Шухевич ще раз убив Ватутіна. Тепер у Києві

2335 переглядів
Середа, 07 червня 2017, 09:13
Віктор Мороз
політичний оглядач

З остаточним перейменуванням однієї з головних транспортних магістралей столиці на честь Романа Шухевича, легендарного командира повстанців УПА, у ЗМІ й соціальних мережах знову загострилися суперечки щодо сенсу процесу декомунізації.

Принаймні в спосіб, коли замість увічнення імені досить одіозного представника однієї епохи – генерала Ватутіна – пропонується увічнення імені іншого не менш одіозного імені – Романа Шухевича.

Декомунізація – справа гарна й потрібна. І те, що нинішній владі вдалося принаймні розпочати цей процес – вже добре.

Значно гірше, що робить це вона часом у досить грубий, примітивно-волюнтаристський спосіб.

Адже присвоєння чи зміна назви – це ще не увічнення імені якогось героя чи знаменитого чоловіка, чим найчастіше обумовлюється ця зміна.

При поганій роз'яснювальній роботі, при слабкій мотивації цієї необхідності, відсутності створення позитивного образу людини, ім'я якої буде присвоєно тому чи іншому об'єкту, при відсутності коректного пояснення, чому попередня назва скасовується, – серед людей одразу виникають довільні трактування цих метаморфоз.

І народна творчість, часто не маючи достатньої і вичерпної інформації щодо об'єкта пропонованої суспільної уваги, просто "з'їдає" ореол слави, навіть принижує заслуги такої людини.

Людини, чию роль в історії справді варто увічнити.

Етнічні українці слобожанин Микола Ватутін і галичанин Роман Шухевич прямого відношення до Київа не мали.

Обізнаний з історією читач заперечить і нагадає, що генерал Ватутін таки мав відношення до Києва. І тим, що тут умер в госпіталі в страшних муках від незначного поранення в ногу від повстанців УПА Шухевича й наступного зараження крові (тоді Сталін особисто заборонив вводити пораненому генералу армії американський пеніцилін, який, на його думку, міг бути отруєним). І тим, що за рік до своєї смерті, виконуючи злочинні накази Сталіна й Жукова, поклав при форсуванні Дніпра під Києвом сотні тисяч беззбройних, не обмундированих українських мобілізованих хлопців.

Тому справді є серйозні сумніви щодо увічнення імені людини, котра старанно виконувала злочинні накази й чиї руки по лікті в крові.

Так, Ватутін був солдатом. Але солдат, який виконує злочинний наказ – це вже не солдат, а злочинець. Хай навіть він був у системі координат, якою не передбачалося іншого.

Можна з цим сперечатися, але Микола Ватутін – однозначно не український герой і не має ніякого права на добру українську пам'ять! Здається, тут все просто й зрозуміло.

Все значно складніше з Романом Шухевичем.

У той час, коли Україна спала, заморена голодоморами, кастрована репресіями еліти, надихана лжепатріотичним радянським угаром, – цей чоловік організував рух опору фашистським режимам і створив повстанську армію, котра поставила завдання створення незалежної України.

Жодна Європа не змогла організувати такий масовий і ефективний спротив спочатку гітлерівській, а згодом і радянській навалі. Українці змогли. Навіть без особливої надії на успіх.

Просто українці не могли бути рабами. І першим був – Роман Шухевич.

Чи заслуговує він на увічнення? Без сумніву! І це знає Галичина, яка вже давно це зробила.

Усупереч радянській пропаганді, яка й досі транслюється з Москви, пам'ять про легендарного командира УПА є святою в Західній Україні. А стати й залишатися й після смерті героєм на власній землі – надскладне завдання, яке під силу лише справжнім героям.

Натомість Центральна й Східна Україна про Шухевича ще знає дуже мало, незважаючи на чверть століття самостійного життя держави.

Взагалі Україна своїх героїв ще не порахувала, не назвала й не увічнила. Чи розв'язує проблему увічнення доброї пам'яті масове перейменування вулиць, міст і сіл? Гадаю, що ні.

І це не тільки шкодить нинішньому поколінню українців, котрі можуть таким чином просто лишитися без своїх справжніх героїв, які їм нав'язуються в такий грубий спосіб. Цим ми ще й шкодимо добрій пам'яті людей, справді вартих нашої уваги.

Роман Шухевич ще має прийти до Києва, Полтави, Чернігова, Запоріжжя, Миколаєва, Дніпра, Одеси. Але жодним чином не варто силою пхати його на Схід. Від цього нікому не стане краще.

Чи означає це, що ми маємо зупинити процес декомунізації й перейменування? Зовсім ні.

Але перейменування категорично не повинно змінюватися одним іменем на інше! Не треба, справді, стикати ні історичних персоналій, ні їхніх нащадків лобами. Як на мене, то найоптимальніший варіант – прив'язувати нову назву до історичних подій, попередніх історичних назв, або ще найкраще – йти за топонімікою.

Звичайно, перейменувати все – справа відносно проста й швидка.

І якщо велика політика прагне, за браком необхідних і радикальних реформ судоустрою, податкової, банківської сфери, відволікти увагу людей зовнішніми ознаками, які зовсім не є зовнішніми, а мають значно глибшу природу – то така політика досить примітивна й недалекоглядна.

…Цього разу Роман Шухевич за допомогою групи підтримки в особі київських політиків таки вбив свого опонента, вже в столиці. Але зроблено це було в такий спосіб, що радянських генерал Микола Ватутін може ще довго жити.

Цього разу пеніцилін йому якраз і приготували чинні київські урядовці.

Віктор Мороз, політичний оглядач, спеціально для УП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
powered by lun.ua
Чи знайшла скандальна "Максмед" дірку у ProZorro?
Що стоїть за активністю найчастішого скаржника на закупівлі, і чи "зламала" компанія систему.
Як відмовитися від пост-радянських цінностей у сучасній школі
Концепція Нової української школи (НУШ) залишає виховний момент в освіті. Але як втілити положення Концепції в життя і реалізувати прагнення школи стати в авангарді суспільних змін та що означають цінності, зазначені в НУШ?
Простий шлях до експорту
З приєднанням України до угоди СОТ про державні закупівлі отримати закордонний контракт стало набагато простіше. Мова йде про великі проекти.
"Дайте дитині дограти!", або Ще раз про роль гри в освіті
Аналіз феномену гри на кожному етапі розвитку і дорослішання дитини - предмет серйозного академічного дослідження. (рос.)
Законопроект "про реінтеграцію Донбасу": рівняння з багатьма невідомими
Нам не потрібен будь-який закон про тимчасово окуповані території. Нам потрібен той, що може сприяти миру.
Захист персональних даних: чий досвід може стати в нагоді Україні
Україна в питанні захисту персональних даних спирається на міжнародний досвід. Але в країні ще немає достатньої законодавчої бази і системи, здатної ефективно працювати в сучасних умовах.