#ЧужихДітейНеБуває: як захистити право дитини на гідне дитинство

1100 переглядів
Понеділок, 26 лютого 2018, 18:00
Світлана Глущенко
заступник міністра юстиції України

Дбати про добробут та благополуччя  малолітніх дітей – це моральний імператив будь-якого суспільства.

Цей обов’язок не зникає навіть у тих випадках, коли батьки опиняються в стані розлучення. Сплата аліментів є одним із засобів реалізації такого обов’язку.

Проте за останні роки ми бачимо доволі невтішну статистику – індикатор нехтування обов’язком сплати аліментів піднявся до доволі критичної межі.

Сьогодні в Україні з близько 3 мільйонів дітей, що проживають без одного з батьків після розлучення подружжя, 600 тисяч – стали заручними з’ясувань особистих стосунків між колишніми чоловіком і дружиною.

Такий стан речей став закономірною передумовою для законодавчого закріплення посилення відповідальності за злісну несплату аліментів. Адже в тих випадках, коли в одного з батьків виникає брак елементарної совісті, на захист молодшого покоління повинна ставати держава та закон.

Аби захистити дітей, Мін'юст створив комплекс механізмів нормативно-правового та адміністративного характеру. Йдеться, в першу чергу, про так званий закон #ЧужихДітейНеБуває, який розроблявся за безпосередньої ініціативи та участі міністерства юстиції України.

Цей закон передбачає більш жорсткі механізми відповідальності і ширше коло обмежень прав для неплатників аліментів.

Так, відповідно до вимог закону введено низку обов’язкових обмежувальних заходів у випадку наявності заборгованості за несплату аліментів понад 6 місяців (право виїзду за кордон, керування автомобілем, використання зброї для полювання та власне полювання), закріплено види адміністративної відповідальності, як-то суспільно-корисні роботи та адміністративний арешт.

Крім того, на виконання цього закону створена чітка інфраструктура – працюють регіональні штаби зі стягнення аліментів з боржників та мобільні групи з ліквідації заборгованості аліментників.

З іншого боку, ми розуміємо, що не завжди адміністративні механізми діють, і набагато ефективнішими є засоби морального та суспільного тиску.

Таким інструментом тиску є створений Мін'юстом публічний реєстр боржників, які не платять аліменти більше 3 місяців. Публічність у цьому випадку може стати вирішальними та остаточним чинником впливу на цю групу осіб.

На користь цього говорить те, що реєстр не чутливий до соціальних статусів, посад або політичних позицій. На "дошку ганьби" потрапляють усі, хто не виконує зобов’язання перед власною дитиною, – від водія до депутата.

Врешті-решт, ці особи несуть репутаційні втрати: авторитету на роботі, поваги в колі друзів або навіть руйнування ділових контактів. Адже народ тепер знає своїх "героїв" якщо не в обличчя, то хоча б по імені.

Очевидно, що ніхто не хоче потрапити до такої дошки ганьби. Я це стверджую не просто так. Ми бачимо, що закон уже діє.

Тільки за перші 10 днів державні виконавці заборонили виїзд за кордон 25 тисячам і позбавили права керувати автомобілем 21 тисячу неплатників аліментів. У розшук оголошено 6 тисяч боржників.

І головна початкова перемога. За цей період державною виконавчою службою стягнуто більше 50 мільйонів гривень на користь дітей. При цьому багато з боржників виплатили заборгованість добровільно, не чекаючи застосування щодо них обмежувальних санкцій.

#ЧужихДітейНеБуває – завдання інтенсивних кампаній з супроводу закону полягає в тому, аби сформувати ідеологію осудливого ставлення суспільства до неплатників аліментів, нульової толерантності до осіб, котрі свідомо нехтують добробутом рідних дітей.

Економічне насилля над дитиною, а саме так можна назвати невиплату аліментів, не повинно бути нормою.

Якщо дитина позбавлена нормальних матеріальних умов існування, вона втрачає можливості для розвитку та вдосконалення. У цьому сенсі в неї крадуть майбутнє.

Саме тому, розуміючи масштаб і джерела проблеми, Мінюст підходить до протидії цьому явищу не лише з точки зору бюрократичних засобів, а й враховуючи моральну складову проблеми.

Адже дійсна мета існування публічного реєстру боржників – його скорочення до мінімуму. І це не дає нам права зупинятися на досягнутому.

Світлана Глущенко, заступник міністра юстиції України, спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
"Топографія пам'яті": ми – те, що ми пам'ятаємо
"Топографія пам'яті" Мартіна Поллака це збірка есеїв, написана в різні роки австрійським письменником, журналістом та перекладачем, що спеціалізується на історії Центральної та Східної Європи.
Чому українці не люблять українське
В Україні чимало компаній виробляють сучасні якісні товари, але вітчизняні споживачі їх не цінують. У чому річ? (рос.)
Коли ламається смартфон, або Що буде, якщо ваша бабуся з'явиться у Instagram
Людмилі Йосипівні за кілька місяців буде 70. Смартфон їй купили зо півроку тому. З того часу бабуся перестала бурчати на нас, що ми "сидимо в телефоні", – провела інтернет і стала пропадати в ньому.
Державні ветеранські політики – це імітація активності та "пшик"
Ветеранська проблема заговорюється, влада вдається до суцільної імітації активності. А в результаті ветеран як сидів у закритій кімнаті наодинці зі своїми спогадами та алкоголем, так і сидить.
Чому без потужного середнього класу Україна приречена на провал
Ми все більше живемо на зовнішні запозичення. Бо з бюджетом усе більші проблеми. А стабільне наповнення державної скарбниці має забезпечувати саме "золота середина" – національний виробник товарів та послуг.
Де у світі найкращі пенсійні системи
Один з найбільших викликів для політиків — яким повинен бути компроміс між платниками податків та пенсіонерами.
Як зібрати гроші на інновації у школах
Сьогодні великим ризиком для трансформації освіти в Україні (окрім політичного, звісно) є неспроможність директорів та вчителів на місцях втілювати зміни.