Корпоративна відповідальність у сфері прав людини: not businesses' business?

628 переглядів
Понеділок, 30 липня 2018, 10:30
Владислав Власюк
генеральний директор Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Мін'юсту

"Права людини слід розуміти як меч у руках жертв, а не як щит від держави"

професор Ендрю Клепхем

перший директор Женевської академії міжнародного гуманітарного права та прав людини

Може видатися, ніби порушення бізнесом прав людини є чимось далеким від буденних реалій. Насправді ж, ми постійно стикаємося з цим на своєму досвіді або чуємо про це від родичів, друзів, знайомих.

Відмова в працевлаштуванні через стать/вік/інвалідність? Забруднення підприємством екології міста?

Передача персональних даних третім особам без дозволу? Робота без офіційного працевлаштування? Звільнення з роботи через вагітність?

Це все порушення прав людини. Та чи відповідає за це бізнес?

Система міжнародного права повинна забезпечувати повагу, захист та дотримання прав людини.

Міжнародними договорами проголошуються права, що належать особам, а держава є носієм зобов’язань за такими договорами: деталізує ці права в національних законах та охороняє їх від порушень за допомогою правоохоронних та судових органів.

Держава зобов’язана охороняти індивіда від порушень його прав не лише з боку себе самої, але й з боку будь-яких інших суб’єктів. Саме держава буде відповідальною за порушення прав людини, спричинені діяльністю, у тому числі, приватної компанії.

Але є одне "але": бізнес також може відповідати за порушення прав людини. І ця тенденція зростає.

У липні 2005 року до Федерального окружного суду Центрального округу штату Каліфорнія (США) трьома вихідцями з Малі було подано позов з вимогою про виплату компенсації та відшкодування завданої шкоди.

За твердженнями позивачів, вони були піддані примусовій праці на плантаціях какао-бобів у Кот-д’Івуарі в дитячому віці.

Відомим на весь світ цей кейс став через те, що відповідачами в ньому виступають Nestle, Archer Daniels Midland і Cargill.

Як стверджують заявники, саме з санкції цих транснаціональних корпорацій (ТНК) вони стали жертвами тортур, примусової праці та інших порушень прав людини.

Відсутність спеціального законодавства в Малі та корумпованість судової системи в Кот-д’Івуар зробили судовий захист потерпілих на їхній території неможливим, але механізм Alien Tort Claims Act дав надію отримати компенсацію за порушення їхніх прав у Сполучених Штатах.

Водночас, у світі поширена думка, що концепт, за якого права людини існують лише в контексті відносин "людина-держава", вже віджив своє. Основний аргумент на її користь доволі простий – бізнес має вплив, а тому повинен напряму бути носієм зобов’язань у сфері прав людини.

Саме приватне підприємництво рухає світову економіку: створює робочі місця, формує ринки товарів та послуг, сплачує податки.

ТНК, які акумулюють величезні фінансові ресурси, взагалі можуть впливати на уряди цілих країн. Пропорційно тому, як такий вплив зростає, зростають і можливості бізнесу порушувати права людини.

Такі міжнародні судові інституції, як Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини, Африканська комісія з прав людини і народів добре знайомі з порушеннями прав людини, що спричиняються діяльністю бізнесу.

Розглядаючи відповідні справи, ці суди поки що виходять із того, що до відповідальності має бути притягнуто саме державу – за невиконання нею свого позитивного зобов’язання не допустити порушення прав людини з боку третьої особи.

Але чи цього достатньо в сучасних умовах? Спірно. Чимало кейсів вказують на зворотне.

Так, у справі Kichwa Indigenous People of Sarayaku v. Ecuador Міжамериканський суд з прав людини визнав Республіку Еквадор відповідальною за порушення прав народу кечуа у зв’язку з діяльністю приватної нафтової компанії Compañía General de Combustibles S.A. (CGC) з пошуку нафтових родовищ на території Сераяку, де проживає кечуа.

Нафтова компанія, якій у результаті неодноразового звернення кечуа все-таки заборонили здійснювати розвідку, вирішила досягти свого силою зброї, захопивши територію, знищуючи ліси та нашпиговуючи їх вибухівкою.

За результатами розгляду справи суд у 2012 році присудив народу кечуа компенсацію, яка була успішно виплачена.

Проте близько 1,5 тонни вибухової речовини пентоліт досі залишаються на території Сераяку, обмежуючи можливості її використання та створюючи постійну загрозу життю та здоров’ю населення.

У ситуаціях на кшталт наведеного кейсу Nestle, Archer Daniels Midland і Cargill притягнення держави до відповідальності виявляється неможливим. Потерпілим доводиться шукати способи прямого впливу на тих, хто отримує економічну вигоду ціною порушення їхніх прав.

Донедавна цього можна було досягти в рамках вищезгаданого механізму Alien Tort Claims Act (ATS). Так, у 1980 році Апеляційний суд другого округу США розтлумачив механізм як такий, що дозволяє іноземцям звертатися до американських судів у зв’язку з порушеннями сучасного міжнародного права, у тому числі у сфері прав людини.

Відносно успішним прикладом застосування механізму є справа Wiwa v. Royal Dutch Petroleum, у якій представники нігерійської народності огоні позивалися проти нафтогазової компанії Royal Dutch Shell.

Остання, за твердженнями позивачів, наймала нігерійських солдатів задля вбивств та катування активістів огоні, які виступали проти забруднення навколишнього середовища частими розливами нафти та горінням газу.

Можливо, саме масштаби порушень прав людини змусили компанію підписати з позивачами мирову угоду за умови виплати компенсації в розмірі 15,5 мільйонів доларів США.

Більшість же позивачів за ATS так і не знайшли справедливості, а у квітні 2018 року Верховний Суд США взагалі обмежив дію механізму, постановивши, що суди США не мають юрисдикції над іноземними компаніями в таких справах.

Міжнародні організації, розуміючи проблему з притягненням бізнесу до відповідальності за порушення прав людини, почали формувати стандарти корпоративної відповідальності в цій сфері з метою їхньої превенції.

Організація економічного співробітництва та розвитку в 1976 році розробила Керівні Принципи ОЕСР для багатонаціональних підприємств, Міжнародна організація праці у 1977 році – Тристоронню декларацію принципів щодо багатонаціональних корпорацій та соціальної політики, ООН у 2000 році – Глобальний договір.

Вони задумувалися як орієнтир для приватних компаній та відображення кращих практик відповідальності компаній у сфері прав людини, праці, охорони довкілля.

У червні 2008 року Рада ООН з прав людини вперше наголосила на тому, що бізнес має зобов’язання поважати права людини. Формально така позиція була закріплена в 2011 році, коли Рада затвердила Керівні принципи ООН з питань бізнесу та прав людини.

Відповідно до цього документу, бізнес зобов’язаний поважати щонайменше права, закріплені в Декларації Міжнародної організації праці про основні принципи та права у сфері праці та в договорах, що складають Міжнародний біль про права людини. Проте обставини можуть вимагати застосування бізнесом більш високих стандартів.

У чому ж повага бізнесу до прав людини має проявлятися на практиці?

Будь-яка можливість негативного впливу повинна бути завчасно виявлена та попереджена. Для цього Керівні принципи пропонують алгоритм та набір інструментів:

1. Policy commitment. Бізнес-організація має прямо висловити своє бажання поважати права людини. Зробити це можна в будь-який спосіб: від публічної заяви керівника до формального закріплення такої політики у внутрішніх документах компанії.

2. Human rights due diligence. Аналогічно виявленню ризиків, що проводиться перед укладенням будь-якої більш-менш значної угоди, бізнес має оцінювати вплив його діяльності на права людини. Важливо, що для вчасного попередження можливих порушень така оцінка має проводитися на постійній основі.

3. Remediation. На випадок, якщо порушення таки сталося, бізнес повинен мати механізм усунення та відшкодування шкоди, завданої правам окремих осіб.

Через те, що дотримання Керівних принципів все ж залежить від добросовісності бізнесу – його власників, менеджменту, рядових працівників, – у 2014 році Рада ООН з прав людини почала розробку повноцінного міжнародного договору, що має напряму встановити зобов’язання бізнесу в сфері прав людини.

Компанії країн ЄС широко застосовують підхід, заснований на правах людини, заручаючись при цьому всебічною підтримкою суспільства та держави.

Так, Данський інститут з прав людини розробив так званий Human Rights Compliance Assessment Tool – спеціальний онлайн-механізм, що дозволяє оцінити ризики та визначити відповідність бізнес-практик міжнародним стандартам у сфері прав людини.

Можливо, такий механізм не завадить розробити і для української юрисдикції?

Наразі вже недостатньо однієї лише реакції з боку держави для вирішення проблеми корпоративної безвідповідальності у сфері прав людини. Потрібен діалог між бізнесом, державою та громадянським суспільством задля вироблення спільного бачення того, у якому напрямку рухатися.

Точно можна сказати, що проблема потребує нагального вирішення. У сучасному світі не може бути місця для бізнесу, що порушує права людини.

Владислав Власюк, генеральний директор Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Мін'юсту

У співавторстві з Євгеном Шакотьком та Ольгою Хоронько, державними експертами Директорату

Спеціально для УП

powered by lun.ua
powered by lun.ua
Глобалізація проти українського мораторію на продаж землі
Україна є частиною глобальної економіки, тому відміна мораторію на продаж сільгоспземель – питання часу. Скільки чекатимуть пайовики, фермери та інвестори?
Екологічна свідомість в Україні та в ЄС: топ-5 подібностей та відмінностей
Немає жодної важливої екологічної проблеми, яку б не охоплювали положення Угоди про асоціацію. Однак загальна кількість екологічних практик громадян є значно нижчою в Україні, аніж в ЄС.
Вибори головного мозку
Депутати хочуть переписати Конституцію і зробити Україну "фермерською".
Разом до Європи: навіщо Україні експортний бренд
Споживач готовий платити на 22% більше за товар, чия країна походження викликає позитивні асоціації і довіру. Цим вже користуються Велика Британія, Німеччина, Швейцарія, США. А тепер – й Україна.
Як поезія зшиває собою культурні меридіани
Багато видавців і авторів скажуть, що поезія в наш час не в пріоритеті. Проте фестиваль Meridian Czernowitz ось вже 9 років поспіль доводить, що не існує в цьому світі речей, які неможливо змінити.
Бюджет-2019, або Чого насправді хоче уряд
Що не так з кошторисом країни на 2019 рік, і кому не пощастить, якщо його ухвалять у такому вигляді.
"Купуй квартиру – отримай в подарунок туберкульоз!"
Проблема туберкульозу в Україні залишається однією із глобальних проблем в охороні здоров'я.