Як і навіщо посилювати правову спроможність громад?

811 переглядів
П'ятниця, 20 квітня 2018, 15:30
Владислав Власюк
генеральний директор Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Мін'юсту

Що таке "правова спроможність"?

У рамках проекту "Посилення правової спроможності та правова допомога малозабезпеченим групам населення" Програми розвитку ООН в Індонезії було сформовано таке функціональне визначення цього поняття:

"правова спроможність може бути досягнута шляхом розширення доступу до правосуддя через підтримку юридичних послуг, розвиток правоздатності, правової обізнаності та здійснення відповідних заходів для бідних та інших малозабезпечених груп населення".

А у звіті генсека ООН "Правова спроможність бідних груп населення та викорінення бідності" 2009 року "правову спроможність" визначено як:

"процес систематичних змін, внаслідок яких бідні групи населення стають захищеними та мають змогу використовувати закон з метою відстоювання своїх прав та інтересів як громадян та як учасників економічних відносин".

Ці визначення об’єднує основна ідея того, що в рамках посилення правової спроможності мають забезпечуватися сприятливі умови для реалізації особами і громадою в цілому своїх прав.

Пам’ятаємо, що децентралізація владних повноважень вимагає від місцевих рад об’єднаних територіальних громад вирішувати такі питання, як планування та виконання бюджету, розпорядження землями комунальної власності, супровід договірної роботи та здійснення представництва в судах – це все потребує належної правової спроможності.

Провайдери правової допомоги

Безоплатна правова допомога в Україні надається установами державної системи безоплатної правової допомоги та недержавними організаціями.

Провайдери правової допомоги-недержавні організації представлені громадськими організаціями всеукраїнського та регіонального рівнів, метою діяльності яких є забезпечення прав людини, у тому числі надання правової допомоги.

Соціальний запит населення громад на отримання правової допомоги є достатньо високим. Так, у перші роки формування державної системи безоплатної правової допомоги, за оцінкою урядових та неурядових міжнародних організацій, запит населення на безоплатну правову допомогу значно перевищував наявні можливості.

У 2017 році мережею приймалень Української Гельсінської спілки з прав людини було проведено серію круглих столів з цієї теми. Під час обговорення учасниками було констатовано, що запит від населення на отримання правової допомоги все одно перевищує існуючі можливості.

Громадянське суспільство характеризується серед іншого й тим, що в ньому завжди знайдуться ініціативні громадяни, які мають змогу і бажання долучитися до правопросвітництва та надання правової допомоги.

В Україні вже реалізується проект із впровадження інституту параюристів (тобто громадських радників), який активно підтримують Міжнародний фонд "Відродження" спільно з Координаційним центром з надання правової допомоги, Мережа правового розвитку та інші партнери у сфері захисту прав людини.

Мережа хабів громадянського суспільства також складається з груп активних громадян, які серед іншого займаються і посиленням правової спроможності громад.

Варто зазначити, що "відцентрова" підтримка сталого розвитку спроможності установ державної системи безоплатної правової допомоги є й одним із завдань Міністерства юстиції.

Розробка державної політики доступу до правосуддя, затвердження стандартів якості, сприяння проведенню навчання, підтримка створення форматів залучення громад до правосуддя і наближення правосуддя до громад (зокрема, створення правових клубів у регіонах) є тими інструментами, які дозволять забезпечити посилення правової спроможності об’єднаних територіальних громад.

Розвиток співпраці

Ще одна проблема полягає в тому, що громади сьогодні не завжди готові співпрацювати з провайдерами правової допомоги та не до кінця довіряють такій співпраці, оскільки вони часто не розуміють, навіщо їм потрібна така співпраця – яка вигода для громади? – і як її реалізувати.

На нашу думку, необхідно побудувати своєрідний "місток довіри" між громадами та провайдерами правової допомоги – забезпечити доведення до громад інформації про провайдерів правової допомоги і сприяти усвідомленню переваг від співпраці з ними.

Першим кроком на шляху до цього стало оприлюднення Карти загальнонаціонального правопросвітницького проекту "Я МАЮ ПРАВО!", що дало змогу отримати у вільному доступі інформацію про основних провайдерів правової допомоги в Україні.

Наразі спільно з ключовими партнерами розробляються формати юридичної взаємодії Громада – Провайдер – Партнери (недержавні фонди), також необхідно мати типові Програми надання безоплатної правової допомоги, де громада виступить "замовником" правової допомоги, а провайдери – її "постачальниками" ("надавачами послуг").

Об’єднані територіальні громади та провайдери правової допомоги мають спільну мету – забезпечення громади якісною та доступною правовою допомогою. При цьому місцева влада є відповідальною за створення умов для такого забезпечення, а провайдери правової допомоги – за, власне, якість та доступність надаваної населенню правової допомоги.

Кінцеві цілі та приховані можливості співпраці

Співпраця об’єднаних територіальних громад та провайдерів правової допомоги має такі цілі:

Посилення правової спроможності об’єднаних територіальних громад.

Завдяки вказаній співпраці більше громадян отримають правову допомогу – а відтак більшій кількості громадян буде гарантовано право на справедливий суд.

Крім того, більше місцевих рад об’єднаних територіальних громад зможуть отримати від провайдерів правової допомоги експертну підтримку своєї діяльності.

Залучення додаткових джерел фінансування провайдерів правової допомоги.

Провайдери як виконавці Програми надання безоплатної правової допомоги зможуть отримати право доступу до коштів місцевого бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.

Проектні пропозиції громадських організацій зможуть брати участь у відборі на отримання грантової донорської допомоги.

Взаємодія об’єднаних територіальних громад із провайдерами правової допомоги в перспективі передбачає й інші позитивні можливості.

Так, завдяки співпраці об’єднаних територіальних громад та провайдерів правової допомоги вдасться створити платформу для постійної комунікації громади і тих, хто здійснює правосуддя чи сприяє йому.

Ми переконані, що посилення правової спроможності громад стане основою для посилення справедливості та збільшення економічного розвитку.

Владислав Власюк, генеральний директор Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Мін'юсту

Сергій Гавриленко, державний експерт експертної групи доступу до правосуддя Директорату

Спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
"Топографія пам'яті": ми – те, що ми пам'ятаємо
"Топографія пам'яті" Мартіна Поллака це збірка есеїв, написана в різні роки австрійським письменником, журналістом та перекладачем, що спеціалізується на історії Центральної та Східної Європи.
Чому українці не люблять українське
В Україні чимало компаній виробляють сучасні якісні товари, але вітчизняні споживачі їх не цінують. У чому річ? (рос.)
Коли ламається смартфон, або Що буде, якщо ваша бабуся з'явиться у Instagram
Людмилі Йосипівні за кілька місяців буде 70. Смартфон їй купили зо півроку тому. З того часу бабуся перестала бурчати на нас, що ми "сидимо в телефоні", – провела інтернет і стала пропадати в ньому.
Державні ветеранські політики – це імітація активності та "пшик"
Ветеранська проблема заговорюється, влада вдається до суцільної імітації активності. А в результаті ветеран як сидів у закритій кімнаті наодинці зі своїми спогадами та алкоголем, так і сидить.
Чому без потужного середнього класу Україна приречена на провал
Ми все більше живемо на зовнішні запозичення. Бо з бюджетом усе більші проблеми. А стабільне наповнення державної скарбниці має забезпечувати саме "золота середина" – національний виробник товарів та послуг.
Де у світі найкращі пенсійні системи
Один з найбільших викликів для політиків — яким повинен бути компроміс між платниками податків та пенсіонерами.
Як зібрати гроші на інновації у школах
Сьогодні великим ризиком для трансформації освіти в Україні (окрім політичного, звісно) є неспроможність директорів та вчителів на місцях втілювати зміни.