Ігри на Конституції

2617 переглядів
Неділя, 31 січня 2016, 14:41
Віктор Мороз
політичний оглядач

Не минуло ще й двох років після Революції Гідності, а нинішня влада на вимогу ворога, з котрим нині Україна перебуває фактично в стані війни, прагне внести зміни до Основного закону, що створить в країні небезпечний прецедент.

Досягти поставленого завдання намагаються двома способами.

Перший – продавити зміни до Конституції через парламент. Як хоче президент. І другий – через референдум. Як хоче прем'єр, використавши колективне несвідоме власного народу.

Але є й третій спосіб розв'язання цієї проблеми.

Усі ці питання надання "особливого статусу" районам, що їх нині захоплено терористичними угрупуваннями, актуальні за умови єдино поставленого завдання: за всяку ціну повернути Донбас Україні.

Але хто таку мету ставив? І якими засобами?

Дипломатичними? Якщо Леонід Кучма й Віктор Медведчук там головні перемовники, тоді ми ще довго воюватимемо. Але якщо генерали Муженко й Назаров – головні тактики й стратеги в АТО, тоді ми ще довго відступатимемо на всіх фронтах.

Як не сумно це визнавати – може, названі люди й щиро прагнуть виконувати свої обов'язки, – та за останні два роки ми переконалися в безперспективності цього дипломатично-воєнного процесу.

Передвиборна обіцянка президента за десять днів закінчити війну вже навіть не згадується. Усі давно зрозуміли, що то був передвиборний жарт.

Тепер Петро Олексійович уже клянеться не віддати ворогу ні клаптя рідної землі й упродовж нинішнього 2016 року повернути бунтівні території. І в його вустах це звучить цілком щиро й серйозно. Але всі це вже сприймають як новий жарт.

Звичайно, це звучало б значно переконливіше, якби він змінив військове керівництво на порядніших, фахових і досвідчених воєначальників. А ще б – створив із власних статків і статків всіх українських багатіїв Фонд перемоги й спрямував ці кошті на виготовлення новітнього протитанкового й протиповітряного озброєння. Ну й, зовсім було б переконливо, якби він направив власного сина й синів усієї своєї команди на фронт зі зброєю в руках відстоювати ті клапоті рідної землі.

На жаль, всього цього не відбувається.

Натомість лунають уже набридлі гасла, в які ніхто не вірить.

Як ніхто вже давно не вірить у той мінський дипломатичний – вибачте на слові! – процес. Крім фрау Меркель і пана Олланда. До певної міри їх нині теж можна зрозуміти, бо проблем зараз мають аж надто багато з тими ж біженцями. Щоправда, дуже схоже, що цих біженців зірвала з рідних місць й кинула масово до Європи та ж російська гібридна війна, розпочата з іншого боку і в інший спосіб – але тепер спрямована проти демократичного світу.

І нині це стає все очевиднішим – однак поки не для лідерів Заходу, які давно знаходяться в теплих ваннах разом зі своїм ситим і задоволеним народом.

А українці в результаті дворічної кривавої бійні дійшли до того стану, коли вже цілком доречними видаються контраверсійні запитання, позбавлені будь-якого поетично-патетичного шарму.

Справді, а чи варто в силу збігу суб'єктивно-об'єктивних обставин той невеликий шмат землі, на якому живуть люди, котрі найшвидше дуже вороже ставляться до України – нині силою повертати назад в її склад?

Якщо читач упевнений, що треба, то варто все-таки запитати на референдумі – чи хочуть і перші, й другі знову об'єднуватися й жити в одній країні за одними законами, які нікому не дають ніяких особливих привілеїв, але й нікого не утискають?

Соціологічні опитування показують, що думки розділяються і ситуація досить невизначена. Надто багато смертей і крові роз'єднують ці території.

Але якщо ви впевнені, що вам є що запропонувати крім тюрми тим 80 тисячам місцевих бойовиків, котрі хоробро боролися з "укропами", яких вони перед цим довгі роки годували, тоді – вперед, пропонуйте.

Чи ви хочете їм запропонувати лише важку працю по відбудові того, що вони за цей час героїчно зруйнували, розтрощивши своє життя і життя своїх дітей?

Навряд чи це їм підійде. Вони звикли за останній час отримувати пенсії як із Києва, так і з Москви, вони звикли за десятиліття до патерналізму і впевненні, що їм усі винні.

Як із цим лихом боротися? Та ніяк. Треба дати їм і собі спокій. І хай не годують більше всю Україну. Нехай прогодують спершу себе.

Так, їм буде нелегко. Їм ніхто не допомагатиме, оскільки вони, на противагу північним ірландцям, валлійцям, фламандцям, шотландцям, каталонцям – вирішили відокремитися в грубий, брутальний і кривавий спосіб. Як аборигени в Сомалі й Ефіопії. І цей прецедент у центрі Європи ніхто в світі не підтримає.

І навіть Москва з погіршенням власної економічної ситуації і переконавшись, що з допомогою Донбасу й Новоросії не вдалося накинути на ноги Києва пута, що стримували б біг у Європу й подалі від Росії – згодом припинить будь-яку допомогу. Звичайно, крім воєнної.

Крім того, хто вірить у те, що Україна, змінивши на зовнішню вимогу свою Конституцію і згодом ухваливши закони, які вимагає прийняти Москва, отримає мир і спокій? Хто дасть гарантії? Може, Будапештський меморандум?..

А якщо в це ніхто не вірить – то чи варто ухвалювати зміни до Конституції під зовнішнім тиском?!

Лише два роки минуло після завершення Революції Гідності, але про гідність ніхто з правлячої еліти нині навіть не згадує.

Президент Порошенко вдається до маніпуляцій, залякуючи своїх партнерів широкомасштабним російським вторгненням, якщо вони відмовляться проголосувати "особливий статус" бунтівних районів.

Спочатку Петро Олексійович все зробив зі своїм бездарним військовим керівництвом, щоб ослабити переговірні позиції після Іловайська й Дебальцево, серйозно налякавши цим лідерів Заходу. А згодом, забувши про свій великий дипломатичний талант, погодився ухвалити угоду "Мінськ-2", де не прописаний ані алгоритм її виконання, ані послідовність, ані часові рамки здійснення заходів.

А нині намагається своє недолуге рішення прикрити дірками в Конституції.

Але парадокс у тім, що лише Москві вигідно нині впхати ДНР/ЛНР назад до України. Україні це смертельно небезпечно. Тим більше на умовах Кремля. Отож, може варто подивитися на ситуацію з іншої сторони.

Мінськ-2 не працює і вже не запрацює в силу своїх внутрішніх суперечностей і недосконалостей.

Голосів у парламенті для внесення змін до Конституції не буде.

Очевидно, потрібен референдум, який легітимізує процес. Але це тривалий процес…

Так, ми можемо все це, що залишилося від Донецька й Луганська з прилеглими територіями, згодом забрати. Якщо українці погодяться. Але за нашими законами й на наших умовах. І коли ви заплатите за все, що тут натворили…

В іншому випадку ми оголошуємо ці райони тимчасово окупованими й припиняємо з ними будь-які стосунки.

У тому числі й виплату пенсій. Адже в Україні – як, до речі, і в Росії – солідарний принцип пенсійного забезпечення, тобто літні люди отримують пенсії з того, що нині заробляють їхні діти. От нехай їхні діти кидають гратися в солдатиків і починають заробляють і зарплати, й пенсії.

На сірій території, яку ніхто не визнає в світі й ніхто не буде з нею встановлювати будь-які торгові стосунки. Крім Росії, звичайно.

Може, тоді щось проясниться в головах славних донеччан і луганчан?

Як і кремлівським вождям, які змушені будуть із загального вже дуже схудлого російського державного гаманця годувати кілька мільйонів неприкаяних і нещасних людей, котрі не знають, що таке Батьківщина. А цих людей не дуже шкода.

А вам?

Віктор Мороз, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.