Питна вода для українців залежатиме від забаганок приватних осіб?

2316 переглядів
Субота, 02 березня 2019, 08:00
Ольга БабійОльга Бабій
віце-президент асоціації "Укрводоканалекологія"

Дніпропетровська обласна рада прийняла рішення про приватизацію Аульської хлоропереливної станції.

Які це може мати наслідки для України в цілому? Особисто я вважаю, що це питання серйозної загрози національній безпеці України!

Основна загроза

Коротко розповім про основну загрозу, що виникне внаслідок передачі подібного об'єкту в приватні руки.

Минулого року, а саме влітку 2018-го року ми спостерігали хлорну кризу. Ця криза була викликана саме тим, що в нашій країні існує єдиний монополіст у виробництві хлору – підприємство "ДніпроАзот".

Через політичні маніпуляції "ДніпроАзот" збільшив свої ціни на продукцію майже в три рази для галузі водопостачання України.

Але на цьому "ДніпроАзот" не зупинився, й далі підприємство звертається до Дніпропетровської обласної ради з проханням приватизувати, тобто дозволити віддати у приватні руки Аульську хлоропереливну станцію.

Якщо "ДніпроАзот" отримає у власність Аульську хлоропереливну станцію, він зосередить у свої руках 100%-кову монополію та повний контроль за обігом рідкого хлору в Україні, який використовують водоканали для забезпечення громадян питною водою.

Чому цього не можна допустити?

Відповідно до чинного Законодавства контейнери, які використовують для переливу та транспортування хлору малими обсягами, перебувають на балансі Аульської хлоропереливної станції.

Таким чином, якщо підприємство "ДніпроАзот" приватизує даний об'єкт, він зможе самостійно формувати ціну на виробництво хлору, його транспортування та перелив.

Оскільки "ДніпроАзот" є монополістом в цій галузі взагалі в країні, це дозволить підприємству "викручувати руки" водоканалам та владі будь-якого рівня, як тільки йому заманеться. І жодна людина чи установа не зможе вплинути на такі дії.

Відтак найменша зупинка "ДніпроАзоту" з будь-яких причин може залишити всю Україну без централізованого водопостачання.

Далі є дуже цікава ситуація. Минулого року влітку під час кризи із дефіцитом хлору, що виникла якраз таки внаслідок зупинки підприємства "ДніпроАзот", Аульська хлоропереливна станція зуміла через встановлення імпортних контрактів у найкоротший термін налагодити отримання хлору й розподіл його по Україні задля порятунку водопостачання всієї країни.

Наразі, якщо Аульська хлоропереливна станція буде приватизована підприємством "ДніпроАзот", це унеможливить потрапляння імпортного хлору до України – керівництво буде просто не зацікавлене рятувати ситуацію, адже є монополістом, і влада піде на будь-які умови в разі їх висунення.

Самі собі лихо

Вважаю, що зараз терміново необхідно запобігти приватизації Аульської хлоропереливної станції як стратегічного об'єкту.

Хочу звернути увагу, що дана станція є об'єктом першої категорії складності, тож його не можна приватизувати в будь-який спосіб. Він має залишитися у комунальній власності!

Loading...

Мені як такому ж депутату Київської обласної ради, як і "колеги" з Дніпропетровської облради, що віддають стратегічний об'єкт до управління у приватні руки, а перш за все, як українці та громадянці своєї країни, бракує слів, щоб описати те, що вони роблять.

Виявляється, праві ті, хто каже, що жоден зовнішній ворог не здатний зробити нам стільки лиха, як ми власноруч? Це ким треба бути, аби власноруч віддавати водопостачання ВСІЄЇ КРАЇНИ до контролю в одні-єдині приватні "добре-всім-відомі" руки?!

Чи ваші діти та батьки вже всі до єдиного за кордоном? Чи ці депутати самі не споживають воду у власній оселі?

Як діяти в загальнодержавному контексті?

У нормальній країні, стратегічний курс України, який нещодавно президент закріпив у Конституції, мав би виглядати так:

у цивілізованій країні Служба безпеки зробила б висновки, й дана Аульська хлоропереливна станція вже була б передана до державної власності держпідприємству. І на базі його мало би розвиватися альтернативне постачання хлору.

Але, на жаль, ми не робимо висновків. Минулорічна ситуація із кризою в галузі через показову зупинку "ДніпроАзоту" мала б навчити "рукаміводітєлєй" країни, що не можна об'єкти такої важливості віддавати з управління державою.

Виявляється, що ми й надалі все робимо для того, щоб наші стратегічні об'єкти переходили у приватну власність.

Що треба зробити? Терміново скасувати рішення Дніпропетровської обласної ради щодо приватизації Аульської хлоропереливної станції.

У справу негайно повинна втрутитися Служба безпеки України та не допустити передачу у приватні руки передачу даного надважливого для забезпечення сталого життя громадян України об'єкту.

Ольга Бабій, спеціально для УП



powered by lun.ua
Тотальна "цнапизація" чи держава у смартфоні?
Сервісна держава повинна дбати про належне надання послуг через різні канали, турбуватися про всі групи громадян і бізнесу, не допускаючи дискримінації.
Як підготуватися до сезону грипу: 5 простих рекомендацій
Охочі мають шанс імунізуватися та уникнути захворювання або ж на 60 % зменшити ймовірність ускладнень від нього.
Дотик генпрокурора, або Як зняти недоторканність, щоб її залишити
Доторканними "слуги" згодні бути тільки для свого – призначеного президентом Зеленським – генерального прокурора.
Чи є колізія між урядовими розслідуваннями на ринку добрив
За дотриманням правил торгівлі в країні наглядають Антимонопольний комітет та Мінекономіки. Чи є між ними взаємодія, покаже справа проти групи Ostchem.
Стратегія України з інтегрованого управління кордонами: справжнім мірилом успіху буде ефективна реалізація
Зміцнення торговельно-транспортних коридорів до Європейського Союзу є надзвичайно важливим для теперішніх і майбутніх відносин між Україною та ЄС.
У чому логіка "земельного Задзеркалля" щодо іноземців
Заборона іноземцям купувати землю в Україні не працюватиме. Знайдеться ряд механізмів і структур в Україні та за її межами, щоб це обійти. Для кого ж іноземці становлять ризик?
Чому всім нам варто подивитися "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго"
В Україні ми не користуємось інфраструктурою як чимось зручним і корисним, не задумуючись – навпаки, ми, самі того не помічаючи, витрачаємо величезну кількість енергії, щоб компенсувати її розруху.