Новий феодалізм та завершення революції

Карусель однотипних новин: знову хтось вкрав і не сів, на небайдужих громадян знову напали бандити, до чергового підприємця знову вдерлося СБУ... Все це підштовхнуло мене до того, щоб узагальнити події, які відбуваються з нами.

За останні місяці, я, напевне, зрозумів суть цих подій краще, ніж за всі роки роботи в журналістиці. В кількох постах я спробую передати своє бачення того, в якій ми ситуації опинились, і який з цього вихід.

Частина 1. Новий феодалізм.

Після шкільного курсу історії феодалізм у нас асоціюється з Середньовіччям, лицарями в металевих латах і темними, затюканими селянами. Втім, залишимо стереотипи. Сьогоднішній суспільно-політичний лад в Україні більше схожий саме на феодальну монархію, а не на капіталістичну республіку, як це записано у нас в Конституції.

Вибори та розподіл гілок влади – ці атрибути демократії, звісно, додають сучасного вигляду нашому державному устрою. Але суті його не змінюють. Якщо придивитися уважніше, феодалізм цілком можливий в еру смартфонів, електромобілів і 4G-Інтернету.

І сьогоднішня Україна живе за середньовічними принципами з поправкою на досягнення цивілізації. За роки незалежності вдосконаливши феодальну модель настільки, що сьогодні ми є свідками потворного і дуже стійкого суспільного політичного ладу. Ім'я якому: новий феодалізм.

Ось ознаки, які об'єднують нас із середньовічними монархіями, і відмежовують від сучасних демократичних республік:

1. Відсутність верховенства права.

Юридична наука твердить, що верховенство права – засадничий принцип капіталістичних демократій. Це принцип, який визначає, що ніхто з людей не може стояти вище за закон. А за порушення закону неминуче настає відповідальність.

В Україні з цим все навпаки. Від відповідальності у нас йдуть не лише за корупційні злочини, про що вже набридло говорити. Верховенство права і закон у нас виявляються абсолютно безсилі, коли йдеться навіть про винуватців тяжких злочинів проти особистості та проти основ національної безпеки.

Мери-сепаратисти, які вийшли на волю. Черкаський феодал нардеп Бобов – можливий підозрюваний у замовленні вбивства журналіста Василя Сергієнка. Замовники вбивства Катерини Гандзюк, які досі не постали перед судом.

Ці випадки – яскраві свідчення того, що коли ти маєш гроші, вплив і демонструєш лояльність до чинної влади, ти можеш не боятися відповідальності навіть за скоєні вбивства чи державну зраду. На тебе не розповсюджується верховенство права. Все, чого тобі варто остерігатися, – лише слово ̶к̶о̶р̶о̶л̶я̶ президента.

Що вже казати про мерів Одеси чи Харкова, яких звинувачують в корупції. І які легко конвертували особисту відданість Петру Порошенку у необов'язковість відповідати за скоєне перед законом.

І тут ми переходимо до другої ознаки нинішнього нового феодального ладу.

2. Привілеї, привілейовані стани та статуси.

У нас сьогодні так само. Тільки замість провінцій – області України або цілі галузі економіки: теплова та атомна енергетика, видобуток і збут нафти, газу, титану, хімічна промисловість та інші.

Замість графств – державні підприємства чи відомства, тіньовий гральний бізнес, контрабанда чи експорт лісу та ін. Замість лордів та перів – олігархи, міністри та лідери парламентських фракцій.

Помісна шляхта – це сучасні глави обласних та районних адміністрацій, мери та керівники місцевих управлінь поліції, ДФС, СБУ, прокуратури.

Лояльність центральній владі васали мають демонструвати віддаючи частку від нелегальних і напівлегальних потоків "на гору". Або підтримуючи своїм ресурсом на виборах. А ще краще – і перше, і друге.

Відтак, якщо у місцевого феодала виникають проблеми зі своєю територією, йому не забороняється створювати свою маленьку армію, називаючи її "муніципальною міліцією". Або ситуативно наймати тітушок чи бандитів. Для того, щоб розправитись з тими, хто ставить під сумнів право феодала годуватися з території. І годувати свого покровителя-сюзерена.

Звісно, між феодалами трапляються конфлікти. Вони виникають досить часто. Але досить швидко закінчуються порозумінням, ситуативним миром і переділом ресурсів на нових умовах.

Валерій Пекар таку систему стосунків влучно називає "рентою статусу". Коли посада і повноваження фактично перетворюються на приватну власність, коли статус генерує дохід і захищає від законного покарання.

В такій системі, за словами Пекаря, корупція навіть не сприймається як зло, як порушення закону. "А є виконанням обов'язків сюзерена надати васалу поле для годування", – пише він.

Але проблема в тому, що новий феодалізм втягує в себе не лише правлячі класи, наділяючи особливими привілеями суддів, митників, прокурорів, сбушників, міністрів, депутатів чи навіть президента.

Новий феодалізм стримує розвиток нас усіх. Залишаючи Україну в Середньовіччі і висмоктуючи соки з продуктивних сил суспільства. Змушуючи всіх, хто чесно працює, домовлятися з носіями статусів і платити їм феодальний оброк. Від власників бізнесу, які змушені віддавати частку за відшкодування ПДВ. І до водія маршрутки, який працює "в чорну", щоб розплатитися з місцевою мафією і чиновниками.

Подивіться наскільки поширеним і популярним знову стало сьогодні рейдерство – свавільний набіг на чужу власність з метою прибирання її до рук. Не має сенсу щось створювати нове і своє, коли дешевше і простіше можна привласнити чуже.

3. Сенс життя та естетика нових феодалів.

Особливість феодала в тому, що він не робить нічого продуктивного. Він нічого не створює. Не займається інноваціями. "Шляхта не працює". Феодал просто використовує свій статус, закошмарюючи підпорядкованих селян і містян.

Інколи феодал може вдосконалювати те, що йому вдалося віджати під час попередніх набігів. Як Порошенко, Ахметов чи Коломойський.

Але найзаповітніша мрія для багатьох українських феодалів – отримати у власність те, що може генерувати пасивний прибуток. Століття тому це була земля. Сьогодні – це нерухомість. Звідси – мери з десятками квартир, чи судді з прихватизованим житлом.

Найбільш красномовний приклад – секретар РНБО Олександр Турчинов: родина стала власником шести тисяч квадратних метрів офісних площ у Києві.

В класичному феодалізмі вони б володіли цими статками особисто. Новий феодалізм навчив їх пристосовуватись і записувати численне майно на численних родичів, довірених осіб або ж просто обслугу.

Маєток родини Олександра Турчинова, записаний на його 75-річну тещу. 

ФОТО з розслідування Максима Опанасенка для проекту "Слідство.Інфо"

Не дивно, що нинішні господарі життя і в побуті хочуть відчувати себе справжньою шляхтою. Саме звідси у них традиції роздачі орденів і аристократичних титулів. Звідси їхній нестримний потяг до розкоші. Всі ці будинки у стилі лицарських замків і дворянських маєтків. Кортежі та ескорти. Всі ці армії лакеїв і підлабузників. Реальних і віртуальних.

Недивно, що українське суспільство вже неодноразово спробувало скинути з себе це нове феодальне ярмо. 

Далі буде...

Дмитро Гнап

Оригінальний текст взято з FB-сторінки Дмитра Гнапа