Автокефалія. Не забувати про головне

6498 переглядів
Четвер, 10 травня 2018, 16:05
Павло Клімкін
міністр закордонних справ України

Працюючи на результат, я не мав наміру до прийняття Константинопольським патріархатом рішення щодо єдиної автокефальної помісної Української Православної Церкви виступати в мас-медіа й включатися в бурхливі дискусії, які йдуть у нашому суспільстві.

Здавалося б, обидві сторони вже сказали й не раз повторили все, що можна було сказати. У сотнях публікацій і виступів детально розібрані теологічні аргументи щодо канонічності й викладені історичні перипетії. І, звичайно ж, наріжним каменем дискусій є її величність політика.

Нема сумніву, політикою тут просякнуто практично все, адже протистояння Київського й Московського патріархатів відбувається на тлі російсько-української війни.

Звісно, і теологія, і історія, і політика – все це надзвичайно важливо. І все ж таки мене постійно бентежило відчуття, що щось надзвичайно важливе лишається несказаним. Саме це й спонукало мене взяти слово.

Мені здається, в запалі дискусій ми забули про головне: про людей, про мільйони віруючих обох патріархатів, про весь український народ, тобто про самих себе. А саме заради них, тобто заради нас і йде змагання за створення єдиної помісної церкви.

Навряд чи хтось заперечуватиме, що ситуація в православ’ї України, яку спостерігаємо протягом останніх чверть століття, є відверто ненормальною, протиприродною. Власне кажучи, вона й до того була такою, просто сприймалася як логічний компонент ще більшої ненормальності – колоніальної залежності України від Росії.  

Створення в 1992 році УПЦ Київського патріархату стало кроком тих українських священнослужителів і вірян, які прагнули привести ситуацію до нормального стану: незалежній Українській державі – незалежну Українську церкву.

Проте наївно було б сподіватися, що Москва відразу ж погодиться відпустити церкву новоствореної держави у самостійне плавання. Виникнення розколу в українському православ’ї, очевидно, було неминучим, але ця неминучість аж ніяк не зменшила його драматичності й травматичності для всього нашого народу.

Розкол пройшов не тільки між церковними структурами, він пройшов через родини й роди, через громади, села й міста, через усю Україну.

Він спричинив глибоку фрустрацію й душевний біль у мільйонів вірних, які раптом були проголошені неканонічними відступниками й єретиками.

Страждань, власних сумнівів і чужих звинувачень зазнають і мільйони тих українців, які ходять у канонічну, але "московську" церкву.

Зайве казати, що після початку російської агресії проти України церковний розкол став ще болючішим і небезпечнішим.

Це надзвичайно глибока травма і величезна несправедливість. Адже усі вірні православної церкви хочуть одного – жити в мирі і злагоді зі своїми ближніми і власною совістю, служити Богові й мати Божу благодать, не зазнаючи образ, принижень і звинувачень.

І вони мають на це право, вони цього заслуговують. Примирити й об’єднати всіх українських православних, припинити їхні душевні терзання якраз і покликана єдина автокефальна канонічна Українська православна церква.

Переконаний, що людський вимір, має стояти вище, ніж політичний. Саме з цього ми повинні виходити, саме про це дбати, ведучи дискусії й диспути, і саме про це на повний голос маємо говорити з людьми, якщо хочемо здобути їхню підтримку, подолати розкол й об’єднати націю.

Про те, що саме релігія  є для українців основоположною цінністю, свідчить, зокрема, проведене в квітні цього року соціальне опитування про найважливіші свята. На перших двох місцях у нас стоять Великдень і Різдво. Натомість аналогічне російське дослідження показало, що головним для мешканців РФ є Новий рік, а другим за популярністю – День Перемоги.  

Боюся, це досить тривожний симптом руйнування християнських цінностей та загальної духовної деформації суспільства. У путінській Росії Православна церква фактично забула про свою сакральну місію й перетворилася на потужну державну структуру, яка поряд з ФСБ агресивно просуває ідею "русского міра", тобто ідею відродження Російської імперії.

Не секрет, що Москва намагається використати церкву й релігію у своїй гібридній війні проти України. Це особливо проявляється в окупованих Криму й Донбасі, але й на вільних територіях деякі священики УПЦ МП заражені "русскомірскім" вірусом й ведуть з амвона антиукраїнську агітацію.

Крайніми проявами українофобської нетерпимості є відмови священнослужителів Московського патріархату відспівувати полеглих за Україну воїнів. Справжнім шоком для всієї країни стало небажання священика УПЦ МП в Запоріжжі помолитися за упокій душі маленького хлопчика, бо той, мовляв, був хрещений "не в канонічній церкві".

Але ці дикі випадки не мають нічого спільного ні з канонічністю, ні з християнством, ні з людяністю взагалі. Ідеться знову ж таки про глибоку моральну деформацію тих, хто й Богове віддає своєму кесареві, хто ставить віру на службу імперським амбіціям Росії.

Зрештою, мабуть, є раціональне зерно у твердженнях тих, хто називає Російську православну церкву єдиним міністерством РФ, яке діє в незалежній Україні як на своїй території.

Проте величезною помилкою було б уважати, що церковний розкол поділив нас на патріотів і непатріотів, вірян проукраїнських і промосковських, етнічних українців і росіян, на "своїх" і "чужих".

На жаль чи, можливо, на щастя, усе набагато складніше, а свої у нас – і там, і там.

У Московському патріархаті переважна більшість і священиків, і вірних є щирими, відданими Богові людьми, гідними громадянами й справжніми патріотами України.

У запалі політичних баталій ми часто забуваємо, що головна місія Церкви – пов’язувати людину з Богом. А здійснювати такий зв'язок може тільки церковнослужитель, який пройшов таїнство висвячення. УПЦ МП, наголошуючи на тому, що Київський патріархат не є канонічним, заперечує й чинність таїнства для його священиків.

Опоненти твердять, що Московський патріархат банально переплутав питання сакральних таїнств з питаннями адміністративного церковного підпорядкування, але не підлягає сумнівові, що для вірних УПЦ МП саме питання канонічності й чинність святих таїнств  є вирішальним. І я особисто знаю не одну людину, яку саме це стримує від переходу в незалежну від Москви церкву.

Не стану втручатися в софістиковані теологічні дискусії, але твердо знаю одне: богословські диспути можуть безрезультатно тривати століттями, розрубати ж гордіїв вузол суперечок навколо канонічності здатне рішення Вселенського Патріарха Варфоломія про єдину автокефальну помісну Українську православну церкву. Тоді всі чвари й сумніви відпадуть самі собою, причому раз і назавжди.

Отже, на кону сьогодні надзвичайно багато.

Це не тільки здобуття нацією того, що належить їй по праву й земному, й небесному, не тільки відновлення історичної справедливості щодо народу, який 1030 років тому прийняв християнство від материнської Константинопольської церкви.

Це ще й подолання внутрішніх поділів, суперечностей і взаємної недовіри.

Це духовна єдність нації, довгождане церковне примирення, звільнення мільйонів людей від терзань, сумнівів і принизливого почуття дискримінованості.

Це, зрештою, питання національної безпеки в час, коли ми ведемо боротьбу з могутнім і надзвичайно підлим агресором.

Саме тому ідею єдиної помісної Церкви повинні підтримувати й за неї боротися без винятку всі, кому дорога Україна й український народ. Саме тому зараз нам, як ніколи, потрібна єдність. Політизація й підбурення протистояння між Київським і Московським патріархатом, а тим більше трактування автокефалії як протидії УПЦ МП є хибним і небезпечним шляхом.

Іти цим шляхом – значить грати на руку Кремлю, який з задоволенням використає будь-яку можливість для дестабілізації України. Навпаки, священики й вірні УПЦ МП повинні бути певні, що єдина помісна Українська православна церква – це не проти когось, а заради всіх нас.

Вона створюється для них так само, як і для інших гілок нашого православ’я, вона відкрита для них і прийме їх у своє лоно як рідних дітей.

Ми надзвичайно близькі до здійснення великої національної мрії, до якої йшли всі роки незалежності й заради якої усі ці роки докладали величезних зусиль.

Я дуже сподіваюся, що ця мрія справдиться саме зараз. І я не сумніваюся, що врешті-решт ми досягнемо своєї мети.

Нехай допоможе нам Бог!

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Чому треба збільшити мінімальний пороговий бал правничого ЗНО
Склалась неоднозначна ситуація, коли магістрантами можуть бути ледь не всі охочі з 16 тисяч осіб.
Цапи-відбувайли: кого НАЗК зловило на брехні?
НАЗК спромоглося знайти настільки незначну кількість порушень, що беруть відверті сумніви в добросовісному аналізі електронних декларацій.
Аналіз крові без крові: про аферизм і шарлатанство в медицині України
Вас використовують. Фахівців, професіоналів використовують аферисти, невігласи, шахраї. Банально. Підступно.
До кого в двері не стукали Свідки Єгови? Кілька фактів про їхню діяльність
Активна проповідницька діяльність Свідків Єгови зробила цю релігією однією з найбільш впізнаваних у світі.
Граємо за правилами
Якщо ми прагнемо жити в цивілізованому європейському суспільстві, важливо "грати за правилами" та приймати законодавство в цивілізований спосіб.
Уже скоро. Анонс. Тарифний геноцид
Коли настане найкращий час для підвищення тарифів на газ для населення? (рос.)
Порушення прав українців у ЄС: як змінити ситуацію
Медіа все частіше повідомляють про випадки порушень прав українців за кордоном, зокрема у країнах ЄС.