ОУН – не колабораціоністи, або Чому треба заборонити новий підручник з історії

4536 переглядів
Середа, 14 листопада 2018, 14:30
Богдан Червак
голова ОУН

Народний депутат України Юрій Шухевич звернувся з відкритим листом до міністра освіти й науки Лілії Гриневич з вимогою заборонити поширення підручника для 10 класу "Історія: Україна і світ (інтегрований курс, рівень стандарту)" авторства М. М. Мудрого та О. Г. Аркуші.

У такий спосіб син командира УПА Романа Шухевича відреагував на окремі тлумачення цього підручника, які, фактично, у кращих традиціях комуністичної пропаганди інтерпретують діяльність Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії та їхніх лідерів.

Без сумніву, використання ідеологічних штампів на зразок "колаборанти", "прояви колабораціонізму" щодо національно-визвольного руху, який ставив за мету відновлення незалежності і соборності України, – свідчення глибокої кризи історичної науки.

Однак треба визнати, що й деякі опоненти цього підручника не завжди мають рацію, захищаючи ОУН, УПА, їхніх лідерів від недобросовісних авторів та "істориків".

Скажімо, не можна визнати серйозними "аргументи", якими прагнуть переконати суспільство, що, зокрема, ОУН від часу її створення у 1929 році і в період діяльності під час Другої світової війни була майже "демократичною", "миролюбною" і "законослухняною" організацією, а отже нічого спільного не має з "вождівством", "авторитарним стилем правління", "жорсткими методами боротьби".

Такі або ж подібні твердження не те, що не мають під собою серйозних історичних фактів, але й нічим не відрізняються від тих, якими користуються в Москві, коли намагаються дискредитувати український націоналізм.

ОУН створилася за умов цілковитої історичної безперспективності української нації, яка після поразки Української Народної Республіки у 1921 році, на думку переважної більшості європейських політиків, назавжди втратила шанс мати свою державу.

Для цього існували всі передумови: більшість українських територій перебували під контролем тоталітарної країни СРСР, а також напівтоталітарних режимів Румунії і Польщі, які не приховували свого вкрай негативного ставлення до українців і придушували будь-які спроби їхнього національного або ж культурного відродження.

За таких обставин державницькі аспірації українців могли бути реалізовані виключно за умов створення підпільної, авторитарного типу організації, здатної до адекватних, а не тільки парламентських форм і методів боротьби.

Таку організацію українці створили в 1929 році у Відні і назвали її – Організація Українських Націоналістів.

Якщо уявити собі, що ОУН не була б створена, то вже на початку Другої світової війни в українському таборі не залишилося б жодної, наголошую – жодної української політичної чи громадської структури, здатної організувати опір окупантам і приступити до боротьби за державність України.

Адже всі легальні, демократичні , ліберальні, монархічні, у тому числі соціалістичні, соціал-демократичні та комуністичні структури були "зачищені" і припинили своє існування.

Залишилася тільки ОУН, оскільки її підпільний статус, авторитарний або вождівський стиль керівництва дозволяли продовжити боротьбу.

І навіть після розколу в 1940 році ОУН під проводом Андрія Мельника і ОУНр під керівництвом Степана Бандери виступали впливовим фактором в українському національно-визвольному русі.

А тому треба не ганьбити "тоталітарну" ОУН, а пишатися тим, що українці в один із найдраматичніших переодів своєї історії зуміли організуватися і стати на боротьбу за свою незалежність.

Окрема тема – так звана "співпраця" ОУН з нацистським режимом.

Це правда, що українці на еміграції, як, зрештою, і якась частина українців в Україні, сподівалися, що Німеччина на своїх багнетах може принести українцям довгоочікувану "волю". Ще не забулася Перша світова війна, яка створила передумови для постання УНР.

Для ОУН питання взаємин із Німеччиною було складним.

З одного боку, у пам’яті оживали події 1939 року, коли Німеччина руками свого союзника Угорщини втопила в крові Карпатську Україну, за яку так активно боролася ОУН.

З другого боку, вторгнення Німеччини на територію України дозволяло ОУН повернутися на ті українські землі, які до цього часу для ОУН були недосяжними, зокрема схід і південь України, а також Крим.

ОУН ухвалила рішення створити Похідні Групи і вирушити в Україну з метою всіляко сприяти самоорганізації українців для створення умов, які можуть привести до появи Української держави.

З висоти сьогодення таке рішення видається утопічним. Однак у той час такому рішенню не існувало альтернативи. А точніше, існувала тільки одна альтернатива – відмовитися від участі в подіях Другої світовій війні і здатися на милість СРСР або Німеччини, на що ОУН не могла погодитися апріорі.

Очевидно, що за цих обставин не можна було уникнути контактів із німецькими військовими чинниками. Але в цих контактах ОУН завжди на перше місце ставила політичну мету – визнання права українців на свою державу. Проте жодного разу Німеччина такого права не визнала.

При цьому завжди треба пам’ятати, що українці ніколи під час Другої світової війни не вели переговорів із Німеччиною від імені свої держави. Для них своя держава існувала як візія, за яку вони готові були битися і вмерти.

Тоді, і це природно, вважалося, що підневільна або недержавна нація має право на всі можливі засоби боротьби, щоб таку державу мати. Українці – не виняток.

Але на відміну від інших народів, які мали свою державу і стали на бік Німеччини, українці цього не робили. А тому приписувати ОУН "колабораціонізм" – наукове й історичне невігластво.

Богдан Червак, голова ОУН

Спеціально для УП



powered by lun.ua
"Мені біля світлофора зупиніться": що не так з нашим громадським транспортом
Система громадського транспорту в Україні потребує змін, і шанс наблизити її до рівня розвинутих країн Євросоюзу є. Цьому сприятиме новий законопроект.
Чому інноваційна стратегія України не пов'язана з економічним зростанням
Уряд України не може розробити і впровадити якісну науково-технічну політику через інституційну слабкість.
Президент Зеленський. Успіхи, які ми не бачимо, і помилки, які нам сліплять очі
Однокласники й друзі на керівних постах, проблеми з комунцікацією з народом і ЗМІ – принципові помилки Володимира Зеленського і його команди.
Гальмування євроінтеграції: чому "Слуги народу" блокують механізми руху України до ЄС?
Чи потрібна Україні державна політика у сфері європейської інтеграції? У "Слузі народу" вважають що ні, оскільки механізм, що робить євроінтеграцію незворотною, потребує додаткових витрат із бюджету.
Чим небезпечна ідея Штайнмаєра Україні, або Як деокупувати та реінтегрувати тимчасово окуповані території?
Встановлення влади на деокупованих територіях є наріжним каменем переговорного процесу в Мінську між Україною та Росією.
Бутан і Непал – два світи однієї Азії
Періодично серед місцевих проводять соцопитування про те, наскільки вони задоволені своїм життям. 95% людей кажуть, що їх все влаштовує і вони отримують задоволення від усього, що відбувається. (рос.)
Особливий статус Донбасу як політичне дежавю
Те, що відбувається зараз навколо Донбасу та його "особливого" статусу, викликає політичне дежавю: Порошенко і Ко чотири роки тому намагалися просунути через парламент те саме й під тим самим соусом...