Поки ми живі, ніщо не вирішено остаточно

185 переглядів
Понеділок, 23 лютого 2015, 11:35
Роман Офіцинський
доктор історичних наук, професор, Ужгородський національний університет

Об’єктивні істини не цікавлять сучасного правителя Росії та його слуг. Вони заробляють на пропагандистській кон’юнктурі, підмінюючи поняття і нав’язуючи фрівольні версії "альтернативної історії".

При цьому російські пропагандисти намагаються викликати довіру сентиментальними згадками про українське коріння своїх предків чи туманними споминами про армійську службу в часи СРСР на українських теренах.

У вищих ешелонах влади Росії заправляє совкове покоління, що прагне реваншу за поразку у "холодній війні". Мета – відновити Радянський Союз у повному обсязі, повернути у свій фарватер колишніх сателітів із соціалістичного табору, реанімувати біполярність світу.

Для цього використано надлишкові запаси "нафтодоларів", доходи від успішного продажу російської сировини на світових ринках.

На запитання про те, чому, маючи величезний профіцит державних фінансів, Кремль не спрямував кошти у внутрішню модернізацію, підвищення якості життя глибинки, такі пропагандисти вдаються до театральної екзальтації: "Россия может быть только великой, либо ее не будет вообще".

Подібний ірраціоналізм немає логічного пояснення, бо мовиться про певний різновид соціально-політичної шизофренії, котру доведеться виліковувати тривалими курсами масової психотерапії.

Адепти режиму Путіна спекулюють заяложеними штампами на кшалт: в України нема державної традиції, України як держави до 1991 року ніколи не було, на відміну від Росії.

Але ж сучасні Україна і Росія є однолітками. Теперішня Російська Федерація як держава з’явилася так само у 1991-му, бо оспівана придворними істориками Російська імперія не має прямого генетичного зв’язку з нинішньою Росією, навіть столиці різні.

Також Радянський Союз – це не Росія, тоді цілковито знищили спадщину Російської імперії включно з її прибічниками і символікою.

Найбільшим шоком для таких співрозмовників є контраргумент про те, що не хтось чужий, а саме вони та їхнє покоління державних діячів, що все життя провели у світовій столиці Москві, винуваті у розпаді Радянського Союзу.

Не Україна розвалила СРСР, в довге існування якого свято вірили західні держави ще на початку серпня 1991 року, а союзне керівництво. Як можна довіряти Москві, що нині хоче відтворити Радянський Союз, який сама ж зруйнувала покоління тому?

Перспективи Росії примарні. Вона не стане наддержавою, як США.

Навпаки, путінська Росія – це глиняний колос, що впаде. Наразі світ спостерігає, чи вистоїть політична верхівка України, чи не продасть знову національні інтереси.

На відміну від своїх боягузливих можновладців, українська нація нині з гідністю виконує історичну місію цивілізаційного масштабу.

Про таке ще 2001 року в есе "Україна перед Сфінксом майбутнього" розмірковував виходець із Донеччини, видатний літературознавець Іван Дзюба.

Гадати важко, написав тоді Дзюба, чи може Україна в найближче майбуття здійснити якусь місію загальнолюдської або загальноєвропейської ваги, але історіотворчий та культуротворчий потенціали українського народу не слід скидати з рахунку.

Переконуємося нині, що українській нації під силу місія загальнолюдської та загальноєвропейської ваги.

Задовго до російської окупації та анексії Кримського півострова в лютому-березні 2014-го, образно кажучи, Україна щороку втрачала Севастополь – у пошуках праці за кордоном її покидало близько 400 тисяч осіб.

Стільки ж проживало в цьому мілітаризованому місті та підпорядкованих йому поселеннях. За останні два десятиліття Україна втратила понад 6 мільйонів осіб – через демографічну кризу і трудову міграцію. Це населення майже трьох Кримів.

Чому наголошую, бо не територія, а люди є національним багатством. "Поки ми живі, ніщо не вирішено остаточно", – наполягають соціологи. Доля країни залежить від пересічних людей.

Революція гідності в Україні взимку 2013-2014 років позначила лінію геополітичного розламу, демаскувала підступного ворога, відновила глобальну двополюсність – звичний світ добра і зла, від якого за чверть століття відвикли, призабули.

Адже говорили ніби й однією мовою, але не розуміли одне одного.

Натомість перейшли до спілкування різними мовами, щоби відчути світову єдність супроти свавільника – епатажної мавпи з гранатою.

Відтепер історичний час є стисненим у пружину. Наші дії та слова мають відповідати вимогам спартанського телетайпу.

Крим і Донбас стали гірким уроком. Світ визначився. Життя продовжується, але докорінно змінилося.

Поточний шанс для України – це як останній патрон. Ні кроку назад – Москва добʼє ножем у спину.

Погоджуюся з глибинними думками, висловленими напередодні Революції гідності, зокрема про виникнення нового ідеологічного феномену – східноукраїнського європеїзму.

У його основі стратегія вступу до Європейського Союзу з ексклюзивними відносинами з Росією. Тепер – небратньою, недружньою, вкрай ворожою.

Ілюзії розвіялися із вранішнім туманом.

Ми – з протилежних цивілізаційних координат.

Уже неактуальні жодні поради, як утримати Україну. Арсенал Росії поетапно вичерпується: газовий шантаж, кредити, груба сила. Вона не може запропонувати сусідам привабливу модель соціально-економічного розвитку на противагу Європейському Союзу і США.

Росія – велика "клаптикова монархія", але бідна.

Натомість у стислий термін Україна має провести системну модернізацію – економічну, політичну, соціальну, освітню. Це наша історична місія.

Ми не раз були свідками того, що попри владну концентрацію, державна верхівка з гострою інтелектуальною недостатністю і паралізованою волею не забезпечила національних інтересів.

Вона плуталася в трьох соснах у Безрадичах, Межигір’ї, деінде – ціні, цінностях, оцінюваннях.

Дарма вкладати глибокий зміст у порожню голову випадкової людини, надто, коли на порозі Іуда тридцятигривневий. Зупинити, розвернути, нехай летить назад. Нам же творити сильну державу. Нам – українцям.

Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор,Ужгород, для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Зловживання як норма: морський бізнес проти державного рекету
Блокування роботи портових операторів правоохоронними органами шкодить не лише інвесторам, а й міжнародному іміджу держави.
Правда – перша жертва війни? Як Україні реагувати на те, що СММ "не бачить" Росії на Донбасі
Україна не повинна покладатися на міжнародні суди для отримання висновку про причетність Росії до конфлікту. Ми маємо діяти зараз, якщо хочемо вберегти правду від російської війни.
Другий термін для Трампа: чотири уроки проміжних виборів у США
Вибори показали: Дональд Трамп зберігає гарні шанси висуватися ще на один термін. Демократи, хоч і отримали гірші результати, ніж очікувалося, намітили підходи для президентської кампанії.
Як спростити життя батькам та вчителям учнів інклюзивних шкіл
Завдяки реформі кількість учнів з особливими потребами в інклюзивних класах в цьому навчальному році зросла на 61% у порівнянні з попереднім.
Неефективність витрат "Укрпошти": міф чи реальність?
Нам дорікають, що "Укрпошта" повинна не відстоювати справедливу оплату своїх послуг, а починати економити з себе. Ми так і робимо.
Подвійне сито, або Чому потрібна двотурова мажоритарка
Яким бути новому українському парламентаризму – це питання фахової дискусії. Я схиляюся до двопалатного парламенту.
Третя спроба: чи стане перевірка транспорту в Україні схожою на європейську
Нова редакція урядового закону про перевірку транспортних засобів спирається на норми ЄС, але дещо дивно трактує частину з них. Запропоновані норми часто більш жорсткі, аніж ті, що діють в Євросоюзі.