що звичайний шантаж, звичайний бандитизм, звичайний рекет — згодиться не одне малоприємне визначення, запозичене з кримінального кодексу.

СРСР пропонував світові хоча б красиву ідею. Та й її вистачало ненадовго. Серед однокурсників-іноземців було чимало таких, які приїхали навчатися до СРСР свідомо, з ідейних міркувань….

Уже на третьому курсі більших критиків радянської системи, ніж вони, не було: "Оце й є друга Америка? Оце й є країна всезагального щастя?".

Чеські мандрівники Їржі Ганзелка та Мірослав Зікмунд, розповідаючи про мандрівку Південною Америкою, повсякчас порівнювали: є така країна, яка розв'язала всі проблеми й рішуче йде вперед — маючи на увазі СРСР.

Коли ж вони побували в Радсоюзі й побачили на власні очі, як ця країна "розв'язала" проблеми, – в СРСР їхніх книжок більше не видавали, звинувативши в антисовєтизмі.

Росія не пропонує навіть ідеї — ну, не православ'я ж за Московським патріархатом! Вона робить ставку виключно на силу, на примус, на жорстке підпорядкування собі "дружніх" країн.

Борис Бахтєєв, для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.