Тож коли Україна святкуватиме Різдво за новим стилем?

30893 перегляди
Субота, 09 січня 2016, 08:51
Максим Стріха
доктор фізико-математичних наук

Минулі новорічно-різдвяні свята вже вкотре активізували дискусію про те: коли ж Україна відзначатиме Святвечір не 6 січня, а як майже весь християнський світ – 24 грудня?

При цьому більшість учасників цієї дискусії вже й не згадують про те, що українські церкви теж відзначають свято 24 грудня, - тільки не за прийнятим в усьому світі григоріанським, а за старовинним і недосконалим юліанським календарем, якого вже не використовує жодна держава на світі, але якого за традицією ще дотримується кілька православних церков.

І це 24 грудня припадає зараз на 6 січня за григоріанським календарем, який усі ми використовуємо в повсякденному житті.

Отже, необхідні певні екскурси в суть питання.

У 46 році до н.е. Юлій Цезар здійснив прогресивну для свого часу календарну реформу. Використавши підрахунки олександрійського астронома Созігена, він встановив тривалість року (як тоді вважали – період річного обертання Сонця навколо нерухомої Землі) у 365 днів і 6 годин. Відтак три роки мали по 365 днів, а четвертий (названий високосним, або ж переступним) – 366. Цей юліанський календар став загальноприйнятим у Римському світі, який охоплював тоді всі краї навколо Середземного моря.

На початку IV століття в Римській імперії вже очевидно перемагало християнство. У 325 році Нікейський собор ухвалив порядок визначення дати Великодня й інших християнських свят.

Великдень віднині слід було відзначати у першу неділю після першої місячної повні, що наставала після дня весняного рівнодення. Причому день весняного рівнодення соборним рішенням було чітко зафіксовано – 21 березня.

Проте проблема полягає в тому, що реальна тривалість астрономічного року приблизно на 11 хвилин і 13,9 секунд менша за передбачену юліанським календарем. Ця невеличка різниця призвела до того, що через 128 років після Нікейського собору реальне астрономічне рівнодення припадало вже не на 21, а на 20 березня. Ще через 128 років – на 19 березня, і так далі. Таким чином, облік свят за юліанським календарем почав призводити до їхнього "запізнення" порівняно з природним циклом.

І вже в пізньому Середньовіччі освічені люди чітко розуміли: якщо нічого не змінити, то колись весняне свято Великодня неминуче зсунеться в реальне літо, а зимове свято Різдва – у весну. Разом з усіма іншими датами юліанського календаря. Це станеться нескоро (за кілька тисяч років) – але неодмінно станеться. Великий Данте нарікає на це в XXVII пісні свого "Раю" - яку написано було близько 1320 року!

Проте обговорення майбутньої реформи так само зайняло не одне століття. Врешті, на підставі обчислень італійського астронома Луїджі Ліліо 21 лютого 1582 року папа Григорій ХІІІ видав буллу, згідно з якою був запроваджений новий календар.

Для "вирівнювання" різниці у 10 днів між фактичним і "юліанським" календарним рівноденням, яка встигла набігти на той час, після 5 жовтня 1582 року мало відразу ж настати 15 жовтня. А щоб надалі така різниця не утворювалася, кожен кратний 100 рік, який за юліанським календарем мусив був високосним (наприклад, 1700-й, 1800-й, 1900-й), за григоріанським залишався звичайним, з 365 днів.

Але, оскільки різниця в добу набігає не за 100, а за 128 років, то роки, кратні 400 (наприклад, 1600-й, 2000-й), і за григоріанським календарем теж оголошувалися високосними. Звісно, і цей варіант не цілком точний. А проте кращої календарної системи досі ніхто так і не запропонував.

Однак політичні обставини часу позначилися й на долі календарної реформи.

У жовтні 1582 року новий календар було запроваджено тільки в католицьких Іспанії, Португалії, Італії, Франції, Нідерландах, Данії та в католицькій частині Швейцарії.

У Німеччині католики почали вживати його тільки через два роки, а протестанти, які вважали папу антихристом, – аж у 1699 році, через понад століття. В католицькій, але пограничній на межі з тодішнім мусульманським світом Угорщині його прийняли у 1587 році.

Протестантська Англія зі своїми заморськими володіннями здійснила календарну реформу щойно 1752 року, протестантські кантони Швейцарії та Швеція – 1753 року.

Нарешті, в православній Росії юліанський календар діяв аж до Жовтневого перевороту 1917 року.

Відтак Україна приймала новий календар двічі.

Вперше – разом з більшістю західного світу в жовтні 1582 року, згідно з декретом короля Стефана Баторія, виданим на виконання папської були. Як доводить сучасний український історик Олег Купчинський*1, новий календар був упроваджений у нас досить оперативно – перші відомі документи гродських, земських і підкоморських судів та магістратів на українських землях, датовані саме за григоріанським календарем, відносяться до 1582-1583 років.

Виняток у цьому плані становило козацтво. У гетьманській канцелярії, Запорізькій Січі (пізніше – Коші) у внутрішньому діловодстві аж до першої третини XVII століття зберігався юліанський календар. Проте листи козацької старшини, адресовані польським королям, князям, шляхті та в Угорщину, датувалися вже здебільшого за новим стилем.

Однак після Переяславської угоди 1654 року офіційним календарем у Козацькій державі знову зробився юліанський.

На Правобережжі його було утверджено знов після ІІ і ІІІ розділів Польщі 1793 і 1795 років (тільки католицька церква далі відзначала свята за новим стилем). Острівцем, в офіційне життя якого юліанський календар так ніколи і не повернувся (за винятком короткого періоду російської окупації під час Першої світової війни) лишалася Галичина, яка відійшла до католицької Австрії ще за І розділом Польщі 1772 року.

І тільки згідно з Законом УНР, ухваленим 12 лютого 1918 року Малою радою в Коростені (Київ було вже захоплено бандами Муравйова), після 16 лютого того ж року в Україні відразу настало 1 березня – і таким чином було компенсовано різницю в 13 днів, яка встигла набігти між двома календарями на той час. Аналогічний закон ухвалив і Раднарком РРСФР – тож поразка України у визвольних змаганнях уже не означала повернення юліанського календаря.

Проте із церковним життям виявилося складніше. Корені проблеми, як вказує інший сучасний дослідник, Олег Павлишин*2, майже такі самі давні, як і календарна реформа. Церковний собор у Константинополі ще в листопаді 1583 року визнав неправильність  старого календаря. Але водночас він наголосив і на неприйнятності нового, який прийшов з "ворожого" Риму.

Адже, згідно з цим календарем, Великдень міг випасти й одночасно з єврейською Пасхою, що суперечило канонічному постулатові Нікейського собору 325 року. Відтак константинопольський патріарх Єремія в посланні від 20 листопада 1583 року наказав православному духовенству та вірянам не визнавати григоріанського календаря й не користуватися ним. Як наслідок, і православна, і греко-католицька церкви на теренах України дотепер зберігають старий стиль…

З того часу календарне питання стало одним з вузлових моментів у протистоянні східного та західного християнства.

Хоча саме життя розв’язало врешті-решт суперечку на користь нового стилю. Так, 1923 року григоріанський календар було офіційно прийнято в Грецькій церкві, 1924 року – в Константинопольській і Румунській церквах, ще через рік – в Александрійському патріархаті, трохи згодом – в Антіохійському.

На сьогодні прихильниками старого стилю лишаються тільки Єрусалимський, Грузинський, Сербський і Московський патріархати.

Хоч слід пам’ятати: запровадження нового календаря нерідко означало  церковні розколи. Так, група грецьких "старостильників", прадіди яких не визнали запровадження григоріанського календаря понад 90 років тому, знайшла сьогодні притулок… під омофором УПЦ Київського патріархату!

Позиція головних українських церков щодо календарного питання різна.

УПЦ МП взагалі воліє його не помічати (бо ж із Москви відповідних вказівок не надходило, і ледве чи вони надійдуть – адже Росія робиться дедалі більш ксенофобською, і навряд чи погодиться сьогодні поступитися своєю "споконвічною календарною правотою").

УГКЦ і УПЦ КП в принципі не проти реформи – але коли до цього виявляться готові віряни. А більшість вірян тим часом узагалі перестала розуміти суть питання, і свято переконана, що православне Різдво слід відзначати не 25 грудня за юліанським календарем, а 7 січня за григоріанським!

У тому, що збіг цих двох дат суто ситуативний, ці віряни зможуть пересвідчитися хіба що починаючи з березня 2100 року, коли різниця між календарями збільшиться до 14 діб. Православне Різдво 2101 року потрібно буде відзначати вже не 7, а 8 січня за новим стилем! І тодішні церковні зверхники муситимуть або терпляче пояснювати календарні тонкощі вірянам, звиклим до традиційної дати 7 січня (адже різниця в 13 днів між календарями зберігається не 100, а цілих 200 років!), - або таки зважитися на реформу.

Звісно, може з’явитися й інший стимул для реформи – якщо новий стиль таки прийме, вслід за Константинопольським, Александрійським і Антіохійським, і останній з "історичних" патріархатів – Єрусалимський. А відтак очевидно нелогічно буде зустрічати в Києві на Великдень "благодатний вогонь" часом через місяць потому, як він зійшов уже в Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі! Але ймовірність такої події автор, який не є фахівцем у церковних справах, оцінювати не береться.

Поки ж можемо тільки констатувати: ми встигли звикнути до "українського Рамадану" тривалістю в понад місяць, який починається від католицького Миколая 6 грудня і триває до православного Водохреща 19 січня (всі дати за новим стилем). Причому усі головні свята українці мають шанс відсвяткувати двічі – в чому теж є свої принади. І навряд чи ця ситуація зміниться в ближчі роки.   

Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук

*   *   *

*1 О.Купчинський. Перші датування документів за григоріанським календарем у державних установах України XVI ст. Записки Наукового товариства ім.Шевченка, Т. CCXXII: Праці історико-філософської секції, С.256-269 (1991).

*2 О. Павлишин. З історії впровадження григоріанського календаря в церковне життя українців. Україна модерна №7, С.7-68 (2002).



powered by lun.ua
"Укрзалізниця" – мертвий актив чи ласий шматок для інвесторів?
"Укрзалізниця" втілює в собі парадоксальну різницю між потенціалом для приватних інвесторів і реальністю. У чому ризики та перспективи її приватизації?
Викривач корупції – не лише заявник: що не врахували законотворці
Попри загалом позитивний характер закону про викривачів корупції, законотворці обрали звужений підхід до врегулювання статусу викривача. А це матиме значення для викриття можливих корупціонерів та захисту тих, хто їх викриває.
Газова формула: як державним підприємствам купувати газ за чесною ціною
Мінекономіки придумало формулу, яка дозволить державним та комунальним організаціям купувати газ за ринковими цінами. Річна економія сягне 3 млрд грн.
Стратегічна програма уряду: прогалини, які її заблокують
Люди мають отримати доступ до впливу та прийняття рішень у тих громадах, на які вони фактично впливають своїм проживанням у них. Без цього реформи відбудуться на папері, але аж ніяк не в реальному житті, де мешканці все ще мають два життя: одне фактичне, а інше "за реєстрацією".
Чому не варто обмежувати емоції та як їх контролювати
Проявляти емоції безпечно для себе і для оточуючих можна різними способами. Головне, робити це вчасно, не доходячи до критичної точки.
7 причин задуматися над тим, щоб всиновити старого битого пса
Дорослі собаки нічим не поступаються в дружбі та відданості молодим.
Чи вдарить штрафна система по нардепах-прогульниках?
Новий закон принципово змінює підхід до участі народних обранців в засіданнях парламенту та комітету Верховної Ради. А от чи подіє ця штрафна система в умовах сучасної політичної ситуації – невідомо.