Пасивність як передумова капітуляції

Понеділок, 09 січня 2017, 12:19

Доводиться чимало нарікати на безвідповідальність значної кількості співвітчизників при ухваленні рішення під час перебування в кабінках для голосування. В 1991 чи 2014 роках – не важливо. Точніше, важливо, проте симптоми ті самі.

Але не можна нас українців звинуватити в тому, що різні зацікавлені сили активно перешкоджають нам адекватно оцінювати ситуацію та робити відповідні висновки про те, що відбувається навколо нас, з нашою країною, в навколишньому світі.

А там правлять інтереси. Національні, фінансових груп, альянсів та угруповань.

І як суб'єкт, сьогодні Україна все ще лишається на задвірках.

Ми лишаємось там, адже наша держава – це похідне від нас, влада – апарат, похідний від нас. І ніхто нам не винен, що нам чогось не вистачає, аби найняти компетентних і мотивованих людей.

І ми залишимось на задвірках, поки не досягнемо кількох принципових змін у собі. Змін, які потягнуть за собою трансформації в державі, яка є похідним від нас.

Критикувати завше простіше. Це доводиться чути від редакції, від колег, від обивателів. Що ж, давайте попрацюємо над тим, що треба зробити.

Робота над помилками

Українці в страшних муках формують державний інстинкт. Не всі ще розуміють роль національної ідентифікації, не всі здатні відрізнити плюралізм від хаосу і засилля некомпетентних демагогів та маніпуляторів з хибною мотивацією. А треба розуміти. І інстинкт цей формувати швидше.

Нам потрібен жорстокий самоаналіз. Самоіронія є, і це добре – але цього не достатньо. Треба усвідомити в першу чергу власні помилки. Із, так званим, правлячим прошарком все ясно, а от із собою нам ще слід розібратися.

Представники влади вміло перекидають відповідальність за те, що відбувається з країною, одне на одного. А втручання зовнішніх факторів, як-от збройний напад Кремля, лиш полегшує їм завдання.

Але чи ми не такі самі? Такі.

Треба подивитися правді у вічі. Чудовим індикатором є питання до кожного виборця: чи готовий він визнати свою відповідальність за умовного чи реального Кравчука, Кучму, Ющенка, Януковича, Порошенка, яких він обирав? Мало хто відповість ствердно.

Нам треба нарешті завершити процес ідентифікації.

Московські "експерти" та різноманітні кремлівські функціонери окупаційної адміністрації ОРДіЛО не приховують, що Кремль ідентифікує українців за мовною ознакою. Такі українці не підлягають "перевихованню". За логікою Кремля, вони підлягають знищенню, депортації та примусовому зросійщенню під страхом ліквідації або нелюдських умов життя. Чудова нагода для тих, хто сумнівається, таки усвідомити важливість питання.

Тим більше дуже прикро слухати образи на кшталт "оральних патріотів" і тому подібне від людей, які могли б свої навички спрямувати на будівництво держави, а не обстоювання світогляду, породженого підтримуваною також і українською владою принципу "розділяй і владарюй" в даному питанні.

Самозбереження

Стаття олігарха Віктора Пінчука на одному з ресурсів США здійняла шквал обурення в суспільстві. Ще б пак. Людина, пов'язана із учасниками так званого "мінського процесу", пропонує практично капітулянтські тези.

Не виключено, що влада може піти за фінським сценарієм, коли фіни в 1939 році технічно втратили частину території та після шаленого спротиву і переговорів втратили її фактично. Після того війна між СРСР і Фінляндією ненадовго припиналася.

Проте, такий варіант очевидно не має підтримки в українському суспільстві.

Але це справа ефективності пропаганди, яка, скоріш за все, буде найближчим часом розгортатися. І якщо вона буде ефективна, тоді це вже буде справа часу.

Якщо правлячий прошарок суспільства зможе переконати найбільш активну дієздатну його частину, котра готова далі боротися, у тому, що потрібно "в односторонньому порядку поступатися агресору доти, доки це взагалі можливо" – решту переконати удасться з легкістю. А декого й переконувати не треба.

В інтересах самозбереження держава Україна має вимагати рівно того, що вона втратила, або відшкодування у відповідному еквіваленті, а також добиватися встановлення правил, котрі гарантуватимуть неповторення подібних речей у майбутньому.

Усе це має супроводжуватися тотальною мілітаризацією країни. В першу чергу – умів. Очевидно, що зброя, боєприпаси, спорядження і відповідні навчання для населення теж необхідні. Але в першу чергу має бути мотивація і готовність українців змусити ворога заплатити ціну, яку він платити не готовий.

Крім того, Україна має повне й беззаперечне право порушувати питання відновлення свого ядерного потенціалу. Думаю, причини пояснювати не потрібно.

Не потрібно також і боятися реакції Заходу. Вона в будь-якому разі буде негативною, але гірше не стане. Так чи інакше, якщо інтереси наших постійних чи ситуативних союзників будуть вимагати відмови від підтримки України, причини знайдуться.

Необхідно усунути будь-які прояви економічного колабораціонізму. Автор популярної праці "Тотальний опір" майор армії Швейцарії Ганс фон Дах наголошував, що спротив окупанту має відбуватися в економічній площині так само системно, як і в суто мілітарній. Усі мають бути солідарні. Той, хто розриває фронт спротиву заради особистого збагачення – колаборант і має отримати по заслузі.

А тепер зверніть увагу на дії влади в Україні та окремих представників великого бізнесу. Економічні стосунки з окупованими територіями ведуться повним ходом. В тіні процвітає контрабанда, на якій заробляють високопосадовці – про це свідчить тиск на активістів, які намагаються цьому протидіяти, і широке коло залучених у розгалужену систему осіб. А представники влади наполягають на легалізації торгівлі з окупантами.

Тобто, якщо навіть влада займається економічним колабораціонізмом – то як тоді держава має перемагати у війні, здійснювати деокупацію територій та реінтеграцію їх в склад України?

При цьому, владці начебто піклуються про долю співвітчизників на окупованих територіях.

Вони просто не хочуть розуміти, що вмовляннями і згадуваннями в новорічних привітаннях звільнити їх не вдасться.

Внутрішня політика

Самозбагачення і самозбереження влади за будь-які ціну тягне за собою катастрофічні наслідки для нашої держави, для всіх українців. Тому нам в першу чергу слід усвідомити власну відповідальність за участь в житті країни – інакше нас чекає остаточна поразка і забуття.

Нам слід повністю переглянути гуманітарну політику держави. Після трьох років війни в нас досі вільно функціонують пропагандистські, організаційні та квазідипломатичні філії окупаційного режиму. Колаборанти досі займають посади в державних відомствах і непогано себе почувають в лавах провладних політичних сил.

Так не може бути й не повинно.

Українці мають відмовитися від будь-яких контактів з "рускім міром", який кожного дня виправдовує знищення українців, виставляння нас недолюдками, паплюжить пам'ять мертвих і потурає знищенню живих.

"Рускій мір" має піти з України назавжди, піти з наших мізків, нашої освіти, інформаційного та культурного простору. Інакше все українське й далі буде штучно утримуватися в гетто та перетворюватися на сурогат.

Після кривавої драматичної фази Революції Гідності українці отримали шанс провести повноцінну люстрацію правлячого класу. Були відповідні напрацювання по лінії нормативної бази і адекватне бачення процесу. Проте, більшість представників нової влади, яка тимчасово прийшла на зміну режиму Януковича, заблокували цей процес і замінили його штучним, вибірковим, фейковим абсурдом. Нова влада, яка прийшла через вибори, використовуючи революційні гасла, спаплюжила це все остаточно.

Нині люстраційні списки потрібно складати заново.

Те, що правлячий клас потребує радикального оновлення, не підлягає сумніву. Нинішня влада боїться виборів і підміняє поняття. Йде розмова про прізвища, вивіски тощо. Натомість говорити треба про смисли, візії, бачення майбутнього.

Очевидно, що нема сенсу проводити вибори в країні, де будуть балотуватися міністри Януковича, регіонали, комуністи, ті, хто захоплював у 2014 році адмінбудівлі й кликав Путіна.

Не можна допускати до участі у виборах людей, які не можуть пояснити статків у е-деклараціях, голосували за "закони 16 січня", ратифікацію "Харківських угод", публічно вимагали кривавого придушення акцій протесту та потурали антидержавним діям.

Так само підлягає люстрації той "творчий" чи креативний прошарок, який займався пропагандою в інтересах Кремля або пропагандою розколу країни з метою досягнення тими чи іншими політиками якихось електоральних результатів.

Це не фантазії – це об'єктивна необхідність. Нас вони свого часу не пожаліли і нашу країну теж. Нам просто потрібно убезпечити себе в подальшому від них.

Це ж стосується посад, на які призначають.

В багатьох виникає питання: де ж узяти на заміну сотні тисяч чиновників "з досвідом". В мене зустрічне питання: а вони потрібні? А їх потрібно стільки? Для чого? Підтримувати труп УРСР?

І з досвідом чого нам потрібні люди? Корупційних схем, корпоративного підлабузництва, навчання молодих людей всьому тому, чого вони як раз не повинні знати для того, щоб ефективно, чесно і сумлінно працювати? Якщо відповідь на це питання ствердна, тоді виникає сумнів у тому, навіщо ми взагалі кудись рухаємось, якщо ця дорога веде у прірву.

*   *   *

Часу в нас не лишилося. У новий для країни і всього світу період ми входимо погано підготовлені. Усе треба буде робити на марші – бо за останні три роки держава не здійснювала самостійну домінантну політику, не намагалася перетворити виклики на можливості.

Попри все це, найбільша небезпека – це наша з Вами пасивність.

Гіпертрофія останніх років дається взнаки. Але якщо нам не вдасться виробити здатність пересуватися на довгі дистанції, тоді наша неспроможність стане доконаним фактом.

Понура резиґнація, замирення, покірливість долі – це те, що розраховують побачити в українцях автори капітулянтських текстів, які зараз починають поширювати в ЗМІ.

Капітуляція перед нещасливою долею нашої країни, віра у власну неспроможність та нездатність розвинути компетентність, зневіра у власних силах і характері – стануть крапкою для України.

Українська громада повинна переконати і власний правлячий прошарок, і увесь світ в протилежному.

Олександр Солонько, спеціально для УП



powered by lun.ua

Законопроєкт №5600: як документ торкнеться банківської спільноти?

Як бізнесу налагодити експорт органічної продукції до ЄС

Рівність в армії – це не лише права, а й обов'язки

Нетиповий фандрейзинг: як креативно й ефективно організувати фандрейзингову подію?

Лібералізація чи репресії: як вивести з тіні 10 млн працівників

Перспективи нового суду. Куди йдем і чи не зіб'ємось з дороги?