Реформи в Україні. Коли посиплеться Система?

Субота, 01 квітня 2017, 10:16

У результаті Революції Гідності, подібно до всіх революцій, влада в Україні перейшла до представників старої кучмівсько-олігархічної системи, які вчасно зрозуміли, що треба щось міняти, інакше всім гаплик.

Хоч стара Система й зробила Україну найбіднішою країною Європи і практично довела країну до втрати державності – вона досі продовжує жити, намагаючись мімікрувати під нові реалії і відвоювати втрачене.

СИСТЕМА тримається на трьох стовпах:
– корупційно-олігархічна політична система,
– системна корупція, яка її живить,
– та неефективна і толерантна до корупції державна машина, яка забезпечує захист і легітимізацію перших двох "стовпів".

Перший "стовп" – політичні партії імені своїх спонсорів, які не є політичними і не є партіями, а є по суті бізнес-проектами.

Не читайте їх статутів і програм: усе, що там написано – фейк. Їх мета одна – влада і контроль над ресурсами і грошовими потоками, тобто – корупція.

Чи була Партія регіонів олігархічною партією? Чи є Опозиційний блок таким же? Питання – риторичні.

І чим принципово відрізняється БПП Порошенка, "Батьківщина" Тимошенко, "Народний Фронт" Яценюка, Радикальна Партія Ляшка тощо – від ПР Ахметова-Януковича чи Опоблоку Бойка-Фірташа? Чому в США, Британії та Франції праймеріз є нормою для політичних партій, а в Україні ні? Чи хоч одна із зазначених наших партій живе на членські внески?

І головне питання: чи можуть олігархічно-корупційні партії, в яких партійною демократією ніколи й не пахло, – побудувати реальну демократію в Україні?

Другий "стовп" – корупція.

"Політичні" партії породили політичну корупцію, яка дає доступ до ресурсів держави, або монополізує ринки на користь спонсорів партій. Політична корупція породила всю систему корупції, яка створила "харчові ланцюжки" для політиків, урядовців, прокурорів, суддів, правоохоронців, державних службовців, керівників місцевої влади, і пов’язала їх круговою порукою та круговим захистом.

Розвалена недієздатна армія, корумповані міліція, суди і прокуратура, жахливий інвестиційний клімат, розбиті дороги, бурштинова та сміттєві проблеми, розвалена система охорони здоров’я та недоступні ліки, бідність та неефективна державні служба – усе це наслідок того, що для Системи схеми її "харчові ланцюжки" набагато важливіші, ніж національні інтереси, екологія, державна безпека, економічний розвиток чи добробут громадян разом взяті.

Третій – неефективна державна машина та державна служба.

Основне їхнє завдання було – і багато в чому залишається – не заважати чи сприяти корупційним "харчовим ланцюжкам", захищати Систему і створювати видимість роботи. 60-70% свого робочого часу працівники міністерств займаються невластивими для міністерств та непотрібними (шкідливими) для суспільства функціями – нескінченними бюрократичними узгодженнями, відповідями (відписками) на звернення громадян, відповідями (відписками) на доручення, наданням адміністративних послуг, які не мають права надавати, регуляцією того, що не треба регулювати, управлінням майном тощо.

Формуванням та реалізацією державної політики в своїх сферах відповідальності, що відповідно до законодавства є основною функцією міністерств, міністерства практично не займаються. І взагалі не знають, як цим займатись – адже за 25 років ця функція в міністерствах була не потрібною, тому практично атрофувалась.

На третій рік після революції саботуються три фундаментальні реформи в Україні – реформа державного управління, антикорупційна реформа і політична реформа.

Без них усі інші реформи мають дуже обмежений вплив – адже вони мають розрушити корупційно-олігархічну Систему шляхом блокування її "харчових ланцюгів".

Перша саботується політиками і урядом, щодо другої Система чинить шалений супротив і гальмує її як може, третя навіть не починалась.

Щодо політичної реформи ні президент, ні кабмін, ні депутати владної коаліції, ні нові опозиційні депутати не виконали навіть базових обіцянок, які вони дали на Майдані – зняття депутатської недоторканності та впровадження виборчої системи за відкритими списками. І, судячи із усього, не збираються виконувати.

Якби влада не боялась залишитись сам-на-сам з війною та агресором, реформи вже давно були б переведені в режим "багато і гарно говоримо, нічого не робимо", як було завжди за Кучми і всіма його послідовниками. А так – мусить хоч щось демонструвати і суспільству, і країнам-партнерам.

Минув майже рік після вислову чинного прем’єра "я вам покажу, що таке управління державою" – однак чомусь досі ніхто з українців чи наших партнерів не сказав: "Вау! Браво Гройсман!" На жаль, на Заході Україна знову розглядається, як failed state, причому останнє відноситься саме до влади, а не країни.

За оцінками експертів, така вкрай неефективна та смертельно небезпечна для країни Система мала розвалитись разом з Україною в 2014-2015 році. Врятував Майдан, волонтери і добровольці. Тому що треба було рятувати країну.

А Система у вигляді нового олігархічного консенсусу швидко самовідродилась і навіть перейшла в наступ.

Зараз в Україні є дві країни. Одна із них – дійсно failed state. Інша – нова країна та її активні представники – #InspiringUkrainians, які не тільки вірять у те, що цю успішну Україну можна побудувати, але й активно та самовіддано працюють над розробкою та реалізацією реформ, які важко, але все-таки рухають країну вперед.

На жаль, ні президент, ні уряд не хочуть стати лідерами нової країни, вийти за межі Системи, замість олігархічного консенсусу почати будувати новий суспільний консенсус. Натомість продовжують керувати failed state, перебуваючи на вершині її "харчової піраміди".

У failed state немає ніяких шансів вижити, але спротив та саботаж змінам буде чинитися до останнього. 2017 рік має нарешті стати переломним.

Тому що країна пройшла дно в 2013-2014 і точку неповернення в 2015-2016 роках.

Зараз в Україні надто сильне громадянське суспільство, щоб дозволити повернення всевладдя олігархічно-компрадорських кланів. А війна та брак ресурсів не дозволяє Системі заключити "суспільний договір" із пасивною частиною суспільства – дешевий газ, низькі тарифи, соціальні пільги тощо в обмін на їх голоси на виборах.

І останнє.

В Україні сталася приблизно ситуація, як у США в 1931-1932 роках. Тоді США пройшли кризове дно, у тому числі за рахунок шалених зусиль адміністрації президента Герберта Гувера. Гувер з тріском програв вибори 1932 року: він був самою ненависною людиною в країні, його ім'я асоціювалося з кризою і бідністю, на зустрічах з виборцями чинного президента закидували гнилими овочами. В результаті президентських виборів 1932 року господарем Білого Дому став Франклін Делано Рузвельт.

Країна потребувала харизматичного лідера – і саме Рузвельт став таким лідером, який продовжив реформи адміністрації Гувера, вивів країну із кризи і став великим реформатором і світовим лідером.

Україна наразі теж заклала базу для проведення реформ, готова до реформ – і потребує такого лідера, як Рузвельт.

У Порошенка наразі є два варіанти.

Або увійти в історію умовним Гувером – а на цій лавці вже сидять Кучма із Ющенком та Януковичем: перший створив Систему, другий їй здався, третій очолив. Щодо Порошенка – питання поки відкрите, але може і з’явитись "розвалив".

Другий варіант – стати українським Рузвельтом. Щоб ним стати, президент має вийти за рамки Системи, дистанціюватись від "любих друзів", які вже стали новими стовпами Системи, та залучити в уряд та у власну адміністрацію представників #InspiringUkrainians та інших активістів та експертів, які вже показали себе в підготовці та реалізації реформ та будівництві нової України.

І нарешті виконати обіцянку – "посадити за грати трьох друзів".

На все-про-все у нього рік-півтора часу.

Сергій Сорока, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Як звати невідомого солдата?

Реформа БЕБ: чи зможе бізнес ефективніше захищатися від свавілля в судах?

"Мобілізаційний" закон: зміни для бізнесу та військовозобов'язаних осіб

Чому "Азов" досі не отримує західну зброю? 

Навіщо потрібен держреєстр осіб, які постраждали внаслідок агресії РФ

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції