Сміттєві бачки як останнє попередження

Українці продовжують шокувати світ креативною народною демократією.

Люстрація через сміттєві бачки впевнено набирає обертів. У суспільстві точаться запеклі дискусії із приводу занадто зухвалого ставлення народу до політиків.

Чи то навмисно, чи то випадково, але акцент у цій дискусії змістили в площину права та моралі. Так, справді – це хуліганство, і це аморально.

Але такий підхід до розуміння сміттєбачкового флешмобу помилковий. Адже ігнорується політична причина цього явища. Припинити кидання чиновників у сміттєві бачки, так само як й інші правопорушення, неможливо лише покаранням та суспільним осудом.

Оскільки це природна реакція людей, які ризикували життям заради зміни системи, – на відсутність бодай якихось змін.

Можна притягти до кримінальної відповідальності всіх, хто брав участь у цих ганебних акціях, але акції від того не припиняться. Більше того, жорстокість їх прояву буде лише рости. Тому що зберігається джерело народного гніву – бездіяльність влади, небажання очищатись та проводити реформи.

Закидання політиків у сміттєві бачки – це останнє попередження владі, яка не позбавилась облич старого злочинного режиму.

Політичний конфлікт між народом і владою не вичерпався в лютому 2014-го, він триває паралельно з війною. А в політичних конфліктів свої закони – не юридичні. Національне законодавство не справляється з подібними ситуаціями.

Тому владі не вистачить легальних інструментів для припинення агресії народу по відношенню до представників влади та політиків. Тож, і немає сенсу приділяти стільки уваги юридичній кваліфікації дій народних месників.

Усе значно простіше.

Якщо у влади є інстинкт самозбереження, вона повинна здійснити люстрацію зверху – інакше народ здійснить її знизу.

І тоді верхівка втратить владу, а ми з вами – державу.

Анна Маляр, спеціально для УП