"Мова ворожнечі" як тавро і цензура. Європейський контекст

3030 переглядів
П'ятниця, 22 вересня 2017, 13:00
Елеонора Дібрівна
Громадянський рух "Всі разом!"

Після Другої світової війни у Європі виникла потреба в ухваленні законодавчих актів, що забороняли би "мову ненависті" або "hate speech". Мета цих законів – мир та захист від ксенофобії на європейському континенті.

Серед таких документів міжнародного права – Європейська конвенція з прав людини (свобода висловлення думок для всіх, із певними обмеженнями, необхідними, зокрема, "для захисту репутації і прав інших осіб"), Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (зобов'язання покарати за "всяке поширення ідей, заснованих на расовій перевазі або ненависті") та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (заборона будь-якої пропаганди "національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства").

Проблема визначення

Єдиного визначення терміну "мова ненависті" у міжнародному законодавстві не існує. Однак низка міжнародних правових документів визначає критерії розпізнавання "hate speech".

Це, зокрема, Конвенція про захист національних меншин; Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, присвячений протидії расизму і ксенофобії в Інтернеті, Рекомендація Ради Європи щодо "мови ненависті" №97 (20) та інші.

У Рекомендації "мова ненависті" визначається як "усі види висловлювань, які поширюють… расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші форми ненависті, викликані нетерпимістю, в тому числі…у формі агресивного націоналізму і етноцентризму, дискримінації меншин і ворожого ставлення до них, а також іммігрантів".

У цьому сенсі поняття "мова ненависті" поширюється на всі висловлювання, спрямовані проти особи або групи осіб.

Водночас, існує думка, що під категорію "hate speech" має потрапляти не лише агресивна лексика, що закликає до дискримінації чи принижує, а й створення негативних стереотипів щодо певних соціальних груп населення.

Як влучно сказав старший юрист Секретаріату Європейського суду з прав людини Павло Пушкар, "стереотипи вводяться в загальні правила, які створюють певне ставлення до соціальних груп. І йдеться не обов'язково про етнічне походження, а взагалі про певну соціокультурну групу".

Розмежувати людську грубість як рису характеру і пряму образу особи чи групи осіб на юридичному рівні складно через суб'єктивну складову. А тому притягнути винуватця до адміністративної чи кримінальної відповідальності не так легко.

Законодавство про "мову ворожнечі" у Європі

Велика Британія. Згідно із законом про суспільний лад, людина, яка демонструє погрози чи образи у поведінці або письмово, визнається винною у скоєнні злочину, якщо або має намір розпалити расову ненависть або внаслідок її дій расова ненависть, ймовірно, буде збільшуватися.

Цей закон також визначає: головною ознакою дій, що класифікуються як злочин на підставі ненависті, є використання погроз або образ "у межах слуху або зору людини, що, можливо, стане причиною переслідування, тривоги або стресу".

Приклад: у 2015 році Фелікс Нгола був виключений з університету за негативний коментар на своїй сторінці у соцмережі щодо одностатевого шлюбу. Керівництво університету стверджувало, що таким чином студент порушив Кодекс поведінки.

Франція. Закон про свободу преси у цій країні криміналізує підбурювання до расової дискримінації, ненависті або насильства на основі свого походження або (не)належності до етнічних, національних, расових або релігійних груп. Кодекс також передбає відповідальність за подібну поведінку при особистому спілкуванні.

Приклад: у 2008 році акторку Бріжіт Бардо звинуватили у розпалюванні расової ненависті за критику щодо ритуального забою овець під час мусульманського свята. За рішенням суду, Бардо мала виплатити €15 000 штрафу за свої слова.

Данія. У цій країні передбачено кримінальну відповідальність за "вираз і поширення расової ненависті". Ознакою злочину є використання загрозливої або образливої мови щодо широкого кола осіб.

Приклад: у 2010 році прокуратура звернулася із позовом про зняття депутатської недоторканності з депутата Йеспера Лангбалле. Його звинуватили за публікацію статті про "повзучу ісламізацію Європи" і підлеглий статус жінок-мусульманок.

Нідерланди. Кримінальний кодекс цієї країни забороняє публічні образи, а також усне, письмове або ілюстроване підбурювання до ненависті "через расу, релігію, сексуальну орієнтацію або особисті переконання".

Приклад: у 2009 році політик Герт Вілдерс публічно назвав іслам релігією, яка заохочує вбивати в ім’я Аллаха. За це його звинуватили у використанні "мови ненависті", а сам політик став об’єктом атак у судах.

Швеція. У законі про розпалювання ворожнечі цієї країни йдеться про обмеження церковних проповідей. За словами канцлера юстиції, проповідь може вважатися кримінальним правопорушенням, якщо у ній стверджується, наприклад, що гомосексуальна поведінка є гріхом.

Приклад: у 2003 році пастора Оке Гріна звинуватили в розпалюванні ненависті і кинули до в’язниці за те, що він назвав гомосексуалізм "абсолютно протиприродним явищем, раковою пухлиною суспільства".

Справа "Виджеленд та інші проти Швеції". У 2012 році Європейський суд з прав людини засудив позивачів за поширення серед учнів старших класів листівок, у яких стверджувалося, що гомосексуалізм – це "девіантна сексуальна схильність", яка має "морально руйнівний вплив на суспільство".

Суд постановив, що ці висловлювання є образливими для представників сексуальних меншин, та назвав цю інформацію дискримінаційною, чим фактично нівелював право на свободу слова.

Як бачимо, у Європі існує реальна загроза для свободи слова як важливої ознаки вільного суспільства. А мусульманські групи та сексуальні меншини під виглядом толерантності маніпулюють законами про "мову ненависті" з метою власного домінування та дискримінації незгодних.

"Hate speech" = табу на власну думку

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод декларує, що всі мають право на свободу вираження поглядів. Тобто кожен може критикувати поведінку іншої людини, але саме поведінку, а не вроджені особливості (наприклад, зовнішні чи національні ознаки).

Образи з приводу раси, кольору шкіри або інших природних властивостей, безсумнівно, мають бути засуджені.

Але концепція "hate speech" полягає, передусім, у тому, щоб забезпечити абсолютну цензуру щодо незгодних з поведінкою оточення. "Мова ворожнечі" є універсальним тавром для всього, що суперечить положенням поведінкового лібералізму.

Так, критика форм ризикованої поведінки, до яких належать проституція, наркоманія, алкоголізм, гомосексуалізм або засудження радикального ісламу може трактуватися, як "hate speech". Критика політичного діяча, який веде аморальний спосіб життя, може підпасти під тавро "hate speech". Твердження, що одностатеві стосунки є гріхом, це теж "hate speech".

Тобто для того, щоб підпасти під тавро "hate speech", достатньо говорити правду, констатувати факти, називати речі своїми іменами. Ця концепція має на меті повне пригнічення людей зі здоровими світоглядними орієнтирами.

Юридичні загрози

Закріплення концепції "hate speech" у законодавстві загрожує основоположному праву людини на свободу слова. Суспільство може бути позбавлене можливості вільно засуджувати неприпустиму поведінку. У тому числі – політиків.

Ця концепція також створює ризики для свободи журналістської діяльності, адже будь-яка критика дій влади з боку журналістів може трактуватися як "мова ворожнечі".

Обмежиться і свобода віросповідання, оскільки релігійні вчення про перелюб, мужолозтво та інші гріхи можуть бути представлені як "мова ворожнечі" щодо тих, хто їх практикує.

Усе це свідчить про загрозу основоположним правам і свободам людини і громадянина. Європейський досвід показує, що за прояви "мови ненависті" санкції можуть бути різними: від звільнення з роботи до кримінальної відповідальності.

Крім того, за своєю природою "hate speech" суперечить принципам справедливості, вивищуючи певні соціальні групи над іншими.

А тому впровадження у законодавство України таких понять як "мова ворожнечі", "мова ненависті" та їм подібних є неприпустимим.

Елеонора Дібрівна, Руслан Кухарчук, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Неефективність витрат "Укрпошти": міф чи реальність?
Нам дорікають, що "Укрпошта" повинна не відстоювати справедливу оплату своїх послуг, а починати економити з себе. Ми так і робимо.
Подвійне сито, або Чому потрібна двотурова мажоритарка
Яким бути новому українському парламентаризму – це питання фахової дискусії. Я схиляюся до двопалатного парламенту.
Третя спроба: чи стане перевірка транспорту в Україні схожою на європейську
Нова редакція урядового закону про перевірку транспортних засобів спирається на норми ЄС, але дещо дивно трактує частину з них. Запропоновані норми часто більш жорсткі, аніж ті, що діють в Євросоюзі.
Як розподіл газу став клондайком збитків
Виробничо-технологічні потреби вважають клондайком газорозподільних компаній. Насправді ж вони є головним джерелом збитків для всієї галузі впродовж останніх років.
Нас уперто не чують! Чому тисячі українців залишилися без доступу до життєвоважливих ліків
У країні досі немає реєстрів пацієнтів та списку необхідних їм ліків, немає електронних рецептів, а в самому Нацпереліку так і не з’явилися додаткові необхідні пацієнтам препарати.
Китай у фокусі української торговельної політики
Уряд докладає максимум зусиль до розвитку стосунків з Китаєм. У торговельній політиці цей ринок залишається у "фокусі".
Як голосувала Америка: репортаж із виборчої дільниці
Для американців важливо показати, що, незалежно від того, за кого саме вони віддали голос, вони виконали свій громадянський обов'язок. Цьогорічні вибори особливо важливі, адже це перша політична подія після президентських виборів.